Петро надихає нас тим, що Богом «даровані нам великі й дорогоцінні обітниці, щоб ви через них стали причасниками Божого єства, віддалившись від пануючого в світі розтління похіттю» (2Пет. 1:4). Причасники Божого єства! Яке дивовижне обіцяння!
Він пояснює, що виконання цього обіцяння залежатиме від виконання умов і того, наскільки ми постійні. Бо він каже: «Ви добре робите, коли звертаєтесь до нього (пророчого слова), як до світильника, що сяє у темному місці, доки не почне розвиднятися день і не засяє зірниця у серцях ваших» (2Пет. 1:19). Умова: якщо ми серйозно роздумуємо про великі і дорогоцінні обіцяння. Те, у чому ми маємо бути постійними: якщо ми перебуваємо в благоговійному трепеті і послуху Богові, тоді сяйво Його слави наростатиме.
Воно починається, як світло зорі, і триває від слави в славу, поки не засяє, як сонце в зеніті. У книзі Притч 4:18 нам сказано: «Путь праведних – як світило променисте, яке більше і більше світлішає до повного дня» (Пр. 4:18). Ми вічно сяятимемо, як сонце (див. Мф. 13:43). Ми не відбиватимемо Його славу, а випромінюватимемо її! Алілуя!
Коли ми бачимо Господню славу в дзеркалі одкровення Його Слова, ми «…перетворюємося (змінюємося) на той же образ від слави у славу, як від Господнього Духа» (2Кор. 3:18). Це описує процес, який у Біблії називається «здійсненням» нашого спасіння. Павло з цього приводу дає особливі настанови в Посланні до Филип’ян. Читаючи ці настанови, пам’ятайте про те, що це – ті ж самі настанови, виконання яких Ізраїлем могло врятувати померлих у пустелі людей від їх гіркої долі.
«Отже, улюблені мої, оскільки ви завжди були слухняні, не тільки в присутності моїй, але значно більше тепер, під час моєї відсутности, зі страхом і трепетом дбайте про своє спасіння; тому що Бог створює в нас і хотіння, і діяння за Своїм благоволінням» – Флп. 2:12,13.
Я знаю, що це послання від Павла до Филип’ян, але воно є посланням від Господа до нас. Усе Писання натхненне Богом, і в ньому немає людських суджень. Ми повинні читати цей вірш так, якби Бог звертався до нас особисто. Перш ніж продовжити, прочитайте ще раз Послання до Филип’ян 2:12:13 у світлі цієї істини.
Ці вірші ілюструють те, що страх Божий дає нам сили слухатися Бога не лише в Його присутності, але і тоді, коли ми цієї присутності не відчуваємо. Біблія описує два різні аспекти Божої присутності. По-перше, Бог всюдисущий. Простіше кажучи, Бог скрізь. Давид так говорить про це: «Куди піду я від Духа Твого і від лиця Твого куди втечу? Зійду на небо – Ти там перебуваєш; зійду в пекло – і там Ти» (Пс. 138:7-8). Ця присутність, як Він обіцяв, ніколи не залишить і не покине нас (Євр. 13:5).
По-друге, Божа присутність може бути відчутною (явною). Тоді Його присутність стає реальною для нас у матеріальному світі. Часто під час служінь у церкві ми відчуваємо Його любов. Ми відчуваємо Його тепло під час поклоніння, ми відчуваємо Його силу під час молитви. Легко бути слухняним Богові в таких випадках, коли ми отримуємо відповіді на наші молитви, коли виконуються Його обіцяння і коли ми переповнені радістю. Але людина, яка боїться Бога, буде слухняна Йому, навіть коли немає відчутної Божої присутності, яка б надихала її.
Непохитний страх Божий
Згадайте Йосифа, правнука Авраамового. Уві сні Бог показав Йосифу, що він буде великим вождем, який царюватиме навіть над своїми братами! Але що ж сталося після того, як було отримане це обіцяння? Брати, якими Йосиф мав одного разу управляти, позаздрили йому і кинули його в рів. Сьогодні багато хто буде приголомшений цим: «Як міг Бог дозволити такому статися? Чи не був цей сон просто знущанням?» Спочатку вони були приголомшені, а потім образилися на Бога. Їх образа – це ще один прояв відсутності святого страху! Проте ми не бачимо, щоб десь говорилося про те, щоб Йосиф ремствував на Бога.
Ті ж самі брати продали Йосифа в рабство в чужу країну. Він служив у домі язичника Потифара більше десяти років. Десять років! Замисліться, як багато! З кожним днем сон, посланий йому Богом, мав здаватися усе більш далеким і даремним. Сьогодні більшість з нас після десяти років навіть би не ставили питань Богові. Ми б вже давно здалися! Але все-таки ми не знаходимо доказів того, що Йосиф ремствував. Він не залишив своєї надії, не забув своєї мрії і не підкорився розчаруванню. Він боявся Бога.
Сини Ізраїлеві, навпаки, вдавалися до скарг і нарікання. Терпіння Йосифа витримало десять років рабства, тоді як терпіння ізраїльтян закінчилося вже через декілька тижнів. Як же сильно ми відрізняємося від Йосифа, чи не так?
Йосиф був самотнім у цій язичницькій землі, далекий від усього, що він знав і любив. Він не спілкувався з вірними. Поруч не було іншого брата, якому можна було довіритися. Коли Йосиф перебував у цьому стані самотності, дружина його хазяїна спробувала спокусити його. Одягнена в шовки і пахнучи кращими ароматичними маслами Єгипту Потифарова дружина щодня благала Йосифа лягти з нею.
Мені подобається, як Йосиф виявив свій Божий страх. Хоча він відчував поневіряння і розчарування, він не піддався умовлянням Потифарової дружини. Якби він втратив Божий страх і затаїв образу на Бога, у нього б не було сили протистояти спокусі. Він сказав у відповідь Потифаровій дружині: «Як же зроблю я це велике зло і згрішу перед Богом?» (Бут. 39:9).
Через свій послух Богові Йосиф опинився у фараоновій темниці. Чи багато хто з нас у такий момент вирішив би, що довірятимуть Богові і слухатимуться Його? Багато хто б став здобиччю гіркоти (див. Євр. 12:15). Йосиф залишався у в’язниці більше двох років. Але в нас як і раніше немає жодних доказів його нарікання або озлобленості. Закутий у кайдани Йосиф продовжував жити з Божим страхом навіть у тюремному мороці! Жодне розчарування не могло відвернути його серце від Бога.
Вражає те, що, проходячи через усю свою скорботу, Йосиф продовжував служити іншим ув’язненим. Він утішав їх, коли вони зазнавали поневірянь, тлумачив їх сни і розповідав їм про Ієгову.
