«Чи розумієш що читаєш?»
Ще за часів апостолів було відомо те, у чому сучасний читач переконується постійно: зовсім не просто розуміти Біблію. У Діяннях апостолів 8:30-31 читаємо: «Филип підійшов і, почувши, що він читає пророка Ісаю, сказав: “Чи розумієш, що читаєш?” Він сказав: “Як можу розуміти, коли ніхто не настановить мене?” І попросив Филипа піднятися і сісти з ним».
Хранитель скарбів Кандакії, цариці Ефіопської, прибув в Єрусалим, бажаючи познайомитися з вірою юдейського народу. Він придбав сувій книги Ісаї і взявся за його читання. Бог потурбувався про те, щоб благовісник Филип зустрівся на шляху хранителеві скарбів і пояснив йому, як пророк Ісая ще за сімсот років передбачив позбавлення людства через жертву Христову. Оскільки хранитель скарбів готовий був увірувати, Филип сповістив йому Євангеліє і хрестив його. (Діян. 8:32-39).
Дехто вважає, що може тлумачити Біблію як завгодно. Що ж, мабуть, і дійсно можуть, але чи будуть їх тлумачення відповідати істинному сенсу біблійних речень? У принципі всяку книгу можна «тлумачити» найдовільнішим чином, але навряд чи при цьому щось залишиться від думок її автора.
Той, хто хоче зрозуміти Біблію, не спотворюючи її істинний сенс власними домислами, той повинен потрудитися пізнати, що хоче сказати Своїм Словом Бог.
Біблія написана не якоюсь «таємничою мовою», навмисно закритою для необізнаного читача! Проте в ній зустрічаються місця, розуміння яких вимагає попередніх знань. Хоча, звичайно, і не завжди. Хранитель скарбів з Ефіопії купив лише одну частину Біблії – книгу пророка Ісаї. Але вже в ній зустрів він пророцтво, що вимагало «тлумачення», тобто пояснення. Сьогодні нам не загрожує зіткнутися з подібними труднощами, бо ми маємо в розпорядженні Біблії, що містять усе Слово Боже, в якому одна книга доповнює і роз’яснює другу.
Біблія тлумачить сама себе
Якщо виходити з того, що Бог дав людині Своє Слово в Біблії і тільки в ній, і що в цьому Слові усе необхідне для віри, то принцип «Біблія тлумачить себе сама» – істинний.
Але як можливе подібне «самотлумачення»? Це відбувається так: одна книга пояснює другу, один текст – другий, Новий Завіт – пояснює Старий, і навпаки. Отже, усе, що необхідно, так це старанне вивчення Біблії.
Біблія тлумачить сама себе. Одне місце Писання слід порівнювати з іншим. Той, хто досліджує текст, повинен навчитися розглядати Слово як одне ціле, розпізнавати взаємозв’язок його частин між собою.
Не варто залишати наодинці з цим «теологічним» завданням людину нетямущу. Воно для неї – свідомо непосильна праця. Адже сам Ісус Христос заснував Свою Церкву і доручив їй сповіщення Слова Божого. «Навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам» (Мф. 28:20), – каже Ісус тим, кого Він посилає до народів.
Згідно цього, Церква має веління учити, її «служіння вчення» не має права ґрунтуватися ні на чому іншому, окрім як на Біблії. Кожен вірний повинен мати можливість перевірити правильність сповіщення святим біблійним Словом.
