Давайте простежимо життєвий шлях, певно, найбільшого шотландського релігійного реформатора XVI століття Джона Нокса (біля 1510 – 24 листопада 1572 р.), відомого своєю молитвою: «Боже, дай мені мою Шотландію, або я помру», і який заклав основи пресвітеріанської церкви.
Джон Нокс народився в родині небагатих дворян у передмісті Хаддінгтона в Лотіані. В юності Нокс навчався у відомого шотландського гуманіста Джона Мейджора в університеті Глазго. На початку 1540-х рр.. він був висвячений у сан католицького священика і почав службу в одній з парафіяльних церков Лотіану.
Ймовірно під впливом проповідей Джорджа Уішарта в 1545 р. Нокс перейшов у Протестантизм. Він дуже зблизився з Уішартом і супроводжував його в поїздках країною. Однак наприкінці 1545 р. Уішарт був заарештований прихильниками кардинала Бітона і незабаром страчений. У помсту за смерть Уішарта радикальні протестанти захопили замок Сент-Ендрюс і стратили кардинала. Нокс прибув в Сент-Ендрюс і тут почалася його кар’єра як протестантського проповідника.
Наприкінці 1547 р. Сент-Ендрюський замок був узятий штурмом французьким експедиційним корпусом, організатори вбивства кардинала, а разом з ними і Джон Нокс були схоплені і відправлені до Франції відбувати покарання на галерах. Півторарічна служба на галерах підірвала здоров’я проповідника, але не змінила його поглядів. Розповідають, що коли французи попросили Нокса поцілувати статую Діви Марії, прагнучи змусити його відректися від релігійних поглядів, він викинув її в море зі словами «нехай Діва Марія сама врятує себе, вона досить легка і навчиться плавати».
В 1549 р. Нокс отримав свободу і вирушив в Англію, де в цей час активно просувалися протестантські реформи короля Едуарда VI, що заклали фундаментальні принципи Англіканської церкви. Нокс продовжив роботу проповідника, причому незалежно від офіційної церковної організації. У цей час його вже не задовольняла Єпископальна система, що збереглася в Англіканстві, Нокс все більше схилявся на бік радикального кальвінізму, який заперечує особливе священство єпископів.
Після смерті Едуарда VI в 1553 р. на англійський престол вступила католичка Марія I Тюдор. Це викликало еміграцію англійських протестантів на континент. Нокс виїхав до Швейцарії, де оселився в Женеві, європейському центрі кальвінізму. Періодично він також відвідував Шотландію. Під час цих поїздок йому вдалося навернути в Протестантизм велике число шотландських городян і дворян, а також таких впливових аристократів, як графа Аргайла, лорда Лорна і лорда Джеймса Стюарта. Все більше віддаляючись від помірного англіканізму, Нокс у період проживання в Женеві активно працює над проблемою посвячення і публікує памфлет «Трубний глас проти жахливого правління жінок» (англ. The First Blast of the Trumpet Against the Monstrous Regiment of Women), в якому він засудив фемінізм/матріархат і виступив з ідеєю про шкоду правління жінок-правительок держав (адресовано насамперед сучасним йому королевам Англії і Шотландії).
В 1557 р. Нокс переїхав до Дьєпу, Франція, де він зустрів звістку про смерть Марії Тюдор і вступ на престол Єлизавети I. В Англії знову склалися сприятливі умови для розвитку протестантизму, однак королева Єлизавета I не бажала допускати у свої володіння автора «Трубного гласу». Дізнавшись про відмову королеви від видачі йому дозволу на повернення в Англію, Нокс заявив, що «Англія, відмовляючись від мене, відмовляється від друга», і 2 травня 1559 р. прибув до Шотландії.
11 травня 1559 року проповідь Джона Нокса в церкві св. Іоанна в Перті проти католицького ідолопоклонства і незаконності правління регентші Шотландії Марії де Гіз викликала повстання городян, яке швидко перекинулося на інші області Шотландії і незабаром переросло в протестантську революцію. До повсталих приєдналися великі шотландські барони (Аргайл, лорд Джеймс Стюарт, пізніше – Шателеро і Хантлі), була сформована армія, яка захопила Единбург. За ініціативою Нокса повсталі звернулися за допомогою до Англії, у країну були введені англійські війська. Війна між англійською і французькою арміями в Шотландії завершилась 6 липня 1560 р. Единбурзьким миром і евакуацією іноземних військ з країни. Смерть 11 червня 1560 р. Марії де Гіз означала перемогу революції.
Парламент Шотландії під впливом Джона Нокса проголосив наприкінці 1560 року заборону католицької доктрини і обрядів, прийняв протестантський символ віри і затвердив «Книгу дисципліни» про порядок церковного богослужіння. Таким чином Протестантизм був затверджений як державна релігія Шотландії. Почалося формування нової церковної організації з опорою на парафіяльні церкви та системою «суперінтендантів», покликаних замінити єпископальний устрій (повністю не реалізований). Саме в цей період Нокс почав роботу над своєю фундаментальною працею «Історія Реформації», яка завдяки вкладеній у неї реформаторській пристрасті протягом декількох століть залишалася однією з найбільш впливових робіт з Протестантизму.
Повернення в 1561 р. у Шотландію королеви Марії Стюарт було вороже зустрінуте Джоном Ноксом. Деякі радикально налаштовані протестанти, які гуртувалися навколо Нокса, зажадали шлюбу королеви з одним зі своїх лідерів, Джеймсом Гамільтоном. Відмова Марії спровокувала повстання радикальних протестантів, яке однак було швидко придушене урядом. Нокс неодноразово зустрічався з королевою, але так і не знайшов з нею спільної мови. Радикалізм Нокса відштовхнув від нього частину його колишніх прихильників, не готових визнати проголошену реформатором доктрину права нації на повалення законного монарха.
Тим не менш, протягом усього правління Марії Стюарт (1561-1567) Джон Нокс залишався найбільш непримиренним супротивником королеви. Він постійно підбурював парафіян проти католицьких богослужінь при дворі, вважаючи Марію агентом папської влади та ідолопоклонницею. Джон Нокс взагалі був різко проти жіночого правління, яке, на його невдоволення, простягнулося на той час на пів Європи (у Шотландії правила Марія Стюарт, що замінила свою мати, в Англії – Марія Тюдор, а потім – Єлизавета I, у Франції – Катерина Медічі, у Нідерландах – Марія Угорська (Австрійська), у Наваррі – Жанна д’Альбре, у Португалії – Катерина Австрійська). Відносини Нокса і королеви добре ілюструє той факт, що реформатор із захопленням прийняв повідомлення про змову проти Марії Стюарт і вбивство Річчі, за що був змушений залишити Единбург, де з часів революції займав пост священика церкви Св. Жіля, і сховатися в Англії.
Серед шотландських пресвітеріан було популярним порівняння взаємин Джона Нокса і королеви Марії з протистоянням біблійного пророка Іллі та цариці Єзавелі.
Повернувся же Джон Нокс до Шотландії незадовго до повалення Марії Стюарт у 1567 р. Саме йому доручили організацію богослужіння під час коронації сина королеви, однорічного Якова VI. Новий уряд регента Морея, хоча і проголосив курс на здійснення протестантських перетворень, однак, не потребував радикалізму Нокса. Тому найвпливовіший шотландський реформатор не зайняв достойного його місця в новій системі влади, залишившись парафіяльним священиком церкви Св. Жіля. У 1570 р., коли Единбург захопили прихильники скинутої Марії Стюарт, Джон Нокс був змушений переїхати в Сент-Ендрюс. У столицю він повернувся лише в 1572 р., напередодні своєї смерті.
Джон Нокс, що вражав сучасників своїм ревним релігійним почуттям і нездатністю до компромісів із сумлінням, став для шотландців майже пророком. Пресвітеріанська церква остаточно оформилася вже після смерті Нокса, наприкінці XVI століття, однак саме він став її батьком-засновником.
За матеріалами Всесвітньої мережі
