ПРОРОЦТВО ТА АПОКАЛІПСИС В ЕСХАТОЛОГІЧНІЙ ПРОМОВІ ІСУСА

Пророцтво про руйнування храму, Джеймс Тіссо

Перш ніж перейти до апокаліптичної частини промови Ісуса у вужчому сенсі, спробуймо переглянути те, з чим ми мали справу досі.

І ми знайдемо: насамперед – це оповіщення про зруйнування храму, а також у Луки – чітка вказівка на зруйнування храму. Однак очевидно, що ядро передвістя Ісуса стосується не зовнішніх воєнних та руйнівних дій, а спасенно-історичного кінця храму, який стане «покинутим домом». Він припинить бути місцем присутності Бога та місцем спокутування Ізраїлю у світі. Час жертви, запроваджений Законом Мойсея, проминув.

Ми бачили, що Церква, яка зароджувалася, давно усвідомлювала цей глибинний поворот історії, задовго до видимого кінця храму, і що в усіх складних суперечках про те, що саме з юдейських звичаїв варто зберегти, щоб воно стало в’яжучою лінією для поган, не виникало жодних розбіжностей: Хрест Христа завершив час жертви.

Далі ми побачили, що до ядра есхатологічного Послання Ісуса належить оповіщення часу народів, коли Євангелію потрібно буде нести цілому світові й усім людям: щойно тоді історія осягне свою мету.

Зокрема Ізраїль зберігає своє посланництво. Він перебуває в руках Божих, і Бог буде його спасати у слушний час «як ціле», коли кількість поган досягне своєї повноти. Те, що неможливо оцінити історичну протяжність цього періоду, є очевидним і не викликає жодного подиву. Однак те, що «євангелізація поган» стала справжнім завданням учнів, прояснюється щораз виразніше – насамперед завдяки особливому завданню, яке Павло вважав дорученням та ласкою, які поклали на нього, що цей «час поган» не є ще месіанським часом як великою обітницею спасіння, а власне часом цієї історії та її страждань, але іншим способом, і часом сподівань: «Ніч проминула, день наблизився» (Рим. 13:12).

Яскравим для мене є те, що деякі притчі Ісуса: про невід з доброю та поганою рибиною (Див. Мт. 13:47-50), про кукіль на полі (Див. Мт. 13:24-30) – говорять про цей час Церкви; для виключно близько-есхатологічної перспективи вони є беззмістовними.

Інша тема, яку ми знайшли, пов’язана з вимогою до християн утікати з Єрусалима під час плюндрування храму, що детально не описується. В історичності цієї втечі до трансйорданської Пелли не варто сумніватися. Ця деталь, яка для нас є немовби за межею, все-таки має богословське значення, яке неможливо недооцінити. Не брати участі у військовій обороні храму, що учинило святе місце фортецею і видовищем жорстоких військових акцій, чітко відповідає лінії, яку провів Єремія під час облоги Єрусалима вавилонянами (Пор. Єр. 7:1-15; 38:14-28).

Однак Йоахим Ґнілька зважає на зв’язок цієї події зі стрижнем Ісусового Послання: «Те, що єрусалимські віруючі в Христа брали участь у війні, є цілком невірогідним. Палестинське християнство передало нам Нагірну Проповідь Ісуса. Отож вони мусили знати заповіді Ісуса про любов до ворогів і відмову від насильства. Ми також знаємо, що вони не брали участі у заколотах за часів імператора Адріана…» (Назарянин, С. 69).

Наступним важливим елементом есхатологічної промови Ісуса є застереження від псевдомесій і апокаліптичного мрійництва. З цим пов’язана вимога тверезості та чування, яку Ісус розвиває далі у ряді притч, особливо у притчі про мудрих і немудрих дів (Див. Мт. 25:1-13), а також у словах про пильного воротаря (Мк. 13:33-36). Саме ці слова чітко вказують, що ми повинні розуміти під «чуванням»: не віддалення від сучасності, спекуляцію щодо майбутнього, забуття про конкретне доручення в цю мить: це означає діяти правильно тут і тепер, так, як потрібно чинити перед Божим поглядом.

Матей і Лука передають нам притчу про слугу, який узяв на себе повноваження господаря, скориставшись його відсутністю, і побив іншого челядина та поринув у розваги і легковажне життя. На противагу свавільнику, добрий слуга залишається вірним, усвідомлює свою відповідальність. Він продовжує служити панові, за що отримує винагороду від нього за свою гідну поведінку: чинити справедливість – це справжнє чування (Пор. Мт. 24:45-51; Лк. 12:41-46). Чувати означає: усвідомлювати себе безпосередньо перед Богом і поступати так, як слід чинити перед Його очима. У Другому Посланні до Солунян Павло пояснює у чому полягає християнське чування: «Бо коли ми були у вас, ми вам це наказали: як хтось не хоче працювати, хай і не їсть. Та проте чуємо, що деякі у вас живуть у ледарстві й не роблять нічого, тільки байдикують. Таким-то наказуємо і велимо Господом нашим Ісусом Христом спокійно працювати і споживати хліб, що самі заробили» (3:10 нн.).

Ще одним важливим елементом есхатологічної промови Ісуса є вказівки на майбутні переслідування Своїх. Тут також передбачено час поган, бо Господь говорить не тільки про те, що Його учні постануть перед судом і синагогами, а й перед правителями і царями (Мк. 13:9): проповідування Євангелії завжди відбуватиметься під егідою Хреста – це те, чого заново мусять навчитися учні Ісуса всіх поколінь. Хрест є і буде знаком «Сина Людського»: істина й любов, урешті-решт, не мають жодної іншої зброї в боротьбі проти брехні та насильства як свідчення страждань.

Тепер підійдемо власне до апокаліптичної частини есхатологічної промови Ісуса: до оповіщення кінця світу, нового Пришестя Сина Людського та загального суду (Мк. 13:24-27).

Кидається у вічі те, що цей текст складений зі слів Старого Завіту, особливо з Книги Даниїла, а також Єзекиїла, Ісаї та інших текстів Писання. Ці тексти, зі свого боку, підпорядковані один одному: старі образи у скрутних ситуаціях сприймають по-новому, і вони розвиваються дальше; зокрема у Книзі Даниїла можна зауважити такий процес нового прочитання тих самих слів в історії, яка продовжується. Ісус входить у цей процес «нового прочитання», і з цього погляду потрібно розуміти, що громада вірних – як ми вже коротко нагадували – продовжувала читати Слова Ісуса у новій ситуації так, щоб зберігати головну суть Послання. Однак те, що Ісус не змальовує грядущих подій сам, а оповіщає їх давніми словами пророків по-новому, має глибоке значення.

Насамперед ми мусимо зважати на те, що становить цю новизну: Грядущий Син Людський, про Якого говорить Даниїл (7:13), не називаючи Його особистих рис, ідентичний Сину Людському, Який зараз промовляє до учнів. Давні апокаліптичні слова містять персональний стрижень: центральне місце серед них займає особа самого Ісуса, Який проповідує живу дійсність і таємниче майбутнє, що переплітаються. Справжньою «подією» є Особа, в якій з плином часу насправді зберігається дійсність. У цій Особі прийдешнє вже присутнє. Тож майбутнє, в кінцевому результаті, не ставитиме нас у жодну іншу ситуацію, ніж та, яка вже наявна у зустрічі з Ісусом.

Отож через зосередження конкретних образів в одній особі, тепер реальній і пізнаній, космічний контекст стає другорядним, питання часу також втрачає свою важливість. Особа «є» в перебігу фізично вимірних речей, вона має свій «час», вона «триває». Ця відносність космічного елементу, чи радше його централізація у персоналії особливо виразно проявляється в заключних словах апокаліптичної частини: «Небо й земля пройдуть, слова ж Мої не пройдуть» (Мк. 13:31). Слово супроти насильницької влади безмежного матеріального космосу як ніщо, як подих миті у мовчазній величі всесвіту – Слово реальніше і стійкіше, ніж цілий матеріальний світ. Це справжня, надійна дійсність: фундамент, на який ми можемо ступити і який втримається навіть під час затемнення сонця та обвалу небозводу. Космічні елементи проминуть; слова Ісуса є справжнім «небозводом», під яким людина може перебувати і вистояти.

Це зосередження на персоні, переміна апокаліптичних візій, яка все-таки відповідає внутрішньому напряму старозавітних образів, є справжньою особливістю у Словах Ісуса про кінець світу, тим, до чого і все зводиться.

З таким підходом ми у змозі зрозуміти, що означає те, що Ісус не описує кінця світу, а оповіщає його вже відомими словами Старого Завіту. Промовляння словами минулого про майбутнє позбавляє ці промови часового виміру. Ідеться не про знайдений новий опис Грядущого, чого очікують від ясновидців, а про те, щоб укласти видимість Грядущого в уже подароване Слово Боже, чия непохитність, з одного боку, і відкриті потенційні можливості, з іншого, виявляються таким способом, що коли Слово Боже висвітлює важливе значення майбутнього. Однак жодного опису цього Грядущого не має, нам лише вказують на правильний шлях сьогодні: на тепер і на завтра.

Апокаліптичні Слова Ісуса не мають нічого спільного з ясновидінням. Саме вони прагнуть відвернути нашу увагу від зовнішньої цікавості до Воскреслого (Пор. Лк. 17:20) і привести до суті: до життя на фундаменті Слова Божого, яке Ісус дарує нам; до зустрічі з Ним, Живим Словом; до відповідальності перед Суддею живих і померлих.

Попередній запис

ЕСХАТОЛОГІЧНА ПРОМОВА ІСУСА - ЧАС ПОГАН

Пророцтво про руйнування храму, Джеймс Тіссо При поверхневому читанні та слуханні есхатологічної промови Ісуса складається враження, ... Читати далі

Наступний запис

УМИВАННЯ НІГ - Частина 1

Христос миє ноги апостолам, Пітер Пауль Рубенс Після повчальних промов Ісуса, які слідують за повідомленням про ... Читати далі