Сумне видовище

«Фарисей, ставши, так про себе молився: Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники…» (Лк. 18:11), – у наведеній фарисейській поведінці насправді немає нічого унікального, так часто чинять люди, які вірять у Бога і розуміють, що всі їхні блага – це Божа милість, а не їх власна заслуга, як звикли вважати люди світу цього. А якщо людина дійсно розуміє, відчуває, що буквально всім у власному житті завдячує Богові, у неї виникає природне бажання скласти Йому за це подяку. Що власне і зробив фарисей. От тільки вийшло в нього це якось не дуже…

А зіпсувало все йому закінчення: «…або як цей митар». Тобто фарисей перейшов з гіпотетичних осіб на цілком конкретну особу, тим самим засудивши ближнього, більш за все, незнайомого йому. «Хто ти, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть він або падає. І буде поставлений, бо Господь має силу поставити його» (Рим. 14:4), – згодом напише інший фарисей, Савл з Тарсу, більш відомий як апостол Павло. Став же він апостолом після того, як збагнув, що «немає ні елліна, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, але все і у всьому Христос» (Кол. 3:11). А де Христос – там обов’язково панує любов, і це не дивно, бо «Христос є любов» (див. 1Ін. 4:8).

«Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любови не маю, то я – мідь, що дзвенить, або кімвал, що бриньчить. Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти, а любови не маю, – то я ніщо. І якщо роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любови не маю, то нема мені з того ніякої користи» (1Кор. 13:1-3), – ці слова теж належать перу апостола Павла, точніше – це одкровення, яким Господь поділився стосовно світоустрою світу цього і місця в ньому, яке нам краще займати.

Все сказане, точніше, написане тут, зовсім не є таємницю для людей хоча б скількись ознайомлених з Біблією, проте багато людей, зокрема автор цих строк, якось ці біблійні істини чи то забувають, чи то інтерпретують на власний розсуд, але, одним словом, не надто послуговуються у власному житті, і через це часто чинять за прикладом фарисея з Христової притчі: починаючи з хвали Богові якось непомітно переходять на засудження ближніх.

Сумно бачити, коли люди грішать, особливо, коли грішать люди, для яких віра в Бога та біблійні одкровення не порожній звук, а особистий дороговказ у житті. Але коли такі люди грішать, падають, висловлюючись біблійною мовою, через усілякі «дрібниці», як то мимовільне осудження малознайомої чи геть незнайомої людини, тобто грішать язиком, стає навіть якось ніяково – виходить достатньо такої малої дрібниці, щоб людина, яка покликана бути «світлом для світу», «сіллю землі» (див. Мф. 5:13-16), стає нічим не кращою за людей «світу цього …або як цей митар». Особливо ніяковієш, якщо подібне звинувачення чуєш з власних вуст…

«Бережіть себе від ідолів» (1Ін. 5:21), а також від поспішних і необдуманих суджень.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docСумне видовище


Ваш коментар:

Попередній запис

Кажемо: "Який негідник!" – а в самих азарт в очах!

Бесіда зі священиком Сергієм Кругловим – Як перемогти лихослів'я? Що це таке? Лихослів'я і засудження – це одне? – Лихослів'я ... Читати далі

Наступний запис

Як боротися із гріхом засудження

Як відомо, сатана – жодного разу не творець. Сам він нічого створити не може, може тільки брати добрі, створені Богом ... Читати далі