Дорогі в Христі! Слухняність – це передусім готовність прийняти науку, зробити навчання плідним і корисним. Особа вперта не є розумною особою. Навпаки, слухняність і готовність приймати науку – ознака мудрості. Слухняність – це особлива чеснота. Вона сприяє в сприйнятті навчання правди, а потім також і дії. Слухняність приймати науку і настанови має свою власну вартість. Треба бути розумним, щоб бути слухняним та податливим, щоби сприймати все в автентичному значенні цього слова. Тут не йдеться про послух чи непослух. Тут не потрібно застосовувати суворого авторитету.
Слухняність – це ще й тямущість. Нею володіє той, хто має силу сприймати навчання. Слухняність – це вроджена риса. Є різниця між слухняністю і послухом. Послух – це акт волі, належить до обов’язку. Слухняність – це стан, схильність, готовність прийняти щось або не прийняти.
Слухняність переходить межі обов’язку і поширюється поза необхідні речі. Вона пристосовується не тільки до наказу, не тільки до настоятеля, а й до провідника; не тільки приймає, а й шукає.
Є також небезпеки в чесноті слухняності. Слухняність як підлеглість може бути одною з найбільш небезпечних чеснот. Тут дуже легко можна підпасти під удавання, під фікцію і зійти на низький рівень невільництва. Така фарисейська слухняність пригнічує особисту відповідальність. Дуже часто слухняність може бути зовсім збоченою, залежно від різних мотивів слухняності: зі страху, з інтересу, з користі та інших невідомих нам причин. Пам’ятаймо про те, що є страх чеснотливий і святий, шанобливий, синівський. Але є також страх нерозумний, невільничий. Слухняних зі страху є більше, ніж ми думаємо. Це часто люди хворі духом, люди слабкої волі, які озираються на інших. Вони – невільники. Є також слухняні задля інтересу, кар’єри, вигоди, грошей. А деколи стають такими з примхи. Стають слухняними не з моральних причин, а з удавання чи свого уподобання. Слухаються там, де їм вигідно.
Християнам слухняність потрібна для Божих ласк. Для здобуття Божої ласки, для отримання Божого натхнення маємо бути найбільше слухняними. Ця слухняність ґрунтується на високій оцінці Божої ласки та добрій налаштованості нашої душі.
Чому Божа ласка заслуговує на високу оцінку?
Тому що Бог є наш найліпший Отець і Творець. Від Нього все походить. Він Володар найвищої сили, Який дбає про нас завжди і всюди. Він для нас – найщедріший добродій, приятель, Який завжди співчуває нашим немочам.
Ціна Божих ласк – це життя і кров Ісуса Христа.
Бо ласка є початком надприродного життя і поступу аж до правдивої святості життя. Ласки Божої потребуємо для благоугодного життя. Бо часто наші міркування – нужденні й непевні. Наше тлінне тіло обтяжує душу. Ми ледве відгадуємо, що на землі з трудом знаходимо те, що вже в руках наших. А хто ж дослідить, що там у небі?
Іти за ласкою Божою – це ступати дорогою мудрості. Тож киньмо безумство і ходімо дорогою мудрості, бо всі ті, що їх веде Дух Божий, – сини Божі, тобто люди, які живуть, гідно синівства Божого (пор.: Рим. 8:14).
Отже, нічого гіршого і небезпечнішого не може бути для нас, як бути невдячними Богові за всі добродійства, які Він нам щоденно зсилає. Бо ж ми в Ньому, як пташка в повітрі, як рибка у воді. Ми Ним і в Ньому живемо. Він є повітря для наших легенів. Він є при дверях нашого серця. Лиш ці двері треба для Нього відчинити!
Чому маємо бути слухняними Святому Духові? Оскільки воля Божа – це святість наша (1Сол. 4:3), то необхідно, щоб ми цю Божу волю сповняли. Вона виявляється в прямуванні до святості, тобто до безгрішного життя. Тому й практичний принцип духовного життя полягає в слухняності й підкоренні себе Святому Духові. Ця слухняність обов’язково супроводжує вірність виконання Божої волі: чи через послух, чи через євангельський закон, чи через посередній добрий намір. Пам’ятаймо й про те, що коли Бог чогось вимагає, то водночас і дає Свою ласку сповнити це. З цього слідує також і слухняність духовному провідникові. Слухняність духовному провідникові вимагає налаштування духа, щоб уміти слухати, старатися зрозуміти, сприйняти напоумлення і йти за розумними порадами, не звертаючи уваги на те, хто говорить. Слухняність потрібна для того, щоб ліпше пізнати волю Божу. Перед Господом між провідником і тим, кого провадять, повинна бути якнайбільша готовність до слухняності. Дехто ж не має жодної слухняності і не вміє слухати. Говорить багато, щоб розповісти провідникові про події другорядні і речі непотрібні. Дехто не старається зрозуміти і виправитись, тож його розмова є тільки психологічною потребою. А дехто душевно впертий і його тяжко переконати. Він не має гнучкості, необхідної для змін і перетворень. Такі суб’єкти спрямовані усе своїм способом судять і бачать. Для них слухняність – річ затяжка.
Які ж прикмети слухняності? Слухняність не можна плутати з дитячістю. Слухняність повинна бути мужньою. Хто слухняний, той має велику відповідальність перед Богом. Він мусить бути зацікавленим пізнати волю Божу. Його совість має вирішити, що робити тепер. Духовний провідник є тільки підтримкою і проводом, осердям праці. Слухняність – це не слабкість волі, це не бездіяльність.
Досконала слухняність полягає в тому, щоб бути дуже уважним, робити всі речі згідно зі світлом віри, цінувати добрі думки, які сходять на нас, бути зосередженим, щоб не занедбувати цих думок. Слід пильно застосовувати для ліпшого служіння Богові всі ці засоби, які просвітлюють нас. – Це побожні настанови, духовне читання, заохочення. Слухняність – це активна згода з Божою волею. Праця над нашим спасінням мусить брати свій початок від Бога. Ми завжди безпечні, коли йдемо за тим, що Бог нам доручає. Ласка відкриває нашу душу перед Богом, а всякий гріх її замикає. Відкриття нашої душі перед Богом здолає всяку неміч.
Погляньмо, яку ж користь дає нам слухняність. Вона відсуває від нас багато сумнівів та тривог. У слухняності знаходимо світло розуму і світло Того, Хто нас веде. Слухняність робить християнина досконалим перед Церквою і єднає весь християнський народ. Вона необхідна Церкві, державі й родині. Вона є найкращим запевненням миру, злагоди і добробуту: особистого і спільного. Усвідомивши, якою важливою чеснотою є слухняність, щиро молімо Господа світла дати слухняність нашій волі. Слухняність волі Божій – це святість наша, це щасливе дочасне і вічне членство наше з Богом і в Бозі.
Скріпім себе сильною постановою: щоденно бути вірним і слухняним Божим законам, Святому Духові, Який є найпевнішим і наймогутнішим провідником нашого земного життя до вічності та Царства Божого.
Хитрість – це вправність, хист швидкої оцінки конкретної ситуації. Хитрість належить до мудрості, наче її невід’ємна частина. Ця чеснота хитрості допомагає людині правильно діяти в несподіваних випадках, коли час або обставини не дозволяють відтягати справи. Серед тварин лис вважається символом хитрості. У нашому випадку йдеться про хитрість у позитивному, доброму значенні, як от хитрий здогад, цінна гіпотеза, відважний висновок чи рішення. Але є хитрість як негативна риса вдачі: здатність обдурювати, бути підлабузником, уникати відповідальності, лінуватися. Нічого спільного з такою «хитрістю» не має хитрість як винахідливість і вправність думки.
