Біблійне часочислення

Біблійне часочислення починається із створення світу і людини. Одиницями, що служать для визначення і виміру часу подій у Біблії є: дні, тижні, місяці і роки.

День у Євреїв рахувався від одного вечора до іншого, або від сонячного заходу до іншого заходу (Бут. 1:5, 8:13,19,31). «І був вечір, і був ранок», – каже Священне Писання, і цими словами розділяє дні творіння один від одного. Євреї, згідно з Флавієм, приймали два вечори: один починався біля 3-ої години, а другий близько 5-ої години після полудня. Господь помер при початку першого вечора, а при початку другого знятий з хреста. Вимірювання часу за сонячним годинником, по сонячній тіні на годиннику, здавна використовувалося у Вавилоні (Дан. 4:16), і звідси, ймовірно, був запозичений Ахазом сонячний годинник (4Цар. 20:9-12). Спочатку за ним дізнавалися тільки полудень, а потім і різну годину дня. Денний годинник мало помалу ставав відомим і між євреями, а до часу Ісуса Христа день у них ділився звичайно на 12 годин, що рахувалися від сходу сонця до заходу. «Чи не дванадцять годин є у дні?» – сказав сам Господь, простуючи в Юдею для воскресіння Лазаря (Ін. 11:9). Частини дня, звані у Авзонія тригодинами, називалися першою, третьою, шостою і дев’ятою годиною. Подібно до денних тригодин, і нічний час у євреїв ділився, принаймні з часів Римського володарювання, на чотири нічних варти (Мф. 14:25, Мк. 13:35) по три години в кожній.

Перші сліди тижня, як певного періоду часу що складається з семи днів, зустрічаються у євреїв вже в оповіданні про Потоп (Бут. 7:10, 8:12), і за тим в історії патріархів Якова та інших місцях (Бут. 29:27, Дан. 9:27). Дні тижня рахували з часу воскресіння Господнього з неділі і закінчували суботою, і цілий тиждень у пізніші часи називався також суботою, а інші шість днів вважалися днями суботи; сьомий день, званий також суботою, відповідав у власному сенсі нашому недільному дню (Мк. 16:2, Лк. 24:1). Таким чином, єврейські дні тижня не мали особливих назв, але в єгиптян вони носили назви семи відомих планет. У євреїв рахувався також одиницею період часу, що складається з семи седмиць від Пасхи до П’ятидесятниці, званий тому святом седмиць, а рівно і період часу, що складається із семи седмиць років, або з 49 років, за якими йшов 50-й рік, – ювілейний (Вих. 23:10, Лев. 25:1-17 та ін.).

З біблійного оповідання про Потоп видно, що числення часу по місяцях також веде свій початок з глибокої давнини. У євреїв звичайно рік ділився на 12 місяців, але ці місяці були місячні, визначувані розташуванням Місяця, в яких поперемінно було 29 і 30 днів, тому після кожних 12-ти місяців залишалося ще декілька годин, хвилин і секунд, з яких через декілька років складався зайвий місяць, – тринадцятий. Цей місяць для узгодження місячного року із сонячним євреї вводили в числення звичайно через декілька років, переважно через три, а іноді і в третій рік. Визначення року і числа місяців лежало на обов’язку священиків. Певною ознакою, за якою можна було бачити потребу вставки 13-го місяця, служив наступний припис Закону: у 16-й день першого місяця церковного року треба було приносити в жертву дозрілі снопи жнив; тому якщо священики бачили, що до 16-го дня цього місяця жнива ще не достигли, то повинні були додавати вставний місяць, через що місячний рік зрівнювався із сонячним.

Числення часу за роками також ведеться спрадавна. Рік єврейський (шана), як ми вже бачили, був місячний, що складається з 12-ти, а іноді з 13-ти місяців. Рік у євреїв був двоякий: цивільний і церковний. Цивільний у них починався з осені, з місяця тісрі, що відповідає нашому вересню, церковний же, за встановленням Мойсея, з місяця авіва (нашого березня) у пам’ять того, що в 15-й день цього місяця євреї вийшли з Єгипту. За цивільним роком у євреїв велися договори, робилися вибори влади, означався час народження дітей, початок царювання і тому подібне, за церковним же, або священним, рахувалися свята і священні часи (Вих. 12:2, Лев. 23). Цим же роком пророки означали час своїх пророцтв і видінь (Зах. 7:1). Рахунок років у євреїв від створення світу йде разом з історією життя патріархів і з історією доль народу Божого, тому літочислення народу єврейського від створення світу до Різдва Христового, на підставі цих даних, мусило б бути у всіх однаковим, але на справді ми бачимо протилежне. За єврейським текстом Біблії час Різдва Христового не сходить далі 3761 р. від створення світу, а за текстом Вульгати[1] він відноситься до 3984 року, за текстом же LXX[2] – падає на 5508 рік від створення світу. Різниця в цих численнях головним чином походить від незгоди в численні часу від створення світу до виходу євреїв з Єгипту.

За матеріалами сайту http://www.kievchurch.org.ua

Яким був відлік часу за римлян?

У той час, коли Ісус жив на землі, в ізраїльського народу були два способи визначення часу – римський і юдейський. Юдеї ділили добу на дві частини по 12 годин у кожній, що тягнулися приблизно з 6-ої години вечора до 6-ої години ранку і з 6-ої години ранку до 6-ої години вечора.

Так утворювався добовий цикл, який починався із заходом сонця. Проте години вони рахували від сходу. Приміром, у притчі Ісуса, наведеній у 20-му розділі Євангелія від Матфея, Він говорить про людину, яка виходила наймати працівників третьої, шостої, дев’ятої і одинадцятої години. За нашим літочисленням це була б 9-а година ранку, полудень, 3-тя година дня і 5-та година вечора, тому що ми користуємося римським методом, за яким рахунок ведеться від півночі до полудня і від полудня до півночі.

У Біблії використовуються обидва способи числення часу. Проте в Новому Завіті тільки Іоанн наслідує римське числення. Інші новозавітні автори використовують юдейську систему. Наприклад, коли Іоанн говорить в Ін. 19:14, що “була п’ятниця перед Пасхою, близько шостої години“, це означає, що була 6-та година ранку. Проте, коли Лука користується юдейською системою в Діян. 10:9, “близько шостої години“, значить, що був полудень.

Щоб ще більше заплутати справу, юдеї і римляни поділили ніч на “варту”. У Старому Завіті йдеться про ранню, середню і пізню варти. Проте в новозавітні часи юдеї стали рахувати варту за римським звичаєм як вечірню, північну, світанкову і уранішню.

Нічна варта:

  • Перша – від 6-ої до 9-ої години вечора.
  • Друга – від 9-ої до 12-ої години ночі.
  • Третя – від 12-ої до 3-ої години ночі.
  • Четверта – від 3-ої до 6-ої години ранку.

Денна варта:

  • Перша – від 6-ої до 9-ої години ранку.
  • Друга – від 9-ої до полудня.
  • Третя – від полудня до 3-ої години.
  • Четверта – від 3-ої до 6-ої години вечора.

За матеріалами сайту http://bible-facts.ru


[1] Вульгата – латинський переклад Біблії з IV століття, здійснений переважно святим Ієронімом зі Стридону, який замінив різні варіанти латинських перекладів Біблії (Vetus Latina), які існували до того часу.

[2] Септуагінта, або Переклад сімдесяти тлумачів – зібрання перекладів Старого Завіту на давньогрецьку мову, виконаних у III-I століттях до Р. Х. в Александрії. Часто як скорочення вживається «LXX» (число сімдесят, записане римськими цифрами).

Попередній запис

7 фактів про час

1) одне з найважливіших біблійних понять, пов'язане з ідеєю часу, виражене грец. словом еон, яке може означати як вічність у ... Читати далі

Наступний запис

Доки є час

«Тоді скаже й тим, які ліворуч від Нього: ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його. ... Читати далі