Божі покарання

Всесвітній потоп, Іван Айвазовський

Повернувшись з Колорадо, я продовжував перечитувати Книгу Буття в надії знайти в розповіді про початок нашого світу якийсь ключ до Божого задуму. Навіть після того, як людина збунтувалась проти Творця, Творець не залишив Своє творіння. Книга Буття наводить вражаючі приклади того, як Бог продовжував спілкуватися з людьми.

Якби знадобилося викласти сюжет Буття однією фразою, я б сказав так: Бог вчиться бути батьком[1]. Акт непослуху, що стався в Едемі, назавжди змінив світ, зруйнувавши близькість Адама і Єви до Бога. У цій прелюдії до світової історії Бог і люди мали ще пристосуватися один до одного. Люди зробили перший хід, порушивши встановлені правила, а Бог відповів точно певними карами. Як же було тоді Богові? Чи не схожий Його стан на той, в якому перебувають батьки дворічної дитини?

Ніхто не звинуватить Бога в тому, що в ту пору Він мало втручався в земні події. Він був ніжним і не швидким на розправу батьком. Коли Адам провинився, Бог говорив з ним, пояснюючи, як зміниться усе творіння відповідно до вибору, зробленого Адамом. У наступному поколінні стався черговий жахливий злочин – вбивство. «Що ти зробив? – звертається Бог до Каїна. – Голос крови брата твого взиває до Мене з землі» (Бут. 4:10). І знову ж таки Бог особисто говорить з грішником і Сам визначає йому покарання.

Земля і рід людський котилися похилою площиною аж до крайньої точки падіння. За гіркотою і безнадійністю жодна біблійна фраза не зрівняється з цією: «І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм» (Бут. 6:6). Ми чуємо в цих словах біль і потрясіння Бога – батька, що зневірився у власній дитині.

Хіба кожній людині не доводилося зазнавати подібний жаль? Син-підліток повстає проти своїх батьків. «Ненавиджу вас!» – кричить він, підшукуючи найобразливіші слова, ніби встромлюючи ніж ним у груди. Бога відкинуло не одне Його дитя, а увесь людський рід, і Бог знищив те, що Сам створив. Уся радість першого розділу Буття похована під вируючими водами Потопу.

Але залишався Ной, чоловік віри, що «ходив з Господом». Після усієї гіркоти, розлитої з третього розділу Буття по сьомий, ми прямо-таки відчуваємо, як Бог зітхає з полегшенням, коли Ной, вибравшись на сушу, насамперед приносить жертву Господові, Який врятував її. Нарешті з’явилася людина, на яку можна покластися. (Через століття, Бог, розмовляючи з Єзекіїлем, назве Ноя в числі трьох найбільш вірних Своїх послідовників.) Планета очищена і породжує нове життя. Бог укладає з Ноєм договір, підписує зобов’язання не лише стосовно Ноя, але і стосовно усього живого. Він обіцяє ніколи більше не винищувати усе творіння.

Договір між Богом і Ноєм – це мінімально необхідний фундамент будь-яких стосунків: одна сторона зобов’язується не знищувати іншу. Але навіть цією обіцянкою Бог обмежує Себе: Він, ворог будь-якого зла у всесвіті, присягається певний час терпіти гріх на цій планеті, або, в усякому разі, вирішувати проблему зла іншими засобами, не прибігаючи до масового винищування. Немов батько підлітка, що збунтувався і покинув дім, Він перетворюється на Отця, що терпляче чекає повернення сина (як красномовно розказано про це в притчі про блудного сина!). Минуло трохи часу, і новий заколот, цього разу у Вавилоні, піддав випробуванню прийняте Богом рішення, але Він залишився вірний Своїй клятві – не губити людство.

Отже, на початку нашої історії Бог діяв настільки явно для людей, що нікому і на думку не спадало скаржитися на Його мовчання або відсутність, але в цих ранніх епізодах простежується одна спільна риса: усе це були акти покарання у відповідь на непослух. Намагаючись встановити дорослі стосунки з вільними особами, Бог натрапляв на грубу відсіч з їх боку. Чи міг Він вважати Свої творіння дорослими, якщо вони продовжували поводитися, немов діти?


[1] Стосовно Бога вираз «Він вчиться» може здатися дивним, адже для нас навчання – це інтелектуальний процес, що полягає в поступовому русі від незнання до знання. Зрозуміло, що процес, що відбувається в часі, не застосовний до Бога, а також і сам стан невідання, але Він приймає новий досвід, яким стало, наприклад, створення вільних людських істот.

Попередній запис

Ризикований задум

Щоб зрозуміти, як бути Богом, треба почати з моменту творіння. Ми часто читаємо першій розділ Буття як прелюдію, поспішаючи до ... Читати далі

Наступний запис

Задум

У дванадцятому розділі Буття відзначена абсолютно нова подія: уперше з часів Адамових Бог втручається в земні справи не з метою ... Читати далі