Морок темряви

Апостол Петро проливає більше світла: «Бо якщо, позбавившись скверни світу через пізнання Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа…» (2Пет. 2:20).

По-перше, давайте розглянемо, про кого говорить Петро. Якщо хтось уникнув скверни світу через пізнання Господа і Спасителя Ісуса Христа, значить, він ясно став християнином. Опис не підходить до категорії тих, хто помиляється, і обманщиків, що обговорювалися нами раніше (які кажуть, що знають Бога, насправді ж ні). Навпаки йдеться про тих, хто звільнився від розтління цього світу через рятівну благодать Господа Ісуса. Немає жодного сумніву, що він говорить про людей, які насправді народжені згори.

Продовжуємо читати далі: «…знов заплутуються в ній і перемагаються нею, то останнє буває для них гірше за перше. Краще було б їм не пізнати дороги правди, ніж, пізнавши її, повернутися назад від переданої їм святої заповіді. Але з ними трапляється за правдивим прислів’ям: “пес повертається до своєї блювотини” і “помита свиня йде валятися в багно”» (2Пет. 2:20-22).

Петро говорить про християн, які повертаються в рабство гріха, додаючи, що краще б їм зовсім не пізнавати реальність спасіння через Ісуса Христа. Вони постійно вибирають задоволення, похіть і життєву гордість замість того, щоб жити в послуху і святості.

Чому краще було б ніколи не знати шляху праведності? Іуда дає відповідь на це питання. Як і Петро, він говорить про тих, хто втратив своє спасіння: «Горе їм, бо йдуть дорогою Каїна і спокушаються мздою, як Валаам, і в упертості гинуть, як Корей» (Іуд. 11).

Каїн, Валаам і Корей – кожен з них свого часу мав стосунки з Богом, а двоє з них були навіть служителями. Помилка Каїна була в непослуху Богові, Валаама в любові до грошей; а Корея в бунті проти поставленої влади.

Іуда продовжує: «Такі бувають спокусою на ваших вечерях любови; бенкетуючи з вами, без страху відгодовують себе. Це безводні хмари, що носить вітер; осінні дерева безплідні, двічі померлі, викорінені; люті морські хвилі, що піняться соромом своїм; зірки блукаючі, яким зберігається морок темряви навіки» (Іуд. 12,13).

Вечеря любові була вечірньою трапезою, під час якої члени першої церкви збиралися разом, виражаючи свою любов до Бога і один до одного. Вечеря любові зазвичай закінчувалася таїнством святого причастя. Тепер витверезний факт: не усі, хто пішов від спасіння, підуть з помісної церкви, подібно до жінки з видіння служителя. Цей факт і робить таких людей найбільш небезпечними для новонавернених віруючих, слабких і відкритих для смертельних поранень.

Корей є прикладом такого типу людей. Він був помічником у служінні Аарона, але сказав Мойсеєві і Аарону: «…досить вам; уся громада, усі святі, і серед них Господь! чому ж ви ставите себе вище народу Господнього?» (Числа 16:3). Під його впливом смертю було покарано 250 лідерів і 14 700 членів товариства Ізраїльського!

Іуда каже нам про те, що такі відступники, звані спокусою, продовжують залишатися в нашому товаристві з почуттям помилкової упевненості в благодаті, яку вони колись мали, і, перекрутивши її, живуть на догоду собі, втративши страх Божий. Корей каже: «Бог з усіма нами». Він теж мав почуття помилкової безпеки, але наступного дня земля розверзлася і поглинула його живим, увергнувши в пекло. Такі люди говоритимуть однією мовою з вірними і проводитимуть з ними час, але їх не можна буде знайти серед переможців, за якими повернеться Ісус. Він прийде за церквою без вади (див. Еф. 5:27).

Іуда називає їх двічі померлими. Як можна померти двічі? Чи можливо, будучи мертвим у гріхах, отримати вічне життя через нове народження, а потім знову трагічно померти через нерозкаяний гріх? Згадайте, як Яків стверджує, що душа християнина, який збився з істини і залишається в такому стані, помре. Іоанн каже, що для вірних є гріх до смерті. І те і друге стосується тих, хто помер двічі.

Зверніть увагу на слова Іудині: «…яким зберігається морок темряви навіки». Морок темряви означає найгірше вічне покарання. Це ясно видно із слів Ісуса, коли Він говорить про Своє пришестя і суд:

«Блаженні ті раби, господар яких, прийшовши, знайде, що пильнують вониЯкщо ж раб той в серці своїм скаже: не скоро господар мій прийде, і почне бити слуг та служниць, їсти і пити та упиватися, – то прийде господар раба того у день, коли він не сподівається, і в годину, якої не відає, і розітне його, і визначить йому долю з невірними. Раб же той, який знав волю господаря свого, та не був готовий і не робив за волею його, буде багато битий. А той, хто не знав і зробив щось гідне покарання, буде битий менше. Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають» (Лк. 12:37,45-48).

У цих віршах сказано так багато. Дозвольте мені показати декілька моментів. Передусім, зверніть увагу, це був раб, а не язичник або грішник. Він знав волю пана, проте вчинив проти неї. Ця людина сама пішла від свого спасіння.

Зверніть увагу на те, що цей раб бив інших слуг і служниць. Тут говориться про стиль життя, коли людина отримує щось для себе за кошт інших. Вона живе одним днем. Вона їсть і напивається доп’яну, живе, догоджаючи собі. Згадайте, Іуда говорив про відступників, які беруть участь у трапезі з іншими вірними, що вони не мають страху Божого і догоджають собі. Незважаючи на благочестивий вигляд, вони роблять тільки те, що вигідно для них самих.

Що стосується покарання для такого раба, зверніть увагу, його відіслали туди, де знаходяться невірні (хто не прийняв спасіння) і раби, які отримали менше покарання. Оскільки він знав волю Господню, то був битий більше за всіх. Це свідчить про те, що він отримає найбільше засудження озера вогненного або мороку темряви навіки!

Попередній запис

Книга Життя

У Новому Завіті Книга Життя згадується вісім разів. Павло і Іоанн показали нам, що усі, хто проводитиме вічність з Ісусом, ... Читати далі

Наступний запис

Гірке непрощення

Ми читаємо: «Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, що виріс, не завдав шкоди і щоб ... Читати далі