Свята справедливість (продовження)

Перед нами ще стоїть важке питання, пов’язане із захопленням Ханаану. Тоді Бог повелів вбивати чоловіків, жінок і дітей. Ізраїль повинен був завоювати Обітовану землю за допомогою меча, меча, з якого крапала кров новонароджених немовлят і вагітних жінок. Бог прямо наказав влаштувати цю криваву бійню: “Коли введе тебе Господь, Бог твій, у землю, в яку ти йдеш, щоб оволодіти нею, і прожене від лиця твого численні народи, хеттеїв, гергесеїв, хананеїв, ферезеїв, евеїв та ієвусеїв, сім народів, які численніші і сильніші за тебе, і видасть їх тобі Господь, Бог твій, і уразиш їх, тоді піддай їх закляттю, не вступай з ними в союз і не жалій їх” (Втор. 7:1,2).

Чому Бог повелів це? Як міг Він наказати різати жінок і дітей? Тут ми знову стикаємося із спробами сучасних богословів пом’якшити картину. У програмі навчання для середніх шкіл, підготовленій однією великою церковною деномінацією Сполучених Штатів, пояснюється, що у світлі явленої в Новому Завіті істини про Божу любов ми розуміємо, що Бог ніколи не віддавав подібного наказу жодній із воюючих сторін. Старий Завіт – це просто історія групи войовничих євреїв, які намагалися виправдати свою безжальну політику тим, що вона, нібито, була санкціонована згори.

Автори програми не вірили, що Бог колись видавав таке веління. На їх думку, це був випадок вторгнення в біблійну історію міфології. Подібні тлумачення випускають з уваги певні суттєві аспекти питання. По-перше, є історичний прецедент, набагато серйозніший, ніж завоювання Ханаану, – потоп. Під час потопу Бог винищив усе населення Землі, за винятком Ноя і його сім’ї. Потоп був “захопленням Ханаану” у світовому масштабі. Ще суттєвіший недолік такого тлумачення – нерозуміння природи гріха. Коментатори припускають, що Бог стер з лиця землі безневинних людей, що жили в Ханаані. Насправді в Ханаані не було ні безневинних жінок, ні безневинних дітей. Там була безліч жінок і безліч дітей. Але серед них не було жодної безневинної жінки і жодної безневинної дитини. Захоплення Ханаану було яскравим проявом праведного Божого суду стосовно розбещеного народу. Він ясно показав це Ізраїлю. Він також ясно показав, що і сам Ізраїль не був безневинний. Справа йшла не так, що Бог винищив нечестивий народ заради праведного. На хананеїв зійшла Божа справедливість. На юдеїв – Божа милість. Бог не забарився нагадати юдеям про це: “Коли буде виганяти їх Господь, Бог твій, від лиця твого, не говори в серці твоєму, що за праведність мою привів мене Господь оволодіти цією [доброю] землею, і що за нечестя народів цих Господь виганяє їх від лиця твого; не за праведність твою і не за правоту серця твого йдеш ти успадковувати землю їх, але за нечестя [і беззаконня] народів цих Господь, Бог твій, виганяє їх від лиця твого, і щоб виконати слово, яким клявся Господь батькам твоїм Аврааму, Ісааку та Якову; тому знай [нині], що не за праведність твою Господь, Бог твій, дає тобі оволодіти цією доброю землею, бо ти народ жорстокосердий” (Втор. 9:4-6).

Тричі в цьому уривку Бог нагадує Ізраїлю, що Він завдасть поразки хананеям не за праведність ізраїльтян. Він хотів, щоб у цьому питанні не залишилося жодної неясності. Ізраїль міг впасти в спокусу дійти висновку, що Бог “на їх боці”, бо вони кращі за язичницькі народи. Сказані Богом слова позбавили їх можливості дійти такого висновку.

Суть проблеми із завоюванням Ханаану полягає у святості Божій. Він повелів захопити його, бо Він святий. З одного боку Він карав хананеїв за образу Його святості – злочин, який щодня коївся хананеями, з іншого боку, Він готував народ, призначений Їм для виконання святого задуму, і готував землю для цього народу. Бог повелів, щоб стосовно жителів цієї землі не проявлялося жодного милосердя. Він пояснив, чому: “І не вступай з ними у споріднення: дочки твоєї не віддавай за сина його, і дочки його не бери за сина твого; тому що вони відвернуть синів твоїх від Мене, щоб служити іншим богам, і тоді запалає на вас гнів Господа, і Він незабаром знищить тебе.  Але вчиніть з ними так: жертовники їх зруйнуйте, стовпи їх розтрощіть, і діброви їх вирубайте, й ідолів [богів] їх спаліть вогнем; бо ти народ святий у Господа, Бога твого: тебе обрав Господь, Бог твій, щоб ти був власним Його народом з усіх народів, які на землі” (Втор. 7:3-6).

Бог обрав Ізраїль не тому, що Ізраїль вже був святим. Він вибрав його, щоб зробити цей народ святим. Ізраїль був покликаний до святості в двох значеннях цього слова. Він був покликаний для того, щоб відрізнятися від інших народів, щоб бути відокремленим як знаряддя, за допомогою якого Бог виконуватиме Свій задум спокутування. Ізраїль також був покликаний до святості в тому сенсі, що він повинен був очиститися. Язичницькі звичаї мали бути винищені в Ізраїлі. Йому належало наблизитися до Бога і освятитися. В Ізраїлі готувалося спасіння всім народам. Обітована земля мала стати колискою для прийдешнього Месії. У ній не було місця язичницьким святиням і язичницьким ритуалам. Щоб очистити землю і підготувати її до майбутнього спасіння, Бог застосував тактику випаленої землі.

Отже, ми розібралися з цією важкою проблемою – актами прояви божественної справедливості, з якими ми стикаємося в Старому Завіті. Ми намагалися показати, що справедлива відплата Божа – не свавілля і не те, чого можна уникнути. Треба також додати, що насправді немає жодного протиріччя між Богом Старого Завіту і Богом Нового Завіту. Саме Бога Старого Завіту Христос називав “Отець”. Саме Бог Авраама, Ісаака і Якова так полюбив світ, що віддав Свого єдинородного Сина, щоб спасти цей світ. Виконання волі саме цього Бога було “їжею і питвом” для Ісуса. Жадання злиття саме з тим Богом, Який знищив практично все людство під час всесвітнього Потопу, томила Христа. Саме той самий Бог виливає на нас потоки Своєї благодаті.

Помилковий конфлікт між двома Завітами можна угледіти в найжорстокішому в усьому Священному Писанні акті божественної відплати. Запис про нього ми знаходимо не в Старому, а в Новому Завіті. Найбільший прояв справедливості і гніву Божого – хрест.

Якщо була колись людина, яка мала підстави скаржитися на несправедливість, то цією людиною був Ісус. Він був єдиним невинним, якого Бог покарав. Якщо ми зупиняємося, приголомшені, перед проявами Божого гніву, то давайте зупинимося перед хрестом. Ось що нас має вражати. Якщо в нас є причина для того, щоб почувати себе морально ображеними, то нехай це почуття буде спрямовано на Голгофу.

Хрест був одночасно і найстрашнішим, і найпрекраснішим прикладом Божого гніву. Це був одночасно і найсправедливіший, і наймилосердніший вчинок за всю історію людства. Було б не просто несправедливістю з Божого боку покарати Ісуса – це було б диявольською несправедливістю, – якби Ісус спершу по добрій волі не узяв на Себе гріхи світу. Щойно Христос зробив це, щойно Він викликався стати Агнцем Божим, обтяженим нашим гріхом, Він тут же став найбільш гротесковою і порочною фігурою на усій планеті. Несучи на Собі цей тягар концентрованого гріха, Він став абсолютно непереносним для Отця. Бог вилив Свій гнів на цю огидну особу. Бог прокляв Христа за гріх, який Той на Себе поклав. У цьому свята Божа справедливість проявилася в усій своїй повноті. І зроблено це було для нас. Він зробив те, що вимагала справедливість. У цьому полягає велич явленої на хресті благодаті. Тут проявилися одночасно справедливість і милосердя, гнів і милість. Це занадто вражаюче, занадто незбагненне для людського розуму.

Ми обурюємося і ніяковіємо стаючи свідками актів справедливості Божої, бо вони такі рідкісні. Як вірно помітив Кюнг, зазвичай у Своїх діях Він керується благодаттю. Прояв благодаті нас більше вже не вражає. Ми звикли до цього. Ми приймаємо це як щось природне, звичне.

Найкраще це ілюструється словами Самого Ісуса: “У той час деякі прийшли і розповіли про галилеян, кров яких Пилат змішав з жертвами їхніми. У відповідь Ісус сказав їм: чи думаєте ви, що ці галилеяни були грішніші за всіх галилеян, що так постраждали? Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете. Або думаєте, що ті вісімнадцять, на яких упала башта Силоамська і побила їх, були винні більше за всіх, що живуть в Єрусалимі? Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете” (Лк. 13:1-5).

Це одне з найважчих з усіх “важких” висловлювань Ісуса. Підняте питання: “Як щодо людей, зарізаних Пилатом, або тих безневинних, які загинули при падінні вежі? Де був Бог під час цих подій?” За обома цими питаннями стоїть, по суті, одне питання: “Як міг Бог допустити, щоб це сталося?” Таке питання – лише дещо замасковане звинувачення. Це було все те ж вічне питання про те, чому Бог допускає страждання безневинних?

У цьому питанні криється протест. Вісімнадцять безневинних людей йшли вулицею у своїх справах. Вони нікого не чіпали. Не задирали будівничих. Вони просто виявилися “там”, у невідповідному місці і в невідповідний момент. Вони постраждали внаслідок рокової випадковості.

Можна було б чекати, що Ісус скаже щось на кшталт: “Мені дуже шкода, що сталася ця трагедія. Таке трапляється і навряд чи тут чимось можна допомогти. Це був рок. Це була випадковість. Як хороші християни, ви повинні навчитися приймати не лише хороше, але і погане. Тримайтеся! Будьте стоїками! Я знаю, Я учив вас якось, що “не задрімає і не засне Той, Хто охороняє Ізраїля“. Але це було поетичне висловлювання, дещо перебільшене, а можна і простіше: “Чи розумієте ви, наскільки важко Моєму Отцю управляти усім всесвітом? Це стомливо. Раз у раз Йому доводиться відпочивати. В обговорюваний день Він дуже втомився і був вимушений подрімати. Поки Він дрімав, вежа впала. Мені дуже шкода, що це сталося, і Я розповім Йому про вашу скорботу. Г-мм… Я попрошу Його бути уважнішим у майбутньому”.

Ісус міг би сказати: “Я вже казав вам, що Мій Отець помічає, як кожен горобець сідає на гілку, і що в Нього усе волосся на ваших головах полічене. Чи розумієте ви, скільки горобців літає всюди? А вже про волосся на голові Я і не кажу! Того дня, коли впала вежа, Мій Отець був зайнятий підрахунком волосся на голові одного особливо кудлатого персонажа. При цьому Він настільки зосередився, що падіння вежі пройшло повз Його увагу. Я запропоную Йому відкоригувати Свої пріоритети і не витрачати так багато часу на горобців і волосся”.

Але Ісус не сказав нічого подібного. Замість цього Він сказав: “Якщо не покаєтесь, усі так само загинете“. По суті, Він сказав наступне: “Друзі, ви неправильно ставите питання. Вам слід було б запитати: “Чому вежа не впала на мою голову?” Ісус докорив людям за те, що вони дивуються не тому, чому треба. Впродовж двох десятиліть, в які я викладав богослов’я, незліченна кількість студентів ставила мені одне і те ж питання: “Чому Бог не рятує усіх?” І тільки один раз студент підійшов до мене і запитав: “Я не можу зрозуміти однієї речі. Чому Бог врятував мене?”

Ми не дивуємося по-справжньому з того, що Бог спокутував нас. Десь у глибині душі, у тайниках нашого серця ми леліємо уявлення, що Бог зобов’язаний бути до нас милосердним. Небеса не будуть таким чудовим місцем, якщо нас туди не допустять. Ми знаємо, що грішні, але вже, звичайно, ми могли б бути і набагато гіршими грішниками. Ми маємо достатню кількість рис вдачі, що заслуговують на спокутування, і якщо Бог дійсно справедливий, то Його спасіння нас не мине. Ми дивуємося із справедливості, а не з благодаті.

Автор: Р. Ч. Спроул

Попередній запис

Свята справедливість

Мартін Лютер розумів, чим небезпечне для несправедливих людей життя в присутності справедливого і святого Бога. Лютер був ченцем з ченців ... Читати далі

Наступний запис

Свята справедливість (закінчення)

Властива нам тенденція приймати благодать як належне стала мені остаточно ясною під час викладання в коледжі. Я читав ввідний курс ... Читати далі