Про людську гідність

П’ятидесятниця, Кріс Хігем

У свято П’ятидесятниці ми згадуємо зішесття на апостолів Святого Духа, Який вічно перебуває в Церкві Христовій.

Людська природа, створена Богом, спасенна Сином Божим і освячена Животворчим Духом, немовби знову одержує буття, краще і досконаліше. Людська природа підноситься на доступну для неї висоту честі й слави. І що б ми не вигадували і як би не намагалися піднести людську природу, ми ніколи не піднесемо її так, як піднесло її християнство. У християнстві людська природа обожена, тобто з’єднана із самим Божеством. А що може бути вище за Бога?

Безперечно, думка про гідність і людську велич дуже популярна серед людей. Вона тішить людське самолюбство, вона приємна нашій свідомості. Але біда, коли людина розглядає себе лише з погляду свого права, своєї гідності, а не з погляду своїх обов’язків. Біда, коли ця велич розуміється неправильно чи однобоко.

Є велич зовнішня і є велич внутрішня. Зовнішня велич – це положення людини в природі і в суспільстві. Серед навколишнього світу людина стоїть вище від усіх тварин. А внутрішня гідність, на превеликий жаль, у деяких людей настільки опускається, що вони стають нижчими за тварин.

Зовнішнє становище людини в природі і в суспільстві нічого не значить, якщо воно не спирається на внутрішню людську гідність, на її внутрішні якості, які являють цінність самі собою, незалежно від зовнішнього становища, як коштовний діамант має свою цінність, незалежно від оправи.

У чому ж полягає внутрішня краса людини? Кожний скаже, що перш за все в її розумі. І дійсно, бувають люди талановиті і геніальні, обдаровані надзвичайною силою і гостротою думки. Про людей, які мають такий розум, ми кажемо: великий мислитель, великий вчений, велика людина. Люди благоговійно ставляться до величі людського розуму. Однак, на жаль, часто розумові здібності стають єдиним мірилом людської гідності, і заради цих здібностей вибачаються моральні недоліки.

Віддаючи належне величі людського розуму, не будемо переоцінювати його. Не в цьому одному полягають людські гідності.

У гонитві за досягненнями розуму ми часто-густо забуваємо про другу внутрішню людську велич: велич моральну. Вона не така блискуча, не така яскрава, не така помітна, як велич розуму. Але без неї, образно кажучи, – розум світить, та не гріє. Коли рослина осяюється сонцем, а ґрунт, на якому вона росте, не має вологи, тоді сонце, завжди таке необхідне і благотворне, сушить і вбиває її. Подібним чином і наша душа, розвинувши розумові здібності, але залишивши в занедбанні моральність і життя серця, робиться сухою, жорстокою і егоїстичною.

З теплим почуттям любові і вдячності ми зберігаємо в пам’яті світлі образи тих, хто щиро вірив і вірно любив, тих, хто відзначався відданістю своєму служінню, ніжністю і любов’ю, лагідністю і великодушністю, безкорисливістю і самовідданістю. Не можна наслідувати розум чи талант, але наслідувати добрі якості віруючого і велелюбного християнина для всіх можливо.

Для моральної величі людини, як і для розумової, – безмежне поле діяльності й постійного розвитку. Але моральна велич – ширша, бо вона доступна кожному, тоді як вершини розумового розвитку є долею талановитих. До цієї моральної величі покликані всі ми в Христі Ісусі. Для розвитку моральних якостей, на допомогу нашій природній немочі, як сумній спадщині гріха, подаровані нам благодатні сили Святого Духа.

Якщо Господь підняв нашу природу настільки, що з’єднав її з благодатними даруваннями Святого Духа, то ми повинні шанувати свою природу і поводитися згідно з її гідністю. Амінь.

За матеріалами сайту http://poglad.org.ua

Попередній запис

Християнство без П'ятидесятниці

Останні десять днів церковного календаря були не зовсім звичайними. У певному розумінні це було життя між двома подіями. Ми відсвяткували ... Читати далі

Наступний запис

Чого ми варті без допомоги Духа Святого?

Зішесття Духа Святого, Роберт Ляйнвебер Свято П'ятидесятниці: Дух Святий наповнив усіх зібраних у світлиці: Божу Мати ... Читати далі