Неминуче питання

Слова Клайва Л’юїса звучать цілком переконливо, але я не хотів би звести вірність до певного готового рецепту – ніби потрібна лише віра, що лише зміцнилася в стражданнях. На початку цієї книги я навів історію Ричарда, людини, яка відчувала себе цілком упевнено і благополучно, поки його віра не піддалася випробуванню. Коли це сталося, він вирішив, що Бог його зрадив. Але чому Бог піддав його такому випробуванню, чому Він піддає людину, яку любить, подібній перевірці? Ричард не зміг більше довіряти Богові. Я говорив з багатьма людьми, чия радісна, дитяча віра так само була зім’ята суворим випробуванням.

При читанні Книги Йова виникає неминуче питання: якби чоловік піддав свою дружину тим травмам, які Бог наніс Йову для «випробування» любові, ми б назвали цього чоловіка садистом і запроторили його до психіатричної клініки. Якщо мати стане ховатися від дітей і не гукатиме, коли вони шукатимуть дорогу в тумані, ми визнаємо, що вона не може називатися матір’ю. Як же нам примиритися з подібною поведінкою Бога, з Його парі?

Я не пропоную тут зручні формули, а можу лише обговорити два міркування.

1) Ми не до кінця розуміємо, що означає наша віра для Бога. Якимсь таємничим чином Йовові страждання «потрібні» Богові, бо вони є частиною усього «людського експерименту». На карту була поставлена не лише вірність Йова, але і доцільність усього творіння. З тієї миті, як Бог пішов на ризик і дав життя людині, що має вільну волю, Він надає вірі – істинній, не купленій, добровільній вірі – набагато більше значення, ніж ми можемо уявити. Виразити свою любов до Бога ми можемо лише нашою вірністю.

Було б неправильно стверджувати, що Бог «потребує» любові Свого творіння, але ж Сам Господь виливає Свою тугу по нашій любові, Він, як батько бунтівного підлітка, чекає відгуку, будь-якого відгуку; Він, немов кинутий коханець, готовий всупереч розуму надати невірній ще один шанс. Бог знову і знову повторює ці образи вустами пророків. Якнайглибші наші почуття, батьківська і подружня любов – лише відблиск постійної, невтамівної потреби Господа в людині. В ім’я цієї любові Він зважився на Втілення і Розп’яття.

Немає в людській мові слів, здатних це передати, – усі слова занадто бідні і бліді. Ісус сказав нам, що наприкінці часів, коли навіки розсіється туман, залишиться одне лише питання: «Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?…» (Лк. 18:8). Апостол Павло, коротко виклавши історію світу від творення до пришестя Ісуса, пояснює: «Господь влаштував так, щоб люди шукали Бога, чи не відчують Його, і чи не знайдуть, хоча Він і недалеко від кожного з нас». Бог сплатив «ціну», віддавши Свого Сина, і «нагородою» Йому буде віддана віра Йова, ваша і моя віра.

Зір людини обмежений, нам важко осягнути, яка «нагорода» увінчала страждання Йова. Напевно, Клайв Л’юїс близький до істини, коли каже, що кращих з нас Бог посилає на найнебезпечніші ділянки великої битви. У Біблії люди стають рядовими, піхотою в поєдинку невидимих сил добра і зла, і найпотужніша зброя в цій боротьбі – віра. Бог посилає нас на небезпечний пост, переживаючи ті ж почуття – гордість за нас, любов, печаль і жаль, що і батьки, які відправляють сина або дочку на війну.

Чого були варті страждання Йова в очах Божих? На це питання може відповісти тільки Сам Господь. «Блаженні, що не бачили й увірували!» (Ів. 20:29), – сказав Ісус, лагідно докоряючи скептично налаштованому Хомі. Йов зіткнувся з темним боком життя, занурився в непроникне мовчання Бога та все ж зберіг віру.

2) Бог і Себе підпорядковує тим же принципам віри. Не слід відділяти випробування Йова від ще тяжчих страждань Ісуса. Ісус також піддавався випробуванню. Він теж втратив усе, чим дорожив, зокрема друзів і здоров’я. Послання до Євреїв нагадує, що Ісус «з голосінням великим та слізьми приніс був благання й молитви до Того, хто від смерти Його міг спасти» (Євр. 5:7). Врешті-решт, Він втратив і життя.

Нам ніколи не осягнути до кінця таїнство хреста, але, принаймні, ми можемо утішати себе думкою, що Бог піддає Своє творіння тільки тим випробуванням, які пройшов Сам. У ці роки я розмовляв з багатьма людьми, що перенесли і переносять жорстокі страждання, і знаю, наскільки нескінченно важливо для них вірити, що Бог розуміє їх. І знаменитості, як Джоні Ерексон Тада, і безвісні пацієнти сільських лікарень, і ув’язнені жахливих в’язниць і таборів країн третього світу повторювали: «Завдяки Ісусові, Бог знає, як я мучуся».

Ричард обурювався тим, що Йову довелося заплатити неймовірну ціну за те, щоб Бог виграв Своє парі. Він уявляв собі, як Йов сидить у поросі, розчісуючи гнояки, що покривають його тіло, проте слухаючи Ричарда, я подумав про Ісуса, що висить на хресті з прибитими руками і не може навіть обмацати Свої рани. Так, ціна велика, страшенно велика. Поставивши на Йова, Бог зв’язав Собі руки і не втручався – і Він знову, вже буквально, дав зв’язати Собі руки, коли Його повели на хрест. Як каже Сам Ісус про Своє прийдешнє випробування? «Затривожена зараз душа Моя. І що Я повім? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю…» (Ів. 12:27).

Вивчаючи Біблію, я виявив, що тема страждання отримує абсолютно іншу інтерпретацію після Голгофи. Новозавітні автори пишуть про важкі часи без обурення, так властивого Йову, пророкам і багатьом псалмам. Вони не пропонують готову відповідь на проблему страждання, але постійно нагадують нам про смерть і воскресіння Ісуса, немов саме в них таїться розгадка.

Апостоли відкрито визнають, що уся їх віра покоїться на подіях Пасхи, коли Бог перетворив найбільшу в історії трагедію, смерть Свого Сина, у свято (адже ми називаємо Страсну П’ятницю також святою). Учні, що із затишного закутка дивилися на хрест, усвідомили, нарешті, те, чому їх так і не навчили три роки спілкування з їх Вождем: щонайближче до нас Господь якраз у ті години, коли здається, що Він нас залишив; коли ми вважаємо, що Бог помер, настає воскресіння.

Послідовність трьох подій – трагедія, пітьма, тріумф – у Новому Заповіті застосовується до будь-якого випробування. Навіть якщо не знаходимо відповіді на питання «Чому?», ми повинні згадати про Ісуса, безумовне свідоцтво Божої любові. Свята п’ятниця показала нам, що Бог не залишив нас у стражданнях, Бога настільки турбують зло і біль, що терзають і спотворюють наше життя, що Він розділив їх з нами, Він Сам поніс їх. Він теж «пізнав скорботу». Того дня Сам Ісус зіткнувся з Божим мовчанням – на хресті Він повторює вірш з Псалму 22, а не з Псалму 23.

Пасха переконує нас – після страждання, врешті-решт, дарується перемога. А тому майте «повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування» (Як. 1:2), – пише Яків. «Тіштеся з того, засмучені трохи тепер, якщо треба, всілякими випробовуваннями» (1Пет. 1:6), – підхоплює Петро. Апостоли говорять про благо «страждання, що спокутує», про дари зрілості, мудрості, глибокої віри, стійкості і прийдешню нагороду.

Чому ми повинні радіти стражданням? Йдеться, звичайно, не про мазохістське задоволення від самого процесу. Але те, що Бог зробив у Пасхальну неділю в масштабах всесвіту, Він може в менших масштабах зробити для кожного з нас. Ті випробування, про які згадують Яків, Петро і Павло, у старозавітну епоху спровокували б кризу віри, але автори Нового Заповіту приходять до переконання, що – кажучи словами апостола Павла – «усе допомагає на добре» (Рим. 8:28).

Цю фразу часто розуміють невірно. Часто її тлумачать приблизно так: з тими, хто любить Бога, не може статися нічого поганого. Проте Павло мав на увазі щось прямо протилежне: вже в наступному абзаці він перерахував, що чекає тих, хто любить Бога: «Недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч» (в. 35). Павло сам пізнав усе це. «Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив», бо жодне випробування «не зможе відлучити нас від любови Божої» (в. 37, 39).

Усе це лише питання часу, каже Павло. Чекайте терпляче, і диво Господнє, що перетворило глуху пітьму Страсної п’ятниці у світло Христової неділі одного разу пошириться на увесь всесвіт.

«Усі труднощі вказують на щось, що недоступне нашим уявленням про життя». Джордж Макдональд

Попередній запис

Два різновиди віри

Христос у Гефсиманському саду, Генріх Хофман Для Ричарда каменем спотикання стало саме слово «віра». У відповідь ... Читати далі

Наступний запис

Концепція двох світів

Здогадуюся, як поставиться Ричард до ідей, викладених у попередніх розділах, – я достовірно знаю його думки, оскільки ми з ним ... Читати далі