Розділ 23:13-39 – Засудження книжників і фарисеїв, Плач над Єрусалимом

23:13-36 – Засудження книжників і фарисеїв

Перший докір засуджує вчення й практики книжників та фарисеїв, які фактично унеможливлюють встановлення щирих стосунків із Господом для своїх послідовників, оскільки вчать їх бути залежними від власних скрупульозних дій, замість того щоб покладатися на Божу благодать. Другий докір стосується їхньої практики подорожей до інших спільнот по всій діяспорі, щоб заохотити народ дотримуватися традицій. Вони шукали в цих спільнотах язичників-прозелітів, «які мали страх Божий», щоб зробити з них новонавернених, які мали б їхнє розуміння Закону; розвинути в них фанатизм щодо Закону і таким чином закрити їм шлях до царства. У третьому докорі їх названо сліпими проводирями (вв. 16, 24; пор. 15:14) та нерозумними й сліпими (вв. 17, 19; пор. в. 26; 5:22). Вони хочуть вести за собою інших, а натомість їм самим потрібен проводир. Тут Ісус розширює тему, на якій зупинявся раніше (див. 5:33-37), – це практика легалістичного розрізнення клятв. У царстві немає місця для такої нісенітниці, тому що врешті-решт будь-яка клятва стосується імени Бога як єдиного, до кого ця клятва звернена. У царстві Божому такі клятви не потрібні (5:37).

Четвертий докір демонструє, до якої міри може дійти скрупульозність у питаннях дотримання закону. Тоді як закон давання десятини Богові з урожаю (Лев. 27:30-32; Втор. 14:22-23) стосувався зернових культур і фруктів із полів, книжники та фарисеї застосовували його навіть щодо зілля, яке росло на присадибних ділянках (за винятком окремих трав; m. Sheb. 9, 1). Демонструючи свою увагу до таких дрібниць, вони нехтували тим, що дійсно було важливим: справедливістю, милосердям та беззаперечною вірою (див. Ос. 2:19-20; Іс. 56:1). «Найважливіше в Законі покинули» стосується інших положень союзу і не виправдовує скрупульозности, з якою їх виконували: вони комара відціджують із пиття, тому що він нечистий (Лев. 11:20-23), водночас ковтаючи верблюда, що також є «нечистим» (Лев. 11:4)! Ця приказка арамейською мовою звучить ще більше іронічно: тут відбувається гра слів qamla (комар) та gamla (верблюд).

П’ятий докір адресовано тим, хто переймається ритуальною чистотою і нав’язує її всім (пор. 15:1-20), тоді як вона стосувалася лише священиків. Ритуальне очищення чаш та мисок розглядається як особливо невідповідне явище, якщо порівняти це з нагальною потребою очистити серця від захланности та нездержливости. Шостий докір висловлює те саме занепокоєння за допомогою метафори про побілені гроби. Побілити – це спосіб прикрасити щось незугарне, щоб воно виглядало привабливо (пор. Єз. 13:8-16). Це була загальноприйнята практика під час святкувань, особливо перед настанням Пасхи: люди білили гроби, щоб так попередити натовпи паломників, аби ті не доторкались до них (m. Shek. 1, 1) і не опоганились на час семи днів (Чис. 19:16). Фальшива побожність фарисеїв та книжників нагадувала побілені гроби: ззовні вони виглядали праведниками, а всередині були лицемірами. Останній докір піддає критиці суттєву різницю між книжниками й фарисеями та Ісусом. Книжники й фарисеї лицемірно вшановують пророків і праведників минулих часів, будуючи гроби й надгробки для них, але у своїй традиції цілком ігнорують Божі послання пророків. Пророки та праведні (пор. 10:41; 13:17) – ті, що пророкували й жили у вірі, незважаючи на переслідування й пригноблення (пор. Іс. 57:1; Дан. 12:3; Мал. 3:18). Визнаючи своїми предками тих, хто повбивав пророків і праведних, книжники та фарисеї фактично опинялися в ролі обвинувачених.

«Пророки, мудрі і книжники» – це ті, кого Ісус буде посилати, щоб вони продовжили проголошувати Добру Новину про царство й донесли її до усіх народів (10:16,40-41; 24:9-14; 28:19). Вони є новими глашатаями Господа, мудрецями, що будуть сяяти, як сонце на небосхилі, і навернуть багатьох на шлях праведности (Дан. 12:3; Іс. 53:11); це нові книжники, які самовіддано передаватимуть вчення про відносини в союзі. Вони прийдуть на зміну сучасним релігійним лідерам, які вчинять з учнями те саме, що вони вчинять з Ісусом (10:16-25). Тому що вони перебувають у невірності, як і їхні предки (пор. Єр. 7:25-26); провина за кров усіх праведників упаде на це покоління (в. 36, пор. 1Енох 47). Із часів Авеля, першої невинної жертви, про яку написано в книзі Буття (Бут. 4:10), до останньої, про яку написано у єврейських Писаннях – Захарії (2Хр. 24:20-22), кров їх усіх буде на них. Захарія насправді був сином священика Єгояда, він був пророком, якого каменували в дворі Господнього дому. Юдейська традиція досить часто плутала його з пророком Захарією 1:1, чиїм батьком був Берехія.

23:37-39 – Плач над Єрусалимом

Це слова про суд над Єрусалимом та його Храмом. Єрусалим зазвичай був тим місцем, де вбивали пророків. Ісус бажав, щоб Єрусалим покаявся, але він знову відмовився прийняти Боже послання. Як Божий Син, Ісус використовує мовні засоби, що передають Божу любов і захист. «Як та квочка збирає під крила курчаток своїх» – це метафоричний вислів зі СЗ, що показує як Бог піклується про Своїх дітей (Пс. 17:8; 91:4; Іс. 31:5). Тепер через зневіру Бог покинув Храм, як про це попереджали пророки (пор. 1Цар. 9:6-9; Єр. 22:5; Іс. 64:10-11). Відтепер вони вже не побачать Ісуса, аж поки не зможуть привітати Його словами з Пс. 118:26, як це робили паломники, коли Він входив до Єрусалима (21:9). Відтепер вони побачать Ісуса лише тоді, коли приймуть Його як Божого Месію, Сина Людського, що йде у Своєму царстві (16:28).

Попередній запис

Розділ 23:1-12 – Попередження книжникам і фарисеям

Тут Ісус полишає фарисеїв і звертається до народу, висловлюючи Своє занепокоєння поведінкою проводирів, які впливали на людей. Він попереджає їх ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 24:1-28 – Пророцтво про зруйнування Храму й лиха перед кінцем світу

Із цього моменту Ісус починає готувати учнів до подальших подій. Неминуче зруйнування Єрусалима та Храму, що стає метафорою про Страшний ... Читати далі