Що таке чесність

Маленька Гусениця жила на зеленому лузі під величезним листом лопуха, який виріс неподалік від синьої калюжки. Була вона дуже веселою і допитливою, і найбільше у світі любила дізнаватися нові слова та їх значення. А цього дня їй не давало спокою одне слово. Гусениця вичитала його на клаптику Лісового календаря, який знайшла в себе в будиночку під час прибирання, і ніяк не могла збагнути, що ж воно означає!

– Чесність, чесність, – бубоніла Гусениця. – От не треба було уроки прогулювати! Вчилася б у школі, як зразкова Гусеничка, все б знала! Ох, ну як же ця чесність у мене в голові засіла! Що ж вона означає, скажіть ви мені, комахи добрі!

Але, на жаль, ніхто з друзів Гусениці не міг дати відповіді на це запитання. Метелики зовсім про це не думали, їм аби пурхати у височині; до працьовитих мурашок було небезпечно приставати із запитаннями, бо вони можуть і стусана дати, якщо відволікатимеш їх від справи, і наприкінці дня Гусениця зовсім засмутилася:

– Ну, завжди так: коли треба щось дізнатися, нічого не дізнаєшся! А слово, як на зло, причепилося і не відчіплюється! І що мені з ним робити?

Гусениця ще трохи подумала, а потім збагнула:

– Точно! Треба йти до дядька Їжака! Він розумний, все на світі знає! Правда, не дуже хочеться плентатися в таку спеку, але більше нічого не залишається! Піду вбиратися для виходу в світ!

І Гусениця почала вбиратися. Вона одягла капелюшок із соломки, пирснула кілька крапель улюблених капустяних парфумів, старанно відполірувала всі свої черевички. Подивившись на себе в дзеркальце, Гусениця залишилася дуже задоволеною:

– Я цілком симпатична й елегантна, а коли дізнаюся нове слово, стану ще симпатичнішою, адже дядько Їжачок розповідав, що знання… цей… облагороджують! Ну, а тепер уперед! У путь!

І Гусениця вирушила в дорогу. Спершу вона бадьоро тупцяла своїми незліченними лапками стежкою і майже не втомлювалася, але чим далі, тим важче їй було йти, і бідолашна Гусениця зовсім розкисла від спеки.

– Ох, ох, – пхикала вона, – йти добре, але відпочивати краще! Посиджу-но я тут під кущиком і подумаю, що ж мені далі робити: додому повертатися чи вперед іти?

Гусениця залізла під кущ суниці і почала роздумувати над тим, в який бік їй іти далі, аж раптом почула чийсь тупіт. Обережно висунувшись з-під червоної ягідки, Гусениця дуже зраділа: це було її знайоме Зайченя!

– Агов, Зайченя, – щосили закричала Гусениця, – куди біжиш?

Зайченя зупинилося і теж озирнулося навсібіч:

– Хто це мене кличе? А, це ти, Гусенице? Куди ти зібралася?

– До дядька Їжака повзу, – зізналася Гусениця, – хочу про одне слово запитати, та, видно, не доповзу, розплавлюся дорогою! Слухай, а ти не знаєш, бува, що таке чесність?

Зайченя на мить задумалося, присівши навпочіпки, а потім зраділо:

– Знаю! Нам про це у звіриній школі розповідали! А ви хіба чесність не проходили? У нас же програми однакові!

Гусениці стало трохи соромно, але вона чесно зізналася:

– Проходили, напевно, мене тоді на уроці не було. Літо, розумієш, побавитися хочеться… Ми з жуками футбольну команду організували…

– Дуже погано, – суворо зауважило Зайченя, – моя мама каже, що якщо пропускаєш уроки, тоді будеш повністю непідготовленим до лісового життя!

Гусениця навіть змінила колір, настільки їй стало ніяково.

– Я більше не буду, – тихенько прошепотіла вона, дивлячись собі під лапки.

– От і розумниця! – похвалило її Зайченя. – Думаєш, мені уроки пропустити не хочеться? Ще й як! Тільки я тримаюся, і тобі того ж бажаю!

– Та годі тобі, – пробурчала Гусениця, – теж мені, вчитель знайшовся! Ніби я не знаю, як дехто на поле за морквиною під час уроків бігав! Так скажеш ти, що таке чесність, чи ні?

Зайченя подумало ще трохи, а потім оголосило:

– Чесність – це коли ти робиш правильно, нікого не обманюєш, не береш чужого…

– А як це застосувати на практиці? – захотіла все для себе з’ясувати допитлива Гусениця.

Але Зайченя спантеличено почухало лапкою за вухом:

– А на практиці… сходила б ти й справді до дядька Їжака. Він тобі все пояснить! Бувай!

І Зайченя відскочило убік і пострибало далі, а Гусениці довелося вилазити зі свого укриття і повзти далі під спекою.

– Допоміг, називається, – бурчала вона, з останніх сил пересуваючись стежкою. – Тільки ще більше мою допитливість розбурхав! Ой, матінко, а це що таке? Що це за пучок кольорового пір’я?

Те, що сиділо на стежці, справді нагадувало пучок різнокольорового пір’я, а ще в пучка був величезний дзьоб, величезні загнуті кігті та нахабні жовті очі. Воно сиділо просто посеред стежки, і вигляд у нього був дуже войовничий. Гусениця навіть подумала, чи не повернути їй назад, але вроджена допитливість змусила її залишатися на місці і навіть поставити запитання незнайомій особі.

– Ти хто? – тремтячим голосом запитала Гусениця.

– А ти що, сама не бачиш? – скрипучим голосом відповіла істота. – Я – птах неземної краси! Ти що, забула? Ми ж із тобою взимку Різдво шукали.

– А, Птеродактиль! – зраділа Гусениця. – А що ти тут робиш? Ти ж, здається, потім назад у зоопарк полетів!

Птах ніяково опустив очі.

– Полетів, а як же, їсти ж усім хочеться. І бажано, три-чотири рази на день. У зоопарку мені всі зраділи, нагодували, навіть на обкладинку журналу хотіли зняти, тільки я з фотографом посварився і за вухо його клюнув, так що нічого в нього не вийшло! Але хоч у зоопарку і було добре, клітка принижувала мою пташину гідність, тому я помахав усім крилом і відлетів знову. До речі, – очі Птеродактиля спалахнули якимось дивним блиском, – ти ж Гусениця, так? Пригадую, колись у далекому дитинстві мама годувала мене гусеницями. Ось я зараз і скуштую: ти така ж смачна, як колись?

Наша Гусениця дуже злякалася: подумати тільки, її хочуть скуштувати! Тому, про всяк випадок, прийняла оборонну позу:

– Агов, ти не дуже! – попередила вона Птеродактиля. – А то як стукну! Краще не підходь!

Птеродактиль знову всівся на стежці, настовбурчившись і згорнувшись клубочком.

– Яке важке життя! – сумним голосом заявив він Гусениці. – Летиш на чужу територію, щоб там влаштуватися, а тебе хочуть стукнути, та ще й морять голодом! Як мені погано! У-у-у!

Гусениці стало шкода нещасного птаха.

– Ну, гаразд, не рюмсай, – сказала вона. – Пішли до дядька Їжака, тут уже небагато залишилося йти. Мені він розповість про слово «чесність», а тебе погодує! Ходімо!

Птеродактиль підбадьорився, і незабаром вони з Гусеницею попрямували стежкою, яка невдовзі вивела їх до будинку Їжака. Але от біда – дядька Їжака не було вдома. На галявині перед будиночком на зелених листочках лежали і сушилися нарізані груші та яблука, на мотузочку сохли гриби, а господар будиночка кудись пропав, і, скільки Гусениця не смикала за шнурок дверного дзвінка, до них назустріч ніхто не вийшов. Гусениця дуже засмутилася! Вона стільки проповзла під спекою, втомилася, зголодніла – і всі її зусилля, виявляється, марні!

– Нам не пощастило! – сумно зітхнула вона, озирнувшись до Птеродактиля. – Дядька Їжака немає вдома! Ой, а що ти робиш?

Поки Гусениця дзвонила, Птеродактиль підібрався ближче до яблук та груш і тепер набивав ними свій величезний дзьоб!

– Харчуюся, – з набитим ротом заявив він Гусениці. – Нічого, їсти можна. Ось спробуй!

І Птеродактиль подав Гусениці половинку груші.

– Та хіба можна це їсти? – злякалася Гусениця. – Зайченя казало, що брати чуже – це нечесно!

– Чесно, чесно! – заявив Птеродактиль. – Це якщо для інших береш – погано, а якщо для себе – все чесно і справедливо! Жуй, не бійся! Не отруїшся!

Гусениця несміливо взяла грушу і скуштувала. Нічогенько так, їсти можна. А Птеродактиль тим часом примудрився зжувати майже всі яблука та груші й допався до сушених грибів.

– Хоч і гірше, ніж у зоопарку, але жити можна! Все, досить, – заявив він нарешті.

– А ти чого так мало їси? Бери більше!

Гусениця скуштувала яблуко, але з її голови все не виходили слова Зайченяти «Чесність – це не брати чужого…», тому Гусениця рішуче відклала яблуко вбік.

– Ні! – твердо заявила вона. – Я більше їсти не буду!

– І я теж, – задоволеним голосом додав Птеродактиль, – я так наївся, що навіть із місця важко зрушити! Все. Я наситився і відпочив, а тепер полечу далі! Привіт!

І не встигла Гусениця щось сказати на прощання, як Птеродактиль зірвався з місця і полетів у своїх невідомих справах, а маленька Гусениця сумно подивилася довкола: на землі валялися недоїдки яблук і груш, недоїдені гриби теж були розкидані всюди. А поверх усього в Гусениці раптом сильно розболівся живіт, та так, що не було сил розвернутися і повзти у зворотний бік!

– Ой-ой-ой, – заголосила Гусениця, зовсім як Птеродактиль, – як мені погано! Хто мені допоможе? Ой, помираю!

– Це ти, Гусенице? – почула вона чийсь голос. – Що це ти тут робиш? І що це в мене у дворі скоїлося? Можеш мені пояснити?

Гусениця розплющила очі і глянула: дядько Їжак, опустивши на землю важку корзину, теж дивився на Гусеницю.

– Так скажеш ти, що тут сталося чи ні? – знову запитав Їжачок.

На якусь мить Гусениці захотілося звернути все на Птеродактиля і сказати, що вона тут ні до чого, але ж яблука з грушею вона теж їла! І Гусениця раптом зрозуміла, що якщо вона порушила один бік чесності – взяла чуже, то немає чого порушувати ще й інший – обманювати. «Ще гірше буде», – вирішила подумки Гусениця і відверто розповіла Їжаку про все, що трапилося.

– От біда, – зітхнув Їжачок, – я ж собі припаси на зиму готував! А через цього Птеродактиля доведеться починати все спочатку!

Гусениці стало соромно і шкода Їжака.

– Не гнівайся, дядьку Їжаку, – попросила вона, – я тобі допоможу.

– Та ні, допомагати тобі доведеться! – похитав головою Їжачок. – Пішли-но до будинку, лікуватися будемо. Ти аж зблідла вся, і на себе не схожа. Пішли, поки лісову «швидку» викликати не довелося!

Так вони і зробили. Гусениця сиділа за столом, пила відвар із шипшини, а дядько Їжачок пояснював їй, що таке чесність, і переплутані через Птеродактиля думки Гусениці стали на свої місця.

– Отже, брати чуже – нечесно, навіть якщо ти дуже зголоднів? – запитала вона в Їжака. – І обманювати теж? І ця чесність, якщо ти з нею дружиш, зробить тебе цілком нормальною комахою?

– Правильно, – підтвердив Їжачок. – Якщо будеш дружити з чесністю, то всі інші будуть із тобою дружити і тебе поважати! А нечесні звірі або птахи, хоч вони й думають, що чинять правильно, все одно пожнуть плоди своїх поганих учинків!

Цього Гусениця ще не змогла зрозуміти, але головну думку вона засвоїла, та й живіт перестав боліти, тому попрощалася з дядьком Їжаком і поповзла додому: вже давно пора було лягати спати! Над стежкою ставали густішими сутінки, світлячки запалювали свої ліхтарики, дзижчали докучливі комарі, а Гусениця поспішала під рідний лист лопуха і все думала, думала… «Якщо вчиняти чесно, тоді в тебе і на душі буде все гаразд, – міркувала вона. – А от коли я чуже яблуко з’їла, то чомусь так кепсько почувалася! Просто жити не хотілося! Напевно, це моє сумління було! А в Птеродактиля його поки що немає! Ну, нічого, птаху, я тебе ще виховаю! Я тобі поясню, що – погано, а що – добре!» Задоволена Гусениця нарешті дісталася до свого будиночка і знесилено сіла на матрац із м’якого моху. Вона заплющила очі з твердим наміром не тільки бути чесною, але й навчати цього інших, особливо Птеродактиля. Ось так!

Попередній запис

Що таке Різдво

Маленька Гусениця була дуже допитливою. Коли вона чула якесь нове слово, то неодмінно хотіла дізнатися його значення, тим більше, слів ... Читати далі

Наступний запис

Що таке істина

З самого ранку Гусениця, яка жила на зеленому лузі, чекала свого приятеля Зайчика. І ось нарешті він прибіг. – Привіт, ... Читати далі