Вогонь і слово

Пророк Ілля на вогненній колісниці, Роберт Ляйнвебер

Майже тридцять віків тому, з неба зійшов вогонь, і усі відтоді згадують події на горі Кармел. Ця історія має казковий відтінок, на кшталт Толкіна: немов Фродо, що зважився на подорож у Мордор, Ілля перетнув весь Ізраїль і дістався до гори посеред пустелі, щоб самостійно кинути там виклик восьмистам п’ятдесяти лжепророкам.

Ілля, найбільш неприборканий з ізраїльських пророків, зачаровував натовп немов фокусник. Він облив жертовник водою з дванадцяти великих глеків – а вода стала коштовністю після трирічної посухи. Нічого не відбувається, здається, Ілля посміявся над усім народом – і раптом це сталося: вогонь, ніби метеор, летить з ясного неба, плавлячи каміння жертовника і ґрунт. Вогонь пожирає воду, що розлилася по рові, немов це не вода, а нафта. Натовп у жаху падає додолу. «Господь, Він Бог, Господь, Він Бог!» – кричать усі.

Бог влаштував публічну виставу і на очах у всіх розсіяв сили зла. Природно, цей епізод увійшов до передань віри. Навіть Ісуса вірні сприймали за втілення Іллі.

Але сидячи у відокремленій хатині в горах Колорадо і підряд перечитуючи Біблію, я побачив долю Іллі зовсім в іншому ракурсі. Він і його сподвижник Єлисей здавалися мені не типовими біблійними пророками, а приголомшливим виключенням. Майже ніхто з їх наступників навіть у слабкій мірі не мав здатності творити дива. Значить, якщо ми зітхаємо про силу цих пророків, ми тужимо не про те, про що варто було б. Знамення і чудеса Іллі були лише миттєвим спалахом в історії Ізраїлю, вони не створили тривалого впливу навіть на його сучасників. Ілля добився не відродження віри, а лише короткого спалаху релігійного завзяття, а потім знову продовжилося затяжне, невблаганне зісковзування геть від Бога. Цар Ахав, що на власні очі бачив диво на горі Кармел, залишився в історичному переданні гіршим з царів Ізраїлю.

Мабуть, навіть на Іллю вогонь, що зійшов на гору Кармел, не справив такого вже незабутнього враження. У страху за своє життя пророк втік якнайдалі від цариці Єзавель, мстивої дружини Ахава, і коли Бог наступного разу з’явився Іллі, Він з’явився не у вигляді вогню або потужного урагану, або землетрусу – пророк почув шепіт, тихий, ледве помітний голос, знамення вражаючих змін.

Пророки

Пророк Михей, Гюстав Доре

Нелегко було наслідувати приклад пророка Іллі. Незабаром після такої видовищної події на горі Кармел інший пророк, Михей, приблизно в таких же обставинах свідчив перед царем Ахавом. Подібно до Іллі, він викрив чотириста лжепророків і оголосив суворий Господній вирок, але, не дочекавшись вогню з неба і отримавши ляпас, був кинутий до темниці.

З часів Іллі та Єлисея Бог немов приборкав Свою надприродну міць і віднині віддав перевагу над знаменням слову. Більшість пророків – Ісая, Осія, Авакум, Єремія, Єзекіїль – не могли продемонструвати публіці чудеса всемогутності, в їх розпорядженні залишалася лише влада слова. Бог йшов все далі і далі, і пророки почали самі ставити питання – чіткі, невідступні, тяжкі питання. Пророки виражали вголос страждання народу, залишеного Богом.

Я раніше не розумів пророків, та і читав неуважно. Мені здавалося, це літні люди, що вічно бурчать і погрожуючі, накликають, як Єремія, прокляття на язичників. На свій подив я виявив, що твори древніх пророків здаються найбільш «сучасною» частиною Біблії. Пророків хвилювали ті самі теми, які, немов густим туманом, обкутали наше століття, – Боже мовчання, явний тріумф зла, страждання, що не знаходять полегшення. Пророки ставили ті ж питання, які і я намагаюся поставити в цій книзі: вони засмучувалися про несправедливість, мовчання, прихованість Бога.

Так пристрасно, як ніхто інший в усій історії людства, пророки Ізраїлю виливали своє розчарування в Богу. Чому процвітають народи безбожників? – не розуміли вони. Чому у світі стільки бідності, стільки насильства? Чому чудеса майже припинилися? Де ж Ти, Господи? Чому Ти так надовго залишив нас? З’явися нам, перерви мовчання. Заради Бога – буквально, заради Бога! – ЗРОБИ ЩОСЬ!

Про це говорить Ісая, городянин, аристократ, царський радник, чий стиль і спосіб життя відрізнявся від Іллі не менше ніж стиль Уїнстона Черчілля – від Ганді: «Справді Ти Бог таємничийО, коли б небеса Ти роздер і зійшов, перед обличчям Твоїм розтопилися б гори» (Іс. 45:15; 64:1).

Єремія привселюдно викривав крах «теології успіху». На його очах пророків кидали в темниці і колодязі, навіть розпилювали навпіл. Єремія порівнює Бога із слабаком: Він «мов людина остовпіла, немов той силач, що не може спасти» (Єр. 14:9). Навіть Вольтер не зумів би краще сформулювати свій знаменитий парадокс: чи може всемогутній і люблячий Бог допустити, щоб світ занурився в хаос?

Авакум вимагав від Бога пояснити, куди поділася справедливість: «Аж доки я, Господи, кликати буду, а Ти не почуєш? До тебе я кличу: Насильство! та Ти не спасаєш! Для чого неправість мені Ти показуєш та позираєш на муку?» (Ав. 1:2,3)

Пророки, як і усі ізраїльтяни, були виховані на переказах про тріумф віри, у дитинстві вони слухали історії про те, як Бог вивів Свій народ з рабства, спустився з небес, щоб жити серед нього і привів Ізраїль у Землю Обітовану, проте у видінні майбутнього їм відкривалося в усіх подробицях, немов в уповільненій зйомці, як перетворюються в порох усі ці перемоги. Незабутня кульмінація віри в Соломонові дні тепер як би перевертається: пророк Єзекіїль бачить, як сходить слава Божа, зупиняється на мить над Храмом – і зникає.

Для Єзекіїля це було видінням, для Єремії – похмурою реальністю. Вавилонські воїни вторглися в Храм, язичники проникли у Святе Святих, розграбували і спалили Храм дотла. (Історики повідомляють, що, входячи в Храм, солдати розтинали повітря списами в пошуках невидимого Бога Ізраїля). Єремія блукав спорожнілими вулицями Єрусалиму в стані шоку, немов людина, що пережила атомне бомбардування Хіросіми і помалу йде розвалинами. Ізраїльського царя засліпили і закували в кайдани, зніжені єрусалимські панни вбивали власних дітей і їли їх м’ясо.

Як доводилося в ту пору пророкові? Ось що каже нам Єремія: «Через нещастя дочки народу мого знещасливлений я, і міцно страхіття мене обняло… Ой, коли б голова моя стала водою, а око моє за джерело сльози, то я плакав би вдень та вночі над побитими доньки народу мого!… Розривається серце моє в моїм нутрі, тріпочуть всі кості мої, я став, як п’яний, як той муж, що по ньому вино перейшло» (Єр. 8:21,23; 23:9).

Але понад усе мене вражає в пророках не їх «сучасність», не розчарування, що виливається такими пристрасними криками, – сімнадцять книг пророків вимагають найпильнішого прочитання, бо в них увійшла і Божа відповідь на найвідважніші запитання.

Попередній запис

Одна сяюча мить

У віці дев'яти років Лев Толстой кинувся головою вниз з вікна третього поверху в повній упевненості, що Бог допоможе йому ... Читати далі

Наступний запис

День Господній

Плач Єремії, Гюстав Доре Бог відповідав пророкам, Він відстоював Свій спосіб управляти світом. Він гнівався, бушував, ... Читати далі