Мати страх Божий – означає вірити Богові. Вірити Богові – означає слухатися Його.
«Сила Господня – тим, що бояться Його, і завіт Свій відкриває їм» – Пс. 24:14.
Тепер ми обговоримо те, що, на мій погляд, є найчудовішою гранню життя в страху Божому. Це бажання серця кожного істинно віруючого. Це те єдине, що завжди приноситиме нескінченне задоволення. Це спонукало Бога творити і стало метою для спокутування. Це основне бажання Божого серця і скарб, що зберігається для тих, хто боїться Його. Спочатку давайте звернемося до Соломонової мудрості: «Початок мудрости – страх Господній» – Прит. 1:7.
Якого роду мудрості? Чи говорить тут Соломон про наукове знання? Ні, багато людей науки звеличують людину. У них немає Божого страху. Чи говориться в цьому вірші про соціальні або політичні досягнення? Ні, бо шляхи світу – безумство для Бога. Чи мається на увазі знання Священного Писання? Ні, оскільки фарисеї, попри те, що були знавцями закону, не змогли догодити Богові. Відповідь на наше питання міститься в книзі Притч 2:3,5: «Якщо будеш закликати знання і звертатися до розуму… то зрозумієш страх Господній і знайдеш пізнання про Бога». Дозвольте спростити для вас: якщо у вас буде страх Господній, ви негайно прийдете до пізнання Бога. Псаломщик підтверджує цю думку словами: «Сила Господня – тим, що бояться Його, і завіт Свій відкриває їм» – Пс. 24:14.
Страх Господній – це початок, тобто стартова позиція, для близьких взаємин з Богом. Близькість – це двосторонні стосунки. Наприклад, я багато що знаю про президента Сполучених Штатів. Я можу перерахувати його досягнення і знаю його політичні позиції, проте я не знаю його особисто. Я не спілкуюся з ним особисто. Люди із сім’ї президента і його близькі знайомі по-справжньому знають його. Якби ми опинилися в одному приміщенні, я б швидко упізнав президента, але він би не упізнав мене. Хоча я громадянин Сполучених Штатів і багато що знаю про президента, я б не зміг говорити з ним як з другом. Це не було б зрозуміло і навіть свідчило б про неповагу. Я б продовжував знаходитися під його юрисдикцією і владою як президента і під його захистом як головнокомандувача, але його влада наді мною не створювала б автоматично близькі стосунки між мною і ним.
Іншим прикладом можуть послужити ті з нас, хто занадто захоплюється знаменитостями спорту і Голівуду. Імена цих знаменитостей добре відомі в американських сім’ях. Засоби масової інформації оголяють перед нами їх особисте життя за допомогою численних телеінтерв’ю, а також газетних і журнальних статей. Я чув, як прихильники говорять про цих знаменитостей, ніби ті – їх друзі. Я навіть бачив людей, які захоплено переживають подружні проблеми кумирів, і бачив, що вони горювали, неначе втратили члена сім’ї, коли їх герої спорту або екрану помирали, якби ці прихильники зустріли свого знаменитого героя на вулиці, він би навіть з ними не привітався. Якби в них вистачило сміливості зупинити цю знаменитість, вони б побачили справжню людину, яка сильно відрізняється від образу, який зобразила їх уява. Взаємини між знаменитостями і їх прихильниками – це односторонні стосунки.
Мене глибоко засмучує така сама поведінка в церкві. Я чув, як вірні говорять про Бога, ніби Він – просто їх приятель, з яким вони на короткій нозі. Вони недбало розповідають про те, як Бог показав їм те або це. Вони говорять про те, як сильно жадають Його присутності і помазання. Часто молоді вірні або люди, які ще не утвердилися у взаєминах з Господом, відчувають незручність і духовну неповноцінність в оточенні цих «близьких Божих друзів».
Але дуже скоро ви почуєте, як ці люди спростують самі себе. Вони скажуть щось, що ясно покаже, що їх взаємини з Богом схожі на стосунки між прихильником і його кумиром. Вони розповідатимуть про взаємини, яких просто не існує.
Господь каже, що ми навіть не можемо почати пізнавати Його глибше, якщо в нас немає страху перед Ним. Іншими словами, близькі стосунки і дружба з Богом навіть не почнуться, якщо в наших серцях раніше дуже міцно не укоренився страх Божий.
Ми можемо відвідувати служіння, першими виходити на кожен заклик до вівтаря, щодня читати Біблію і приходити на кожні молитовні збори. Ми можемо вимовляти великі і спонукальні до дій і змін проповіді, багато років напружено працювати в служінні і навіть викликати повагу і захоплення у своїх колег. Але якщо ми не боїмося Бога, ми весь цей час тільки деремося східцями релігійних сходів. Чим же відрізняються ці релігійні ритуали і ставлення до кумирів?
Я знаю людей, які можуть розповісти вам більше про особисте життя якоїсь знаменитості, ніж про власне. У них із цього приводу є маса припущень, фактів і подробиць. Але таке знання про людину не обов’язково свідчить про близькі стосунки з нею. Ці прибічники знаменитостей схожі на людей, які спостерігають за життям інших через шибку. Вони бачать «що», «де», «коли», але не знають «чому».
Друг Божий
Бог у Писанні назвав двох людей Своїми друзями. Це не означає, що їх було тільки двоє, але Бог особливо виділив цих двох, навмисно написавши про їх дружбу. Я вважаю, що Він зробив це для того, щоб ми змогли зрозуміти, які риси Бог бажає бачити у Своєму другові.
Першим був Авраам, Аврам був названий «другом Божим» (див. 2Хр. 20:7). Коли Аврааму було сімдесят п’ять років, Бог прийшов до нього і уклав з ним завіт. Одним з Божих обіцянь була обіцянка виконати бажання серця Авраамового. Авраам мріяв про сина. До народження цього сина Авраам припустився декілька помилок, декілька серйозних помилок.
Попри все це, Авраам продовжував вірити Богові і слухатися Його і був повністю переконаний, що Бог виконає обіцяне.
Коли Аврааму було дев’яносто дев’ять років, його дружина завагітніла і народився їх обітований син Ісаак! Можете уявити, яку радість пережили Авраам із Сарою, адже вони чекали цього стільки років? Можете уявити, як любили вони своє обітоване дитя?
Випробування
Минав час, і взаємини між батьком і сином стали дуже близькими. Життя цього хлопчика означало для Авраама більше, ніж його власне. Його велике багатство було нічим у порівнянні з радістю цієї дитини. Ніщо не мало більшого значення для Авраама, ніж цей дорогоцінний син, даний йому від Бога.
«І було, після цих подій Бог спокушав Авраама і сказав йому: Аврааме! Він сказав: ось я. Бог сказав: візьми сина твого, єдиного твого, якого ти любиш, Ісаака; і піди в землю Моріа і там принеси його у всепалення на одній з гір, про яку Я скажу тобі» – Бут. 22:1-2.
Можете уявити собі, як потрясли Авраама ці слова? Йому і приснитися не могло, що Бог попросить його зробити таку жорстокість. Він був приголомшений. Батько із сином були такі близькі! Попри те, що появи цього дорогоцінного сина, тепер уже юнака, Авраам чекав роки і роки, Бог попросив навіть більшого, ніж життя самого Авраама, – він попросив його серце. У цьому не було жодного сенсу.
Але Авраам знав, що Бог не припускається помилок. Те, що Бог ясно дав зрозуміти, не відкидалося. Для людини завіту були тільки два вибори – послухатися або порушити завіт. Про порушення завіту цей чоловік віри навіть не подумав. Він був глибоко занурений у благочестивий страх.
Ми знаємо, що це було випробування, але Авраам цього не знав. Ми ніколи не знаємо, що Бог випробовує нас, поки, нарешті, не пройдемо випробування. Можна обдурити викладача на іспитах в університеті, але неможливо схитрувати на іспиті, який проводить Бог. Якщо ми не вчилися і не виконували домашнього завдання, що полягає в очищенні наших сердець і рук, ми не зможемо пройти Божих іспитів, яким б ми хитрими не були!
Якби нащадки Авраамові знали, який буде результат того, що Бог робить у пустелі біля підніжжя гори Синай, вони б відреагували на це інакше. У серці Авраамовому було щось особливе, чого не було в його нащадків.
Одного разу Бог попросив мене залишити щось, що, як я гадав, Він мені дав. Це щось означало для мене більше, ніж усе інше. Я бажав цього багато років. Це була робота з одним добре відомим євангелістом, якого я сильно любив.
Нам з дружиною запропонували місце помічників цього чоловіка і його дружини. Я не лише любив його, але дивився на це, як на Богом дану можливість здійснення мрії. Цю мрію Бог вклав мені глибоко в серці: проповідувати Євангеліє народам світу.
Я повністю розраховував, що Бог схвалить мою згоду на цю дивовижну пропозицію, але Він ясно дав мені зрозуміти, що я маю відмовитися від неї. Відмовившись від цієї пропозиції, я проплакав декілька днів. Я знав, що послухався Бога, але не розумів, чому Він попросив мене прийняти таке важке рішення. Після декількох тижнів нерозуміння, я, нарешті, звернувся до Бога: «Боже, чому Ти примушуєш мене принести це в жертву?»
Він відразу ж відповів мені; «Щоб побачити, кому ти служиш: Мені або своїй мрії».
Тільки тоді зрозумів я, що це було випробування. Коли я проходив його, то не усвідомлював того, що робив Бог. Єдине, що утримувало мене від бажання піти своїм шляхом, була моя любов до Бога і мій страх перед Ним.
