Чи буде у вічності нудно?

Рай – це там, де праведники в безглуздих халатах і з картонними крильцями за спиною нескінченно грають на арфах. Досить нудне місце – чи то справа в нашій бучі, бойовій і кипучій, де ми будуємо комунізм, робимо наукові відкриття, і зводимо світле майбутнє власноруч. Про комунізм більше не говорять, але от про те, що вічне життя – це нудно, я нещодавно чув від цілком серйозних невіруючих філософів. І, слід сказати, в якомусь плані вони праві. Вічність, яку можна уявити собі з позиції невіри в Бога, – це вічна нудьга.

Є відомий анекдот, в якому біси показують чоловікові образ пекла як ідеального гулящого місця, – там випивка, карти, доступні подруги, знаменитості зі світу шоу-бізнесу у вогнях і пір’ї. Він вибирає пекло і, потрапивши туди, починає протестувати – де ж обіцяне? А це – кажуть біси – був рекламний ролик. Проте бісам і не потрібно було брехати – будь-яке гуляще місце через якийсь час перетвориться на місце нудьги; нерідко людина, яка мріяла про курорт як про рай, в останній день вже квапиться додому. Гріховні радощі, вже помітно зіпсуті гниттям із самого початку, швидко псуються – заборонений плід солодкий доки він недоступний, коли людина починає їсти ці плоди, через невеликий час її починає нудити. Не випадково рівень алкоголізму, наркоманії і самогубств серед людей багатих і пересичених такий високий.

Є, звичайно, і радощі більш гідні. Існує, наприклад, мистецтво – яке може наділяти життя людей якимсь сенсом. Але в справжнього мистецтва є одна важлива особливість – воно вказує на щось за своїми межами. Відомий атеїстичний автор Річард Докінз визнає, що найбільш значущі витвори мистецтва носять релігійний характер, але намагається пояснити це тим, що замовником художників виступала Церква – а зараз ніхто не замовляє картин або симфоній, що прославляють, скажімо, наукові теорії. Пояснення це не працює – будь-яка велика компанія відірвала б нового Джотто чи Рафаеля з руками. За право написати під твором, аналогічним по силі дії мемлінговському “Введенню в рай”, щось на кшталт “спонсовано Samsung” (чи Apple, або Mіcrosоft) відповідна корпорація відвалила б грошей, яких точно вистачило б будь-якому художникові і його нащадкам до сьомого коліна. Причина того, що нічого схожого на “введення в рай” сучасне мистецтво не породило, цілком очевидна – його творці, покупці, колекціонери і критики (за деякими гідними виключеннями) не вірять у рай.

Але візьмемо справжнє, велике мистецтво. Деякі атеїсти люблять церковну архітектуру чи богослужебну музику. Але стали б вони слухати її вічність? Ні; навіть найбільша музика надокучить вам через мільйон років – і навіть значно раніше. А попереду у вас буде ще ціла вічність.

Залишається ще наука – як і мистецтво, вона несе на собі глибокий відбиток духовної природи людини; не випадково багато великих учених – Кеплер, Бойль, Ньютон, тут не наводитимемо довгий список – розглядали свої наукові дослідження саме як прославляння Бога. Але чи можна займатися наукою вічно? Ні; якщо Бога немає, а матеріальний світ – при всій його складності – щось, все ж примітивніше, ніж ми самі, які стали вершиною його розвитку, ми неминуче (десь у перші сто тисяч років, але я думаю, раніше) пізнаємо його повністю, наскрізь, з кінця в кінець, так що в ньому нічого буде більше відкривати.

Вічне життя приречене бути вічною нудьгою – якщо це вічність без Бога. Але Господь каже нам про вічність з Богом – «Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа» (Ін.17:3). Бог безмежно перевершує нас – і безмежно перевершуватиме, коли ми виростемо в мільярд разів. Він є джерело подиву, радощі, благоговіння і вдячності, яке ми не вичерпаємо ніколи. Найбільша музика в нашому світі велика саме тим, що вона, як дорожній знак, вказує шлях у Його дім – але ми не проводитимемо вічність, розглядаючи дорожній вказівник. Ми проведемо її в Його домі. Ми бачитимемо Його сяйво у створеному Ним світі і, особливо, один в одному – і чим більше ми зростатимемо, тим більше ми будемо здатні вмістити.

Навіть тут, на землі, ми здатні переживати духовний, естетичний і інтелектуальний ріст. Ми стаємо здатними оцінити музику, яку раніше не розуміли, або витонченість наукових теорій, які раніше були для нас абсолютно незбагненні. У вічності ми зростатимемо – і нам відкриватиметься, по волі Отця, все більше і більше. Вічне життя не буде пасивним лежанням на небесному пляжі – ми здійснюватимемо великі відкриття, складатимемо симфонії і гімни, і відкриватимемо один одному ті грані Його слави, які Він дасть побачити тільки нам. Ми будемо настільки наповнені величчю, славою і радістю, що якби ми, сьогоднішні, побачили себе тодішніх – ми б померли від нездатності це вмістити.

Це вічне життя – дар, який Бог простягає нам в Ісусі Христі. Безмежно, безмірно, недосліджено таємничий Бог став людиною, одним з нас, в усьому подібним до нас, окрім гріха. Він помер за наші гріхи і воскрес з мертвих, щоб ввести нас у ту вічну радість, яку Він нам підготував. Тут, на землі, ми робимо вибір між вічною радістю – і вічною нудьгою; між забороненими плодами, які згниють раніше, ніж ми донесемо їх до рота, і радощами раю; між Богом і нічим.

Попередній запис

Що ми робитимемо в раю?

Нещодавно в мене запитали – що ми робитимемо в раю? Звичайно, на місці розберемося – головне туди дістатися – але ... Читати далі

Наступний запис

«Тому приймайте один одного»

«Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв вас до слави Божої» (Рим. 15:7). Ця коротка фраза, якщо ми її ... Читати далі