Біблійне формулювання шлюбу наступне: “Тому залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї; і стануть два однією плоттю” (Бут. 2:24). Причому, ці слова були вимовлені Творцем ще до людського гріхопадіння, тому ми можемо вважати їх законом вічним.
На підставі цього закону Божого, а також на підставі численних прикладів шлюбу в народі Божому, описаних у Біблії, ми робимо наступний висновок: фактом шлюбу є формальна публічна заява (чи дія) тих, хто укладає шлюб, яка показує всім, що вони (1) залишають своїх батьків і (2) створюють нову єдину сім’ю для постійного життя разом.
Давайте уточнимо наступні неодмінні фактори, складові початку шлюбного союзу:
- формальність;
- публічність;
- обопільність;
- відособлення від батьків;
- фізичне і духовне єднання;
- єднання назавжди.
Священне Писання дуже багато говорить про гріх розпусти, тобто сексуальних контактів до шлюбу. Сама наявність такого гріха вже є фактом, що моментом або фактом укладання шлюбу не може бути просте з’єднання двох людей у сексуальному контакті, незважаючи навіть на те, що апостол Павло називає подібне з’єднання “однією плоттю”: “Хіба не знаєте, що той, хто з’єднується з блудницею, стає одним тілом з нею? Бо сказано: “Обидва будуть одна плоть”” (1Кор. 6:16). Тобто, одного тільки фізичного контакту не вистачає для шлюбу. Тому всякий шлюб, створений без наявності всіх необхідних для цього факторів, не є шлюбом за своєю суттю.
Розглянемо всі ці фактори та їх значення:
– Формальність. Навіть у розповіді створення Єви ми вже бачимо певну формальність одруження, описану в словах: “І привів її до чоловіка” (Бут. 2:22). Слово “привів” тут означає формальність, оскільки Господь творив Єву тут же, не відходячи від Адама. Точно так, як і в церемоніях багатьох народів у момент одруження батько приводить свою дочку і передає до рук жениху, Бог привів Єву і передав до рук Адаму. У цьому формальність шлюбу. Сьогодні, у зв’язку з багатьма недоліками людства, ми маємо потребу у веденні пам’ятних записів про укладені формальності, тому будь-яка формальність має на увазі складання документу, покликаного в разі потреби підтвердити реальність здійсненого факту. Форма документу визначається потребами і законами суспільства, в якому здійснюється ця формальність, оскільки будь-який документ має бути ясним, повним і недвозначним. У деяких примітивних суспільствах формальний документ може не складатися, але при цьому існують інші процедури, які гарантують можливість підтвердити здійснення тієї чи іншої події.
– Публічність. Створення сім’ї – це подія, що стосується не лише двох, які одружуються, і навіть не лише їх батьків, від яких вони відділяються, але всього суспільства, що складається в першу чергу з родичів, друзів, і всіх інших людей, у контакт з якими входять або можуть входити молодята. Це відбувається через те, що молодожони набувають нового соціального статусу, що визначає їх взаємовідносини з іншими людьми, і в першу чергу з представниками протилежної статі і з їх новими родичами з другого боку подружжя. З іншого боку, створення сім’ї – це урочиста подія, яка створює радісний настрій в усьому суспільстві. Це перехід з одного етапу життя людини в іншій. Саме тому, завжди і у всіх народів, шлюб супроводжувався певними святами, що тривали часом по декілька днів, а то і тижнів.
– Обопільність. Шлюб – це добровільне єднання двох людей у вічний союз любові, турботи і допомоги. Цей фактор дуже важливий для визначення моменту створення сім’ї, бо можливе насильство чи примус до співжиття, що частенько зустрічається серед людей, не може вважатися шлюбом, не дивлячись на те, що поступово таке співжиття може перерости в добровільні сімейні стосунки.
– Відособлення від батьків. Далеко не завжди це відособлення відбувалося чи може відбуватися фізично, але абсолютно завжди воно має відбуватися духовно і морально. Дуже часто молодожони вимушені перебувати під одним дахом з батьками. Навіть не дивні випадки, коли дві сім’ї розділяють одну кімнату – на жаль ще не всі в нашому гріховному світі мають можливість забезпечити достатні умови для щасливого існування сім’ї. Проте, духовне і моральне відділення, коли молодожони вже не підпорядковані батькам, а підпорядковані один одному, це є необхідною вимогою для існування сім’ї.
– Фізичне і духовне єднання. Чи можна назвати сім’єю чи людьми, які живуть у шлюбі тих, які навіть після всіх формальних процедур і публічного одруження, роз’їхалися в різні боки і упродовж тривалого часу не спілкуються один з одним? Єднання, одне ціле, буквально “склеювання”, є одним із засадничих факторів. Практично це те, заради чого існують усі інші фактори. Єднання має бути в усьому: у цілях, у мотивах, у поглядах, у переконаннях, у діях. Єднання має бути фізичне, духовне, емоційне. Практично, сім’я – це одне ціле. Сім’я – це одна людина, і цей принцип був закладений із самого початку в творінні: “І створив Бог Людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіка і жінку створив їх” (Бут. 1:27). Зауважте, у цьому тексті говориться, що людина складається з двох частин, з чоловіка і жінки. Звідси витікають багато факторів сім’ї і сімейних взаємовідносин.
– Єднання назавжди. Це також є важливим фактором сім’ї. Бог, Який створив людину для вічного життя, об’єднав чоловіка і дружину також для вічного життя разом. Звичайно, гріх і смерть вносять свої корективи до людського життя, але принцип залишається непорушним. Тому всякий шлюб укладається з обіцянкою любити і піклуватися до тих пір, поки смерть не розлучить тих, хто вступає в шлюбний союз. Усе інше є нічим іншим, як гріхом.
От основні принципи, які ми знаходимо в Біблії відносно шлюбу. Виходячи з цього ми можемо сказати, що шлюбом не може бути проста обіцянка двох людей, зроблена один одному наодинці. Шлюбом не може бути сексуальний контакт або навіть співжиття, що не має під собою постійної основи. У ньому відсутня формальність, відсутня публічність, відсутня обіцянка єднання назавжди. Ці ж фактори, плюс фактор відділення від батьків і фактор повного єднання відсутній при окремих сексуальних зв’язках. Тому, усе це не може бути названо шлюбом. Отже, жодна розпуста не може бути визнана шлюбом.
Будь-який юридично оформлений шлюб відповідно до законів своєї країни чи суспільства є законним шлюбом і перед Богом. У багатьох країнах священнослужитель має юридичні права засвідчити шлюбний союз, і якщо це так, то такий священнослужитель зазвичай поєднує свою юридичну дію з церковним вінчанням. В інших випадках священнослужитель зазвичай не стане вінчати до тих пір, доки шлюб не буде укладений юридично, але при цьому церква вважає, що для віруючої людини істинною точкою відліку їх шлюбу є не момент реєстрації в РАЦСі, а момент вінчання, тобто коли священнослужитель проголошує їх чоловіком і дружиною.
Автор: Василь Юнак
