Справжнє або не справжнє?
Слово «апокриф», що означає «прихований, таємний» грецького походження. «Апокрифи» – це «таємні книги». Що є книгами з такою дивною назвою?
Узявши в руки якесь древнє видання Біблії, ми знайдемо апокрифи між Старим і Новим Завітом. Їх містить кожен католицький переклад, бо з часу Тридентського собору 1546 року вони обов’язково входять у католицьку Біблію.
Книги «Товит», «Юдит» містять легендарні оповідання, а «Премудрості Соломона», «Ісуса сина Сирахового» і «книга Варуха» відноситься до так званої літератури про мудрість. Дві книги Макавейські повідомляють про повстання юдеїв проти Сирії в ІІ ст. до Р. X. і, безперечно, цінні як історичне джерело.
Апокрифи не входили в єврейську Біблію і не використовувалися в юдейському богослужінні. Проте вони є в старогрецькому перекладі Біблії (Септуагінта), і тому Лютер, перекладаючи священну книгу, переклав німецькою мовою і названі вище апокрифи. При цьому Лютер приписав: «Апокрифи – це книги, які не вважаються рівними Священному Писанню, але вони корисні і хороші для читання».
В апокрифах є немало доброго, корисного. Але, виражаючи глибоке благочестя в одному випадку, в іншому – вони передають вигадані людьми оповідання, що суперечать біблійному вченню. Люди досить рано зрозуміли, що апокрифи не інспіровані Духом Божим. Вони виникли між 300 і 100 рр. до Р. X., коли Дух Божий вже припинив закликати пророків. Останній пророк Старого Завіту, Малахія, писав близько 400 р. до Р. X. Вавилонський Талмуд, твір юдейських учених-книжників, відмічає: «Після останніх пророків Агея, Захарії і Малахії Святий Дух віддалився від Ізраїлю».
Зрозуміло, чому слово «апокриф» стало вживатися в значенні «Сумнівний, несправжній», що стосується апокрифічних творів, але зовсім не Слова Божого.
Що спільного в Біблії з Законом?
Хто з нас не брав участь у співі канону? Але можливо не усі знають, що «канон» означає «правило», «схил», «напрямна нитка». Багатоголосу частину музичного твору слід виконувати в строгій відповідності з правилами. Звідси і її назва – «канон». Цей іншомовний термін широко поширений як в історії мистецтв, так і в теології. В останній він означає правильний перелік біблійних книг. Якщо ми відкриємо зміст нашої Біблії, то, виражаючись фігурально, у нас у руках опиниться така необхідна «напрямна нитка». Навіщо, проте, потрібен подібний канон, що вказує, які саме книги належать Біблії?
Якщо додатково до книг Старого Завіту є апокрифи, то разом з канонічним Новим Завітом існують не справжні книги. Після смерті апостолів вони з’являлися як гриби після дощу, і передавалися від общини до общини. Відоме послання Варнави, Євангеліє від Петра, Одкровення, Євангеліє від Філіпа, Євангеліє від Фоми.
Зрозуміло, що громади прийшли в замішання, отримуючи усі нові і нові писання, та ще частенько названі іменами апостолів. Невідомі автори свої твори-підробки приписували апостолам, прагнучи за допомогою священного імені надати плодам своєї творчості божественний авторитет. Тому їх книги називають також «псевдоепіграфами» – тобто, творами, поширеними під хибними іменами.
Досить скоро серед християн виникла суперечка, які книги слід вважати справжніми, а які підробними. Багатий судновласник із Сінопу (Мала Азія) на ім’я Маркіон задався метою вирішити це завдання. У 144 р. від Р. X. він опублікував перелік обов’язкових для прийняття християнством новозавітних писань – перший «канон». Але Маркіон визнав справжніми лише Євангеліє від Луки і десять послань Павла, додавши до нього апокрифічне Послання Лаодикійцев і власний (!) твір, що містить дуже сумнівні повчання. Після цього прецеденту турботу про збереження канонічного Нового Завіту перейняла на себе Церква. Наприкінці ІІ століття була досягнута згода в цьому питанні. На церковних соборах в Гіппо (393 р. по Р. X.) і в Карфагені (397 р. по Р. X. і 419 р. по Р. X.) остаточно канонізувалася кількість і послідовність двадцяти семи писань Нового Завіту.
Чи може Біблія бути розширена?
Знову і знову піднімається питання, чи не закликає Бог і в наші дні пророків, здатних своїми творами доповнити Біблію і привнести до неї актуальні нині знання? Але Канон біблійних книг не підлягає ревізії, Бог так передав Своє Слово, що воно містить відповіді на усі часи і залишається актуальним у віках. Наприклад, Господь відкрив пророкам шлях розвитку людського суспільства в далекому майбутньому. Свого часу вони не розуміли пророцтва (1Пет. 1:10-12), розуміння прийшло пізніше, коли воно вже виконалося. Книги ж Даниїла і Одкровення і зовсім складені так, що уся їх значущість відкриється лише тепер (Дан. 12:4; Одкр. 1:19; 22:6-7).
Біблія, якою ми знаємо її сьогодні, досить актуальна і усеосяжна. Вона містить усе необхідне, що люди повинні знати про Бога і своє власне призначення.
Проте, різні ентузіасти періодично «відкривають» нібито древні біблійні книги (насправді ж апокрифічні або псевдографічні писання) і доводять їх приналежність до канону. Насправді усе пояснюється просто: деякі люди поширюють ними ж вигадані хибні вчення. Їм зовсім не варто приділяти уваги. Є безліч великих коментарів, що тлумачать Біблію. Коли вони відповідають своєму призначенню, вони, безумовно, потрібні. Але вони аж ніяк не є Словом Божим. Між біблійним Словом Божим і літературними творами, що черпають з нього, проходить чітка межа, бо те, що не натхненне Духом Божим, може відвести в оману. Церкви покликані сповіщати Слово Боже, але і вони не мають анінайменшого права «доповнювати» Біблію новими документами.
Рання церква встановила канон, вона, проте, чинила не довільно – Слово Боже свідчить саме про себе! Визначальним залишається сам зміст книг. Хто ґрунтовно вивчив Біблію, той здатен відрізнити її істинні тексти від літератури, не натхненої Духом Божим. Чи правильно встановлений канон біблійних книг, християнська община може випробувати в будь-який час.
Сьогодні, з вдячністю беручи в руки Біблію, ми можемо бути упевнені, що в ній міститься саме Слово Боже, що і зобов’язує нас нічого в ній не змінювати. Ми попереджені, що не сміємо нічого не додавати до Слова Божого, ні віднімати від нього. «Застережні знаки» розставлені на початку, у середині і наприкінці Біблії:
- «Не додавайте до того, що Я заповідаю вам, і не вкорочуйте від того; зберігайте заповіді Господа, Бога нашого, які Я вам заповідаю» (Втор. 4:2).
- «Усяке слово Бога чисте; Він – щит тим, хто уповає на Нього. Не додавай до слів Його, щоб Він не викрив тебе, і ти не виявився неправдомовцем» (Пр. 30:5-6).
- «І я також свідчу всякому, хто чує слова пророцтва книги цієї: коли хто додасть щось до них, на того накладе Бог покарання, про які написано в книзі цій; і коли хто відійме щось від слів книги пророцтва цього, в того відійме Бог участь у книзі життя й у святому місті, і в тому, що написано в книзі цій» (Одкр. 22:18-19).
