Пошана

Спершу давайте подивимося на слова, якими Ісус прокоментував реакцію Своїх домашніх на Його служіння. Він сказав: «Не буває пророка без пошани, хіба тільки на батьківщині своїй, і серед родичів, і в домі своїм» (Мк. 6:4).

Пошана – от ключове слово. Вони не ушанували Його.

Грецьке слово пошана – tіme (вимовляється «ті-мі»), я зробив багато досліджень цього слова та інших, що відносяться до нього. Я подивився безліч словників грецької мови, коментарів та інших книг, в яких знайшов дослідження грецької мови. Я також спілкувався з людьми, які прекрасно говорять грецькою, один з них живе в Греції. Ще один служитель живе у Великобританії. Зараз я хочу дати вам визначення, що поєднує в собі усі мої дослідження.

Найпростіше і буквальне визначення tіme (пошана) – це «цінність». Якщо ви скажете слово tіme будь-якому грекові, він уявить собі щось «цінне, дороге, багатозначне», наприклад, золото. Подумайте – адже ви не покладете золото в шухляду зі всяким мотлохом, швидше за все, ви знайдете йому почесніше місце. Інші визначення пошани – «високо цінувати, шанувати, ставитися з трепетом».

Іноді, щоб краще зрозуміти слово, треба розглянути його протилежне значення. Антонім слова пошана – неповага. Грецьке слово atіmіa. Деякі його визначення: «не виявляти пошану і повагу», «ставитися як до чогось звичайного, буденного, як до слуги». Якщо ви скажете грекові слово «неповага», він подумає про щось звичайне, легке, про щось, що легко минає і йде як пара. Сильніша форма неповаги сприйматиметься як щось ганебне і принизливе.

Вивчивши грецькі словники і коментарі, я зрозумів, що пошана може проявлятися у вигляді дії, слова і навіть думки. Але істинна пошана завжди походитиме з серця. Ось чому Бог каже: «Оскільки цей народ наближається до Мене вустами своїми, і язиком своїм шанує Мене, серце ж його далеко відстоїть від Мене, і благоговіння їх переді Мною є вивчення заповідей людських» (Іс. 29:13).

Зверніть увагу, що Бог каже: «Благоговіння їх переді Мною». Істинна пошана виникає з серця, яке благоговіє перед Богом. Це дуже важливо, і далі ми ще повернемося до цього.

Ісус сказав, що люди з Назарету не вшанували Його, тобто в Його рідному місті не надали Йому цінності і значення. Вони не дізналися Його як посланого до них для того, щоб виконати волю Божу. Швидше вони побачили в Ньому звичайну людину, простого сусідського хлопця. Саме тому вони отримали лише часткову нагороду. Ісус не міг створити там ніяких чудес. Нічого суттєвого там не сталося: можливо, декілька людей зцілилися від головного болю, ще декілька від артриту і пара людей отримали зцілення спини.

Подумайте про це. Ісус – Син Божий, Син Людський, сповнений Духом Святим без міри, – посланий, щоб зціляти хворих і усіх поневолених дияволом. Але Він не може виконати Своє доручення, не через те, що Бог не хотів зцілити усіх у тому місті, а через те, що вони обмежили Його самі, не вшанувавши належним чином Його. Вони поставилися до Нього як до звичайного місцевого хлопця. Тому вони отримали дуже маленьку, часткову нагороду (тільки декілька хворих зцілилися).

Ситуація, коли немає жодної нагороди

У Євангеліях ми знаходимо ще один приклад, коли Ісус перебував у будинку і учив безліч учителів і знавців Писання. Ці служителі прийшли з усіх міст Галилеї та Іудеї, щоб послухати Його. І ми читаємо: «сила Господня являлася у зціленні хворих» (Лк. 5:17).

Зверніть увагу на слово хворих – йдеться про тих людей, які були там. Тепер дозвольте мені сказати істину: Бог ніколи нічого не витрачає даремно. Згадайте, коли Ісус нагодував спочатку чотири тисячі, потім п’ять тисяч людей. В обох випадках Він дав строгі вказівки зібрати усі залишки, щоб нічого не пропало. Він зібрав те, що багато хто з нас просто б залишив там або викинув у смітник. Те ж саме можна простежити скрізь у Писанні, у Божих справах. Він ніколи нічого не витрачає даремно.

Отже, якщо сила Господня була явлена в зціленні фарисеїв і учителів закону, це означає, що принаймні одному з них, а можливо, і багатьом з них потрібне було зцілення. А тепер скажу вам із власного досвіду. Давайте уявимо ситуацію в наш час. Зберіть декілька сотень людей у залі, у такій великій групі будуть принаймні людей десять, а можливо, набагато більше людей з різними хворобами. Сила Божа там, щоб зціляти їх, але ніхто з них не зціляється.

Пізніше декілька людей принесли свого паралізованого друга прямо на ліжку. Вони спробували увійти через двері, у них не вийшло, бо увесь прохід був забитий людьми. Тоді вони спробували прорватися іншим шляхом. Замість того щоб здатися, вони забралися на дах, відірвали частину покрівлі і спустили паралізованого прямо до ніг Ісуса. Потім ми читаємо: «І Він, побачивши віру їхню, сказав йому: чоловіче, відпускаються тобі гріхи твої. Книжники і фарисеї почали розмірковувати, кажучи: хто ж є Цей, що богохульствує? Хто може відпускати гріхи, крім одного Бога?» (Лк. 5:20,21).

Зверніть увагу, Лука пише, що фарисеї «почали розмірковувати, кажучи». Давайте копнемо трохи глибше. Ці лідери шепотіли на вухо один одному? Чи вони зібралися по групках і почали обговорювати Ісусові слова? Щоб прояснити ситуацію, нам треба звернутися до Євангелія від Матфея. Він пише, що вони «говорили самі в собі» (Мф. 9:3. Отже, ми бачимо, що учителі не ушанували Ісуса тільки у своїх думках. Вголос вони не вимовляли жодних ганебних, критичних, неналежних слів, вони тільки в думках так думали. Марко теж пише, що вони «помишляли в серцях своїх» (Мк. 2:6). Послухайте, що відповідає Ісус на їх думки:

«Ісус, відразу зрозумівши духом Своїм, що вони так помишляють у собі, сказав їм: навіщо так помишляєте в серцях ваших? Що легше – сказати розслабленому: прощаються тобі гріхи? Чи сказати: встань, візьми постіль свою і ходи? Та щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі відпускати гріхи, – говорить розслабленому: тобі кажу: встань, візьми постіль твою та йди до дому твого». Євангеліє від Марка 2:8-11

Миттєво паралізований встав, узяв своє ліжко і пішов з будинку на очах у всіх служителів. Біблія відмічає, що усі ці проповідники і учителі «дивувались і прославляли Бога, кажучи: ніколи ще такого ми не бачили» (Мк. 2:12).

Вони дивувались, але ніхто з них не зцілився! Вони не отримали жодної нагороди, бо вони просто у своїх думках не ушанували Ісуса. У даному випадку не слова і дії, а думки, не висловлені вголос, зіграли свою роль. Пам’ятайте, пошану і неповагу можна виявити в справах, у словах або в думках, але істинна пошана завжди виходить з серця.

Багато фарисеїв, учителів закону, книжників вже сформували звичку не шанувати Ісуса. Вони глузували з Нього, ставилися до Нього зневажливо і багато разів публічно намагалися зганьбити Його. «Книжники ж і фарисеї стежили за Ним… щоб знайти звинувачення проти Нього» (Лк. 6:7). В іншому місці ми читаємо: «І, слідкуючи за Ним, підіслали лукавих людей, які, вдаючи з себе праведних, зловили б Його на слові» (Лк. 20:20). Тут лише декілька таких зауважень, хоча насправді їх дуже багато. Ви бачите, що ці люди не просто не ушанували Ісуса, але вони навіть хотіли збезчестити Його, зганьбити.

Люди з Назарету не ушанували Христа і отримали маленьку часткову нагороду. Фарисеї ганьбили Ісуса в думках і взагалі не отримали нагороди. Тепер подивимося на тих людей, які отримали повну нагороду, і подивимося, чи пов’язана їх нагорода якимсь чином з принципом пошани.

Попередній запис

Часткові нагороди і без нагород

У Назареті з хвилюванням чекали приходу обіцяного Месії; Ізраїль був готовий до Його приходу, вони уважно спостерігали за тим, що ... Читати далі

Наступний запис

Повна нагорода

Ісус і сотник, Паоло Веронезе На початку Свого служіння Ісус приходить у Капернаум і відразу ж ... Читати далі