Ризикований задум

Щоб зрозуміти, як бути Богом, треба почати з моменту творіння. Ми часто читаємо першій розділ Буття як прелюдію, поспішаючи до великого розриву, що стався в розділі 3, або роздумуючи про те, як виглядає процес творіння з погляду сучасної науки, проте в першому розділі Буття нічого не сказано ні про цей процес, ні про трагедію, що сталася потім. Тут ми бачимо лише найпримітивніший нарис нашого світу – сонце і зірки, океани і рослини, риби і тварини, чоловік і жінка, і Бог про кожен аспект каже Своє слово.

«І Бог побачив, що добре воно», – п’ять разів, немов барабанний дріб, повторюється цей рефрен, і закінчується: «І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно!» (в. 31). В інших розділах Біблії про ту ж подію говориться в захопленіших виразах: «Разом співали всі зорі поранні та радісний окрик здіймали всі Божі сини» (Йов 38:7), – з гордістю нагадує Бог Йову. «Я майстром у Нього була, і була я веселощами день-у-день, радіючи перед обличчям Його кожночасно, радіючи на земнім крузі Його, а забава моя із синами людськими!» (Пр. 8:30,31), – підхоплює Мудрість.

Так Своє творіння бачить Бог – і кожен художник відтоді відчуває відгомін того ж тремтіння у своїй душі: він примружується, оглядаючи завершену роботу, і каже: «Дуже добре», – так насилу утримується від посмішки фокусник, коли публіка, стоячи, аплодує йому – усі, навіть та дівчинка з липкими солодощами в руках.

Наш світ лякає нас порожнечею і болем, та все ж в ньому зберігається, немов аромат духів, що давно випарувалися, щось від моменту творіння, від першого розділу Буття. І мені доводилося відчувати подібні враження, коли я уперше, минувши поворот стежки, побачив перед собою Йосемитську долину і над сніжно-білим гранітом водоспади, чиї струмені здавалися ангельським волоссям. Це сталося на маленькому півострові на озері Онтаріо, де відпочивають під час перельоту п’ять мільйонів метеликів «монарх», їх паперові крильця прикрашають кожне дерево прозорим помаранчевим сяйвом, що тремтить і переливається. І я бачив це на майданчику молодняку в чиказькому зоопарку – кожна тварина, будь то горила, мурахоїд або гіпопотам, починає життя з гри і пустощів.

Це знає кожен батько, що уперше притискує до себе дитя, своє дитя. Це почуття переживав Бог, коли, оглянувши Своє творіння, визнав, що воно дуже добре. На початку, на самому початку, розчарування не було. Була радість.

Адам і Єва

Але першим розділом Буття історія творіння не вичерпується. Щоб зрозуміти подальше, потрібно самому щось створити.

Кожен творець, починаючи з дитини, яка будує щось з конструктора, і аж до Мікеланджело, знає, що творчість вимагає також самообмеження. Створюючи щось, чого раніше не було, ви вимушені при цьому відмовитися від усіх інших можливостей. Ви приліпили зігнутий хобот до голови слона – тепер уже не можна помістити його збоку або ззаду; ви вирішили малювати олівцем – значить, нарис вийде чорно-білим, а не кольоровим.

Від цих обмежень не вільний жоден, навіть найталановитіший художник. Мікеланджело розумів, що жодна оптична ілюзія не надасть стелі Сікстинської капели об’ємність, якої він домагався у своїх скульптурах. Він вибрав матеріал і спосіб – розпис по штукатурці – і тим самим обмежив самого себе.

В акті творіння Бог винаходив матеріал у міру необхідності, наділяючи буттям те, що раніше існувало лише в Його уяві, але кожен вільний вибір спричиняв за собою обмеження. Бог обрав просторово-часовий світ, середовище з певними обмеженнями, де події можуть відбуватися тільки послідовно. Бог, Який бачить разом минуле, сьогодення і майбутнє, вибрав часову послідовність, як художник вибирає полотно і фарби, і цей вибір визначив межі, усередині яких ми живемо і тепер.

«І сказав Бог: Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу» (Бут. 1:20). За цією фразою – безліч конкретних рішень: риба із зябрами, а не з легенями, луска замість шерсті, кров, а не деревний сік. На кожному етапі Творець робить вибір, відкидаючи альтернативи.

Книга Буття розповідає, як Бог здійснює останні кроки, вибираючи і обмежуючи, а потім повертається назад і повторює ту ж історію детальніше. На шостий день Бог створив чоловіка і жінку – істоти, що принципово відрізняються від усіх інших. Бог створив їх за Своїм образом. Він хотів побачити в них щось від Самого Себе. Люди були задумані як дзеркало, що відбиває Його вигляд.

Проте Адам і Єва відрізнялися від іншого творіння не лише цим. З усього Божого творіння тільки вони мали можливість повстати проти свого Творця. Ці статуї могли плюнути в творця, ці персонажі могли наново переписати п’єсу. Вони повністю вільні.

«Людина – великий Божий ризик», – сказав один богослов. Інший, Серен К’єркегор, сформулював цю думку так: «Бог, так би мовити, зв’язав Себе Своїм рішенням». Майже усе, що богослови говорять про людську свободу, здається вірним і в той же час невірним. Як може всемогутній Бог ризикнути, як може Він зв’язати Самого Себе? Та все ж творіння людини обертається вражаючим Божим самообмеженням.

Чому Адам і Єва повстали? Вони жили в райському саду, і якщо в них були якісь причини для невдоволення, вони могли дружньо обговорити їх з Богом. Але в саду росло заборонене дерево з принадною назвою: «Дерево добра і зла». Очевидно, Бог щось приховує від них. Який секрет таїться за цією назвою? Як з’ясувати, якщо самим не покуштувати? Адам і Єва зробили власний «творчий» вибір: вони з’їли плід, і земля перестала бути такою, як раніше.

Третій розділ Буття точно передає Божі почуття, викликані актом непослуху: Він горює про порушені стосунки, Він розгніваний брехнею, Він відчуває щось, дуже схоже на тривогу: «Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з’їв, і не жив повік віку» (Бут. 3:22).

Творіння при усій його свободі включає обмеження, і заколот, який спочатку здавався Адаму і Єві свободою, має свої обмеження. Їх вибір означав розрив з Богом. Раніше вони гуляли з Богом у саду, спілкувалися з Ним наодинці, тепер, зачувши Його кроки, поспішають сховатися в кущах. Близькість отруєна, у неї вкралась незручність, зніяковіння. І нинішнє розчарування в наших особистих стосунках з Богом – лише відгомін того заколоту.

Попередній запис

Першоджерело

На два тижні я сховався у відокремленій хатині в Колорадо, щоб обдумати Ричардові питання у світлі ідей, узятих із Старого ... Читати далі

Наступний запис

Божі покарання

Всесвітній потоп, Іван Айвазовський Повернувшись з Колорадо, я продовжував перечитувати Книгу Буття в надії знайти в ... Читати далі