Ніколи не пізно і не надмірно говорити про те, що наша єдина надія на спасіння полягає в Ісусі Христі. Ісус може врятувати нас від провини і влади гріха. Його ім’я – Ісус, «бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх» (Мф. 1:21). «Син Людський має владу на землі прощати гріхи» (Мф. 9:6). Він піднесений, щоб давати «покаяння і прощення гріхів». Богові було угодне угледіти план спасіння людства, який був цілком і повністю виконаний Його єдинородним Сином. Заради нашої святості Ісус прийняв людський вигляд, Він «був слухняним аж до смерти, і смерти хресної» (Флп. 2:8). Якби був можливий інший шлях спасіння, Бог не послав би Свого Сина заради нас на смерть. Нескінченна милість принесла цю велику жертву, незмірна любов підкорялася смерті заради нас. Як ми можемо думати, що існує інший шлях спасіння, крім того, який Бог проклав нам такою дорогою ціною і який так просто і переконливо описаний у Священному Писанні? «Нема ні в кому іншому спасіння, бо немає іншого імені під небом, даного людям, яким належало б спастися нам» (Діян. 4:11,12). Поза сумнівами, це істина.
Допустити, Ісус зробив справу спасіння людства не повністю, і з нашого боку потрібно ще деякі справи або почуття, – дурість. Що ми можемо додати до Його крові і Його праведності? «Праведність наша – як забруднений одяг» (Іс. 64:6). Навіть якщо ми мали б якусь міру праведності, якою могли б гордитися, навіть якщо б наші «інжирні листки» були досить великі, щоб приховати духовну голизну, було б набагато мудріше відкинути їх і прийняти ту праведність, яка набагато угодніша Богові, ніж наша власна. Я, автор цих рядків, хочу цими словами відкрито визнати, що і в мені немає абсолютно нічого доброго. Зі своєї праведності я навіть не можу викроїти чистий клапоть, не кажучи вже про одяг. Я абсолютно убогий і голий. Але якщо в мене і був би найпрекрасніший одяг, витканий з добрих справ, межа того, що може уявити моя гордість, то я без коливань розірвав би його і не одягав би нічого іншого, окрім «одягу праведності», яким по Своїй великій милості безкоштовно наділив мене Христос.
Ми найбільшою мірою прославляємо нашого Господа Ісуса тим, що пов’язуємо свої уявлення про усе добре лише з Його ім’ям. Цим ми віддаємо Господові ту славу, якої Він гідний. Він – Бог, і немає бога, окрім Триєдиного, тому нам не залишається нічого кращого, як просто поглянути на Нього, щоб врятуватися. Христос чекає, щоб ми прийшли до Нього, бо Він запрошує усіх струджених і обтяжених отримати в Нього спокій.
Дитина, що опинилася в палаючому будинку, притискається до пожежника, який виносить її з полум’я, довіряє йому лише одному. Вона не запитує свого рятівника, чи сильний він або дійсно він хоче її врятувати. Дитина без міркувань довірливо тримається за нього. Жара жахлива, від диму дере в горлі, але пожежник швидко виносить дитину в безпечне місце. Вхопися з тією ж дитячою довірливістю за руку Ісуса, Який один лише може і хоче винести тебе з полум’я гріха!
Сама особа Господа Ісуса Христа має породжувати в нас повну довіру до Нього. Він може врятувати, бо Він – Бог, у Ньому – усі джерела благодаті, бо Він прийняв образ людський, у Ньому поєднується людська природа і божественна святість.
Сходи віри досить довгі, щоб зв’язати сплячого на землі Якова з Богом, Який царює на небесах. Спробувати побудувати інші сходи – значить, сумніватися в Його здатності здолати відстань між небом і землею. Подумайте про те, що Він, Він Сам є шлях життя. У кого вистачило б зухвалості стверджувати, що ми можемо щось додати до шляху, прокладеного Богом? З таким же успіхом можна заявити, що ми можемо щось додати до святості і праведності Божої. Ці уявлення за самою своєю суттю – мерзотна ганьба на Господа Любові!
Прийти до Ісуса з букетом власних заслуг – неймовірна гордість, навіть якщо б ми дійсно могли чимось у собі гордитися. Що Йому треба від нас? Чи можемо ми принести Ісусу щось таке, чого б Він потребував? Продав би Він безцінне благословення Свого спокутування за наші заслуги? Чи виторгуємо ми в Ісуса за наші сльози і обіцянки, за дотримання традицій, за почуття і справи те, що Він зробив ціною Своєї крові? Ісус не потребує нашої плати за прощення, Він хоче дарувати це прощення з царственою щедрістю і любов’ю, і той, хто хоче купити цей безцінний скарб, просто не розуміє того, про що каже. Грішники, які приходять з протягнутою рукою, можуть отримати усе, що бажають, – усе, що їм потрібне, міститься в Ісусі, і Він дає усім, хто просить у Нього. Але ми повинні вірити, що Він – «у всьому все» (1Кор. 15:28) і не намагатися доповнити зроблене Ним або заслужити те, що Він дарує нам як негідним грішникам.
Основа нашої віри в прощення гріхів і вічне життя через віру в Ісуса Христа – це одкровення волі Божої. У Євангелії Бог засвідчив нам Свій намір врятувати усіх, хто вірить в Ісуса Христа, і Бог ніколи не відступить від Свого обіцяння. Він має таке благовоління у Своєму єдинородному Сині, що благоволить і до усіх, хто покладається на Ісуса як на єдину опору у світі гріха. Великий Бог Сам приймає тих, хто покладається на Його Сина, Він благословляє усіх, хто очікує благословень від колись розіпнутого Спасителя. Заради прославляння імені Свого Сина Бог не залишає в нарузі тих, хто сподівається на Ісуса. «Хто вірує в Сина, має життя вічне» (Ін. 3:36), тому що вічний Бог прийняв його і дав йому частку у Своєму вічному житті. Якщо уся твоя надія – в Ісусі, тобі нічого страшитися, що ти не врятуєшся: ти вже врятований і ще раз переживеш це диво в день пришестя Христового.
Людина, яка довірила своє життя Христу, має постійний контакт з Богом, і через цей зв’язок ти отримуєш щедрі благословення. Віра рятує нас, бо вона зв’язує нас з Ісусом Христом, а Христос, будучи єдиний з Богом, робить нас дітьми Божими.
Одного разу у верхній течії Ніагари перекинувся човен, і потік поніс двох чоловіків, що сиділи в ньому, до водоспаду. Люди на березі встигли кинути їм канат, і обидва потопаючих схопилися за нього. Один міцно тримався за канат і був врешті-решт витягнутий на берег, другий же побачив величезну колоду, що пропливала поруч, яка здавалася на вигляд надійнішим засобом спасіння, і, собі на біду, вхопився за неї. Колода з чоловіком, що сидів на ній, зісковзнула з вершини водоспаду прямо у вируючий вир, допомогти йому вже було неможливо. Величина колоди не допомогла цьому нещасному здолати водоспад, для спасіння йому треба було будь-яким способом вибратися на берег. Так і людина, яка сподівається на власні справи, молитви, пожертвування або виконання церковних обрядів, не врятується, бо в неї відсутнє головне – зв’язок з Богом через Ісуса Христа. Хоча віра часто здається лише тонкою мотузкою, але кінець її – у руках великого Бога. Його нескінченна могутність витягне тебе на берег і врятує від погибелі.
