2 Про антихриста передбачали вже пророки:

Даниїл, Єзекіїль, а також св. Євангеліст Іван у своєму Об’явленні; опісля передбачала це св. Гільдеґарда

Даниїл говорить про той прихід у 7, 8, 11 i 12 главі, а Єзекіїль у 38 і 39 главі. Там є оповідання про ворога вибраного Божого народу «в останньому часі», якого пророк Єзекіїль називає Ґоґом, а його прихильників, Божих ворогів, Маґоґами.

Св. Євангеліст Іван передбачає в 11 главі свого Об’явлення про антихриста, подібно про нього говорить він у главі 13 і 19 (вірші: 19-21). Помітно, що передбачення св. Івана дуже схожі до передбачень пророка Даниїла.

Багато передбачила про антихриста св. Гільдеґарда. Вона походила з околиці Бінґен над Реном, де й померла в 1179 р. як настоятелька жіночого монастиря на горі Руперта (Rupertsberg) на 82 р. життя, а ще як 3-річне дитя, говорила вона, що бачить різні явища, яких однак ніхто не розумів. З розвитком її духовних сил її видіння ставали щораз частіші. Ті видіння вона бачила не уві сні, але наяву, серед білого дня. Тому, що світ не мав для неї ніякої принади, вона вступила до монастиря Бенедиктинок, де від 1136 р. посідала уряд Настоятельки. Тоді почула вона наказ із неба – описувати все те, що вона бачить і що чує. Тому й описала вона свої видіння німецькою мовою, які її сповідник переклав на латину й запропонував Єпископові в Майнці. Коли папа Євген III (1145-1153) затримався в Німеччині, св. Вернард спонукав його, щоб він вів листування зі св. Гільдеґардою, щоб переклав її письмові твори. Папа переглянув їх і вислав опісля в Бінґен комісію з єпископів і вчених, щоб вони вивчили характер Гільдеґарди та її дар видінь. Після того свята дістала власноручно написаний привіт від папи, який заохотив її, щоб вона описувала свої об’явлення. Це призвело до того, що пошана до святої надзвичайно зросла серед її сучасників у християнському світі. Листування з нею вели різні папи, цісарі й королі, як, напр., папа Анастасій IV (1153-54), Адріян IV (1154-1159), король Конрад (1138-52) і цісар Барбаросса (1152-91). До папи Анастасія IV вона написала: «Ти легковажиш справедливістю», до короля Конрада: «Поправся», а до Барбаросси: «Позбудься лакомства». Над своїм головним твором «Scivias» (Дороговказ) вона працювала, почавши від 1147 року, цілих 10 років. Книга охоплює 56 видінь у містичних картинах (напр., Церква представлена як наречена, Христос – як її Жених, смертні гріхи – як звірюки, і т. п.). У тій книзі (5, 11) говориться також виразно про антихриста (Гл. Schmelzeis, Leben und Wirken der hi. Hildegard, 1879, Herder-Freiburg, ct. 375). Над іншим твором: «Divinorum operum» (Про Божі діла) вона працювала 7 років (1163-1170). Там вона представила пізніші часи потіхи й тріумфу Церкви. Також і в цьому творі багато передбачила про антихриста (Schmelzeis, ст. 408).

Св. Гільдеґарда ґрунтовно опанувала, як це виявляється з її творів, богословські науки, зокрема досконало вміла пояснювати св. Письмо. Вона була не тільки доброю письменницею, але також і доброю реформаторкою монастирів (поводячись дуже розумно й усуваючи доцільно з умертвлення всякі відмінності й пересади), лікаркою (написала твір: «Причини недуг і ліки на них»), поетесою (містичні пісні й драматичні твори), композиторкою (залишила приблизно 70 музичних творів). Якщо взяти до уваги те, що св. Гільдеґарда була дуже слабосильна й часто мусила лежати в ліжку, то справді мусимо дивуватися її всебічній діяльністі.

Багато передбачень про антихриста знаходимо також у 3 сибіллінських книгах, які приписують савській цариці Михальді (або Ніхавлі). Ця цариця була, мабуть, шанувальницею правдивого Бога й передбачала майбутні події. Вона мала прибути через муринський край, Єгипет і арабську пустелю до царя Соломона в Єрусалим та в розмові з Соломоном передбачити багато майбутніх подій. А Соломон буцімто мав доручити, щоб ті передбачення було описано (у св. Письмі згадується про савську царицю в III кн. Царств, гл. 10). В час хрестоносних походів ті три книги передбачень привезено до Європи, й тут вони поширювалися далі. Читаючи їх, неважко зрозуміти, що вони не є аж такі дуже старовинні, як про них говорять, але є радше компіляцією з сибіллінських передбачень із поганських римських часів і з висловлень поодиноких побожних осіб, що мали дар передбачення майбутніх подій. Ті книги походять, мабуть, не так із десятого віку перед Христом, як радше з десятого віку по Христі.

У перші віки християнства багато писали про антихриста. Напр., св. Єфрем сирійський (+ 380) у проповіді про кінець світу, св. Кирило єрусалимський у своїй 15 Катихизі, св. священномученик Методій, що, за словами Діонісія з Lutzenburg, писав про це 385 (305 ?) року[1].

Існує також проповідь про антихриста, яку приписують св. Іполітові, що був священиком у Римі та помер як мученик 250 р.; здається, що рукопис того твору дещо змінено в пізніші часи. У творах грецьких і латинських Учителів Церкви (св. Єроніма, св. Августина, св. Івана Зол. та інших) знаходимо також виразні й докладні вислови про антихриста.

Вільгельм Bousset, що радий би зарахувати науку про антихриста до байок, все ж таки мусив визнати в своєму творі «Антихрист» (Güttingen, 1895), що в усіх твердженнях про антихриста можна завважити «лад і систематичність» та що ті оповідання мусили опиратися на передання. Виглядає так, каже він, що спочатку існувала таємна наука про антихриста, ще за часів св. Мартина, єпископа з Тур (+402); його усну науку про антихриста описав згодом Сульпіцій Север (Hist. II, 14). В пізніші віки ніщо вже не змінилося в науці про антихриста (ст. 19). (А це вже багато про що говорить!).

В пізніші часи знаходимо оповідання про антихриста в творах авви Adso Derby, які він в середині X століття (954) переслав сестрі Оттона Великого, Герберзі, що була жінкою французького короля Людовика IV Заморського (вихований в Англії, панував у 936-954 роках).

Дуже багато написав про антихриста Діонісій із Lutzenburg. Капуцин і проповідник у Надренії. Його «Життя антихриста», написане в 1682 р., має 50 глав і дістало апробату єпископа з Майнца та генерала капуцинського Чину.

За наших часів визначний німецький поет д-р Фридрих Вільгельм Геллє (1854-1901) написав у віщому дусі поему про антихриста, яку, на жаль, не дозволила докінчити йому смерть.

Славний англійський письменник Роберт Hugh Бенсон (1871-1914) видав 1903 р. світової слави повість «Lord of the world» (Пан світу), в якій він намагається представити виступ антихриста наприкінці світу.

Бенсон був сином англіканського примаса з Canterbuiy (найбільшого в Англії після короля достойника) й сам був англійським духовником. Його повість про антихриста перекладено з англійської мови майже на всі інші культурні мови.

Цікаво, що вороги релігії радо посилаються на антихриста. Напр., Ніцше, представляючи у своєму творі «Антихрист» християнство як гідну погорди релігію невільників, прославляє антихриста як очікуваного «визволителя» людства з кайдан совісті та віри в існування вічності й Божого суду, називаючи ту віру витвором уяви.


[1] Св. Методій мав бути Єпископом Олімпу в Лінії й 311, або 312р. згинув як мученик. Його об’явлення почали поширюватися аж у VII сторіччі.

Попередній запис

1 Антихрист прийде наприкінці світу

На підставі приватних об’явлень деякі люди здогадуються, що він виступить уже в цьому столітті Антихрист не буде якимось товариством, але ... Читати далі

Наступний запис

3 Антихрист – як кара за безбожність людського роду

Відомо, що під час французької революції проголошено у Франції 1792 р. детронізацію Бога, а замість Нього проголошено божеством людський розум, ... Читати далі