Урок Книги Йова

Багатостраждальний Іов, Джеймс Тіссо

Ричард, що написав книгу про Йова, уявляв собі цього чоловіка старовини найбільшим героєм – він наважився вступити в поєдинок із Самим Господом. Одного разу, послухавши, як Ричард прославляє доблесть Йова, я заговорив про Парі. Ричард спалахнув від гніву. «Одне вам скажу, – пирхнув він, – Йов дорого заплатив тільки за те, щоб Бог міг гордитися Своєю правотою».

Мені і самому мимоволі спадала та ж думка. Не можна обійти цей факт: небесне парі вторглося в життя Йова у вигляді ворожих набігів, пожеж і бур, шкірної хвороби. Як міг Бог виграти парі – нехай скільки завгодно важливе – такою ціною? Чи, як запитує Юнг у своїй дотепній книзі про Йова: «Невже лев стане залякувати мишу?»

Але в міру того, як учитувався в Книгу Йова, я розумів, що первинне моє враження було неправильним. Так, поєдинок дійсно відбувався, і ним усе пояснюється, але то було зіткнення не між Йовом і Богом – ні, Бог боровся із сатаною, проте – і це дуже важливо – Бог вибрав людину, вибрав Йова як Свого заступника. Перші і останні розділи книги відкривають нам, що Йов, сам того не знаючи, взяв участь у космічній драмі, головні учасники якої належать до невидимого світу.

Струс всесвіту

Незвичайне Парі нагадало мені про певні інші контексти Біблії, що також дозволяють нам на мить заглянути за лаштунки. Наприклад, Об’явлення, роз. 12, описує ще більш дивний поєдинок: вагітна жінка, одягнена замість сукні у сонце, і чию голову прикрашає вінок з дванадцяти зірок, б’ється з червоним драконом, таким величезним, що одним помахом хвоста він кидає з неба третину зірок. Дракон очікує в засідці, маючи намір зжерти немовля, щойно воно з’явиться на світ. Тут же описуються інші події: втеча в пустелю; змій, що намагається погубити жінку, і люта битва на небесах.

Кожен дослідник Біблії пропонує власний коментар, розбираючи деталі Об’явлення, роз. 12, але практично усі вони згодні в тому, що туманні образи натякають на велике потрясіння всесвіту, що сталося після народження Ісуса у Віфлеємі. Об’явлення показує нам як би зворотній бік Різдва, додає ще один ряд голограм до знайомих сцен – дитина в яслах, поклоніння пастухів, побиття безневинних немовлят. Яка історія Різдва є «істинною» – ідилічна розповідь Луки або зоряних воєн, зображених в Об’явленні? Зрозуміло, це одна і та ж цілком істинна історія, різніться лише рівень сприйняття. Лука дивиться на неї із землі; автор Об’явлення додає подробиці про невидимий світ.

У трьох найбільш знаменитих притчах Ісуса два світи сходяться воєдино: це притчі про загублену вівцю, про загублену монету і про блудного сина. Усі вони повторюють одну і ту ж думку: розкаяння грішника відгукується великою радістю на небесах. Сьогодні усі ми можемо спостерігати за покаянням грішника: хрестовий телепохід Біллі Грема транслює цю сцену на весь світ, камера йде за молодою жінкою, що пробирається між рядами до місця виділеного для навернених і тих, хто кається. Проте Ісусові притчі показують, що щось важливіше відбувається далеко від заповненого людьми стадіону, в області, недоступній для найдосконаліших камер, – там, у невидимому світі, вже накривають бенкетний стіл, готується пишне свято.

Нині віра визначається, передусім, визнанням існування невидимого світу. Скільки людей піднімається уранці, їсть і п’є, сідає за кермо автомобіля, працює, телефонує, возиться з дітьми і знову лягає спати, жодного разу не згадавши про існування невидимого світу. Проте Біблія надає новий вимір людської історії, тріумфу і падіння націй і народів: земля – той ринг, де відбувається космічна битва. Ось чому «звичайна» подія нашого світу може зробити величезний вплив на світ невидимий: нетривале місіонерське служіння учнів змусило сатану пасти з небес подібно до блискавки (Лк. 10); покаяння одного грішника викликає тріумфування на небесах (Лк. 15), народження немовляти преображає увесь всесвіт (Об. 12). Ми, як правило, і гадки не маємо про небесні відгомони земних подій, і лише зрідка – у Книзі Йова, в Об’явленні – нам дозволяють заглянути в цей світ.

Йов, звичайна людина нашого світу, піддався випробуванню, результат якого був важливий для усього космосу. Жоден проблиск світла не вказував йому шлях, він не чув і натяку на те, що невидимому світу є діло до його страждань – що цей світ взагалі існує. Йов був вибраний як піддослідний для вирішення однієї з найбільш нагальних проблем людської природи, і таким чином на якийсь відрізок часу був визначений хід всесвітньої історії.

Але хіба не абсурдна сама думка, ніби одна людина, крихітна плямочка на маленькій планеті, може щось змінити в долях всесвіту? Друзі Йова, звичайно, не могли прийняти подібну думку. Ось що каже Елігу, останній з Йовових утішителів:

«Як ти будеш грішити, що зробиш Йому? А стануть численні провини твої, що ти вчиниш Йому? Коли праведним станеш, що даси ти Йому? Або що Він візьме з твоєї руки? Для людини, як ти, беззаконня твоє, і для людського сина твоя справедливість!…» (35:6-8).

Але Елігу помилявся. Початкові і завершальні розділи Книги Йова показують, що Бога глибоко хвилює ставлення однієї, ось цієї людини, і від неї залежить результат космічної суперечки. Пізніше Бог, звертаючись до пророка Єзекіїля, з гордістю згадає Йова, одного з трьох найближчих Своїх друзів, разом з Даниїлом і Ноєм.

На прикладі Йова ми можемо з усією гостротою відчути, як у всесвіті відгукується наше земне життя. Приступаючи до дослідження, я намагався обійти сцену першого розділу, що бентежив мене, але з часом переконався, що Парі – чи вважати його художньою вигадкою або реальною історією – дає нам найбільшу надію, і саме його треба вважати найважливішим, найдовговічнішим уроком Книги Йова. Врешті-решт, Парі переконує нас яке значення має віра однієї-єдиної людини. Книга Йова показує: наша реакція на випробування украй важлива. Історія людства, навіть моя особиста доля, включена у велику драму всесвіту.

Бог дарував нам «гідність стати причиною», як виразився Паскаль. Нехай ми, як і Елігу, схильні засумніватися в ролі окремої людини, але Біблія постійно, якщо не прямо, то натяками, вказує нам, що інші вірні грають свою роль у чомусь, подібному до того Парі. Апостол Павло використовує образ гладіаторської битви, що відбувалася в Колізеї: «Ми стали дивовищем світові, і Анголам, і людям» (1Кор. 4:9). У тому ж Посланні він написав дивну фразу: «Хіба ви не знаєте, що ми будем судити Анголів?» (1Кор. 6:3)

Люди живуть на маленькій грудці землі десь на околиці спіральної галактики – одній з мільйонів і мільйонів подібних галактик тільки в межах видимого всесвіту, та все ж Новий Заповіт наполегливо повторює: усе, що відбувається тут, серед нас, принаймні, частково визначає майбутнє всесвіту. «Створіння очікує з’явлення синів Божих» (Рим. 8:19), – каже Павло. Уся природа «разом зідхає» в муках і розпаді, бо її звільнить лише преображення людей.

Попередній запис

Єдина проблема

Іов і його друзі, Ілля Репін Досі я ще не заглядав у ту книгу Біблії, яка ... Читати далі

Наступний запис

Велика зміна

Багатостраждальний Іов, Роберт Ляйнвебер Християнська історія людства уміщається між першим розділом Буття і останнім розділом Об’явлення, ... Читати далі