Душа (Мт. 10:24-33)

Не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може.

Людину від природи наділено вразливістю. Але що станеться, якщо ця вразливість притупиться? Людині від природи притаманне добро. Та що буде, якщо вона це добро в собі вб’є? Людині від природи притаманна й любов, але що трапиться, якщо перетворить цю любов на карикатуру?

Це все відбувається в нашій душі – на капітанському містку нашого життя. Чи пам’ятаємо про те, що маємо душу, що людина – це не тільки тіло, а й щось більше? Щомиті новини повідомляють про чергове вбивство, замах, шахрайство, крадіжку. Постійно чуючи це все, легко повірити, що можна вбити в собі душу, а тоді воля людини підпорядковується тілу, яке, втративши ціль і стерно, хотітиме задовольняти всі свої прагнення й забаганки. Зазвичай тоді думаємо про інших. Можливо, однак, варто подумати про себе, про свою душу? Скільки в нас залишилося вразливости, скільки добра й скільки любови?

Попередній запис

Витривалість (Мт. 10:17-22)

А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений. Недостатньо занурюватися в побожні думки й тужити за святістю. Недостатньо мріяти ... Читати далі

Наступний запис

Ціна свідчення (Мт. 10:26-33)

Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Євангеліє закликає нас бути відважними, ... Читати далі