Розділи 11-14

11:7-28 – Справжнє багатство

Ця секція розпочинається короткою частиною (11:7-9), в якій ідеться про розсудливе ставлення до інших; цей фрагмент можна сприймати як вступ до подальшого тексту або як окремий текст. В усіх коротких наступних частинах мова йде про Бога як про справжнє джерело багатства: тут подано застереження про оманливу надійність земних багатств (11:10-13,14-19,20-21,22-24,25-28). Ми зустрічаємо тут повторювані застереження про те, що не варто покладатися на власні зусилля, щоб накопичити багатство і таким чином гарантувати свою безпеку (11:10-11,18-19,20-21а,23-24); тут також є нагадування про те, що багатство і влада залежать від Бога (11:12,14,17,21,22). На перший план виступають два мудрих спостереження: думки «нерозумного багача» про те, що смерть позбавляє його статків (11:19; див. Проп. 2:21; 4:8; 5:12-14; Лк. 12:16-21!), наші вибіркові спогади про добрі й лихі дні (11:25). Усілякі людські зусилля, спрямовані на те, щоб накопичити багатство, затьмарені тінню смерти (11:19,26-28). Оскільки справжнє багатство – це мудрість та страх Господній, справжній характер людини проявляється лише в час смерти («аж до кончини не зви нікого щасливим»). Хоч інстинктивно християни прочитують (розуміють) ці тексти як такі, що описують життя після смерти, у Сираха вони стосуються лише до доброго імени людини та життя нащадків.

11:29-12:18 – Про обережність у соціяльних стосунках

Люди, про яких ідеться в цій частині, становлять небезпеку для мудрого й ладні зробити його життя жалюгідним. Ось чому мудрий чоловік має бути дуже обережним і не вводити абикого до свого дому (11:29-34), прагнучи показати свою доброту та благочинність (12:1-7), так само маючи справу з ворогами (12:8-18). У цих трьох секціях висловлене припущення, що соціяльні стосунки небезпечні навіть (і особливо) для тих, хто підходить до них із добрими намірами. У першій секції автор говорить про те, що мудрий чоловік очолює дім, і попереджає, що будь який пройдисвіт може зруйнувати репутацію мудрого чоловіка та сподіяти заколот його рідних проти нього. Друга секція розглядає тему милостині й радить давати милостиню вибірково – лише благочестивому, смиренному й доброму, тому що «Всевишньому грішники осоружні» (12:6). У третій секції автор робить припущення, що майже в кожній людині можна сподіватися потенційного ворога (12:8), та аналізує поведінку ворога в ставленні до мудрого. Ось чому мудрий чоловік має завжди бути на сторожі, навіть якщо ворог видається дружелюбним: «Хто заклинача пожаліє, коли гад його вкусить?» (12:13). Обережність, до якої закликають у цьому фрагменті, вступає в протиріччя з традиційними уявленнями про гостинність і щедрість доброчинних людей Близького Сходу, а також із закликами любови до ворогів, які звучать у НЗ (Мт. 5:43-48; Лк. 6:27-36; Рим. 12:14-21). Точка зору Книги Сираха є прагматичною і спирається на досвід.

13:1-24 – Багаті й бідні

У контексті, де багатство вважалося метою життєдіяльности і до багатих людей ставилися як до обдарованих Божою благодаттю, Сирах закликає до обережности в шуканні дружби з багатими. Він переконаний, що мудрість та страх Господній набагато важливішими за економічний статус. Перша секція (13:1-7) наголошує на тому, які небезпеки чекають на людину, яка прагне приятелювати з багатієм, адже той наглумиться й кине. У 13:1-2 змальовані два яскраві образи: «Хто смоли доторкнеться, той забрудниться… Яке бо горщикові з казаном товариство?». Друга секція (13:8-13) розпочинається й завершується закликами остерігатися та дає пораду поводитися з «багатієм» розважливо й обережно. У третій секції (13:15-20) автор показує базове протиріччя між багатими та бідними за допомогою порівнянь із представниками царства тварин (вовк/ягня, гієна/пес, дикий осел/лев). Четверта секція (13:21-23) порівнює прихильне ставлення до багатія і недоброзичливе ставлення до бідняка. Люди підтримують і вибачаються перед багатієм та критикують і нехтують бідняком (див. Як. 2:1-4). Хоч Сирах не був соціальним революціонером, він досить різко описав небезпеки з боку багатіїв для тих, хто шукає мудрости й боїться Господа.

13:25-14:19 – Використання грошей

Перша частина (13:25-14:2) містить роздуми про взаємозв’язок між «серцем» (згідно з Біблією, це місце, де відбувається психічна діяльність, включаючи процеси мислення та почуття), зовнішністю людини (13:25-26) та людським щастям (14:1-2). Ця частина може вважатися самостійною чи слугувати вступом до подальших віршів про можливості особисто розпорядитися грішми. Фрагмент 14:3-10 розпочинається та закінчується згадкою про «скнару», який, незважаючи на те, що все своє життя присвячує грошам, ніколи не зазнає радощів, скориставшись грішми, і тому його людське існування є найбільш жалюгідним. Скнара недобрий сам до себе (14:5-6,9) і свідомо не робить добра іншим (14:7-8), але, врешті-решт, працює не на себе, а на інших. Отже, коли він помирає, його спадкоємці будуть розкошувати його майном (14:4). Тема смерти є досить доречним контекстом для роздумів про використання грошей (див. Лк. 12:13-21) і розвивається далі в 14:11-19. Тепер настав час використовувати твої гроші, щоб служити Господу (14:11), чинити добро іншим (14:13) і дбати про себе (14:11,14), тому що цього ти не зможеш зробити після смерти, коли твоїм майном заволодіють інші (див. Лк. 16:19-31). Ця частина завершується гарними роздумами про смерть та зміну поколінь (14:17-19).

Попередній запис

Розділи 8-10

8:1-19 – Про обережність у соціяльних стосунках Поради юнакові, що прагне мудрости, стосовно людей, чи ситуацій, яких потрібно уникати, а ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 15-17

14:20-15:10 – Пошук та отримання мудрости У двох частинах ідеться про пошук мудрости (14:20-27) та переваги мудрости (15:1-10). Перший вірш ... Читати далі