Пізно полюбив я Тебе

Є люди, які з дитинства не знали любові. І, не маючи досвіду любові між людьми, вони, природно, не мають досвіду любові до Бога. Для них Біблія здається нудотною, церковні богослужіння – довгими і сонними, а радість – забороненою. У Церкві ж це люди сухого закону. З ними погано. І їм погано з людьми.

Але ще гірше тим, хто поза Церквою. Їх душі ніколи нічим не насичуються. Господь зовсім не ревнивий. Він не позбавляє Своє чадо радості володіння речами. Бог не зробив світ з підступним секретом, через який у будь-якій речі як би міститься жало розчарування, що викликає ностальгію за небом.

Секрет лежить глибше. Небесний Отець створив нас подібними до Себе. А так, як Бог є Любов, то і наша головна властивість – богоподібна любов. Завдяки цій глибинній властивості ніщо і ніколи не буде нас радувати повністю. Любов може насититись тільки любов’ю. І чим менше любові в наших справах, тим нуднішими вони стають.

Коли вперше читаєш Євангеліє про головну заповідь, то наприкінці цього уривка серце стискується зі страху від розуміння того, що і сам я погано люблю людей і Бога. Але, що важливо: у словах Христових не загроза, а нагадування про спорідненість. Сам Бог просить людину не забувати про Нього і любити. Це не наказ. Не можна наказати любити. Це прохання!

Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю” (Мф. 22:37).

Дійсно, без любові всі заповіді незрозумілі і нелогічні. Чому не можна вкрасти, якщо мені за це нічого не буде? Чому не можна блудити, якщо нікому від цього “не стане гірше”? Чому не можна вбити конкурента чи залишити своїх батьків, які з’їхали з глузду? У людини є тільки дві відповіді. Страх перед мстивим Богом або любов.

У Церкву раз у раз нелегально намагаються пронести страх і очікування болю. Ці випадкові люди намагаються нам розповісти про те, що Бог такий же, як вони – мстивий, ревнивий і злопам’ятний. Але рано чи пізно страх набридає і стомлює. Образ Христовий меркне, і вони йдуть з Церкви в розколи чи в пітьму зовнішню.

У Бога залишаються тільки ті, хто любить Його. Але людина слабка, і вона шукає Його в земних проявах або знаменнях. А знамення вже всі були: стовп вогняний, що веде по пустелі, кущ, що не згорає, хмари на горі Синай і Фавор. Більше того, тільки з Христовим втіленням люди змогли побачити Бога не в кущі, а в другій людині.

Тут потрібно зробити паузу, бо це важливо.

Увійшовши всередину людини, Бог зробив її живою іконою. Людина – досконала ікона чи живе Боже дзеркало.

Майже всі ми боїмося любові і бачимо в ближньому не ікону, а суперників і перешкоду.

Чому я вірю Богу, але нічого не можу зробити з тим, що, за великим рахунком, я не люблю людей? Тому що віра без діл мертва. Більше того, діла віри спричиняють не лише віру, але всю тріаду: віру, надію і любов. Може бути це дивним, але без прощення, без безкорисливого служіння людям, любов до Бога не може відбутися.

Якась таємниця серця зачаровує душу, коли ми знаходимо в собі рішучість вибігти вночі на мороз з теплого салону автомобіля на допомогу незнайомій людині, яка потрапила в аварію. З якимсь захватом і небаченою рішучістю ти в легкому одязі кидаєшся в замет рятувати незнайому людину. І ще урочистіше і сильніше співають небеса, коли поряд з тобою ти бачиш незнайомих радісних, сміливих і безкорисливих людей. І багаті, і бідні, усі різні в одному пориві рвуть піджаки, зривають шкіру рук до крові, несуть чай, мотузки і інструмент. І потім, брудні, але щасливі їдуть додому, у найпрекраснішому настрої – виручили людину! Якийсь дивний захват зігріває душу, коли ми здаємо кров або гроші для жертв стихій. І щонайпотужніша якнайглибша радість стрясає душу тоді, коли ми знаходимо в собі сили простити тих, хто нас незаслужено образив і просить миру.

З роками розумієш, що любов до людей містична. Містика любові в сім’ї подібна до містики Трійці. Містика допомоги на зимовій дорозі подібна маленькому сповідуванню. А кров, дарована хворим людям, нагадує про хрест.

– Нехай я не можу співрозіп’ятися з Тобою, але я можу дати Тобі і Твоїм дітям кілька крапель моєї крові.

І ці таємниці призводять до незвичайних плодів. Таємниця сім’ї призводить до народження третьої особи “малої трійці”. Ми звикли до народження дітей. Насправді це фантастичний процес, в якому ніхто нічого не розуміє. Діти – це божественний шанс навчитися любити. Діти – це урок любові, заданий додому. Діти і сім’я – це повне земне уподібнення Трійці.

Жертва за друга на зимовій дорозі, на війні чи просто на службі – це найприємніший подарунок самому Богу, Який сказав: “Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх” (Ін. 15:13).

Нещодавно я дізнався про міліціонера хворого на рак. Він і його друзі зібрали досить велику суму для оплати операції в Німеччині. Але в останню мить ця людина пішла в лікарню для дітей і роздала гроші чотирьом малюкам. Їм зроблять операції і врятують життя. Хіба після цього він не Друг Христові? Хіба його вчинок не прекрасний у наших очах?

Є жертва – вчинок, а є жертва молитви – прямої мови любові до Бога. Жертва може дуже різноманітна, відповідно до наших дарів. Жертвувати в збиток собі дивно, з погляду світу.

Усе наше життя дивне, точніше містичне. Гріх позбавляє життя таємниці, сенсу і радості. Гріх, як відсутність любові, обрушує і Закон, і віру, і весь світ. Людина з померлою любов’ю не розуміє навіщо співають у церкві, навіщо люди допомагають незнайомцям. Усе це здається несерйозним. Але так влаштований світ, що важливе тут – порожнє на небесах. А важливе на небі здається тут нісенітницею і залишається непоміченим серйозними людьми. Але коли нападає на серце біль або серце стає холодним, то потрібно згадати про містику і радість простих справ любові. Вони кращі пігулки від похмурості і безбожної серйозності. Справи віри уподібнюють нас Богові. Любити людей – означає бути такими, як Бог, бути такими, як нас задумав Творець.

Господь бачить серце. Перший крок до Бога – жертва. Багато людей шукають Бога, але зупиняються перед цим порогом. Жертва робить тріщину в кам’яному серці і туди може потрапити світло. Можна здати кров хворим дітям. Можна піти до волонтерів. Можна, хоч би тиждень не пити і не скандалити. Можна помолитися за друга.

Після жертви з серцем починають відбуватися таємничі речі. У ньому поселяється ірраціональна субстанція любові. Далі людина повинна потрудитися для того, щоб любов могла вирости. А росте вона, коли нею діляться. Це теж вражаюче і відбувається проти законів світу. Любов змінює саму сутність речей і нерозлучно приносить з собою всі блага.

Мета нашого життя – проникнення любові в найбільші глибини серця. Раз оселившись у ньому, вона вже звідти ніколи не йде, якщо це справжня любов. Вона залишається там назавжди. Тим самим нам повертається подоба Богу у вічності. Ця подоба наближає нас до Нього. Ми в максимальній мірі наповнюємося благом і миром. А Богу, крім того, щоб ми були сповнені щастям, нічого не треба. І це Він вважає головним для нас і для Себе.

Про те, що любов до Бога – головне між людьми, свідчить преподобний Сергій Радонізький. Перед смертю говорять про головне. Останніми його словами на одрі були: “Любіть один одного”.

Він вважав це найважливішим досвідом, який він набув, живучи серед людей, і найважливішою таємницею прийнятою ним з неба від Святої Трійці.

“Пізно полюбив я Тебе, Красо, така древня і така юна, пізно полюбив я Тебе!” – скаже Христу блаженний Августин на схилі віку.

В запасі в нас вічність, але ніхто не знає, чи зможемо ми там, після смерті, удосконалюватися чи перебуватимемо в якомусь анабіозі від життя, від гріха і праведних справ. Ніхто не знає. Але чомусь здається, що незважаючи на вічність, земне життя і його плоди дуже важливі для нас.

Земне життя, прожите без любові до Нього, лякає тим, що більше не повториться. Можливо, у новому небесному житті я надолужу очки, але витратити земне життя на нісенітницю страшно, як страшне самогубство. Прожити без любові – це і не жити зовсім.

Ми душею і самі знаємо, що любов головне в нашому житті, але чому ми боїмося любити? Полюбити Бога ніколи не пізно, і в гості до Бога не буває запізнень. Брами Раю завжди відкриті. Зробимо крок до них.

Автор: священик Костянтин Камишанов

Наступний запис

Про те як влаштований світ

Усі знають, як маленькі діти, які ще не засвоїли гріх, дуже добре розбираються в людях. Не за допомогою психологічної техніки, ... Читати далі