Як святитель Василій погасив «чудесну» лампаду

Святитель Василій мав дуже багато духовних дітей. Серед цієї когорти благочестивих парохіян виділялась одна особлива молільниця, яку звали Євдокія. Саме в її домі і трапилася ця незвична подія. Якось опівночі перед старою іконою сама засвітилася лампадка.

– Ой, що це за диво?, – промовила вона вголос.

І відразу знайшлась відповідь:

– Це, напевно, Господь у такий спосіб кличе мене на молитву!

Відразу ж хтось у ліве вухо додав:

– Ти ж така побожна… Кому ж як не тобі бачити преславні речі?

Наступної ночі Євдокія покликала до себе в дім добру приятельку – Катерину. В її присутности диво повторилося ще раз. Так сталося і з третім свідком… Це остаточно переконало молільницю в тому, що вона має справу із благодатним явищем. Врешті-решт, Євдокія попросилась на зустріч до владики Василія, щоб поділитися свідченням. Вислухавши її емоційно піднесену розповідь, святитель строго сказав: «Ні! Це явище однозначно є навіяне невидимим ворогом-облесником і не має нічого спільного зі святістю! Але за те, що ти погодилась прийняти цю думку, як благодатну, мусиш відпокутувати. Що ж стосується лампади, то вона більше запалюватись сама не буде…» І справді, у домі молільниці Євдокії «чудесне» явління більше ніколи не повторювалось…

*

Вогонь, який запалюється сам, де б це не було – у домі благочестивої пані чи в серці молодого українського патріота-активіста, завжди викликає однакове запитання: «Чи, бува, не є це квіточка із саду, який буяє у світі невидимому?» Легко обманутись і сприйняти цей жар як дар із десниці люблячого Бога-Творця. Адже й апостоли прийняли Духа Святого у вигляді вогненних язиків; і Господь говорив про те, що прийшов на землю кинути якесь полум’я, бажаючи, щоб воно вже швидше розгорілося… Але Він залишив нам ще й інші слова: «Моліться, щоб не впасти в спокусу» (Лк. 22:40). Людям, котрі не знають, що таке піст і тиха розмова з Богом у смиренности єства, властиво є помилятись. Достатньо згадати апостолів – Якова та Іоанна, котрі пропонували звести вогонь із неба, щоб знищити самарійське село тільки через те, що його мешканці не бажали прийняти Христа. Але Господь докорив їм, бо це багаття було б мандрівником зі світу жалю, ненависти, несприйняття… Таке полум’я є згубою для усіх. А скільки нині гомосексуалістів, розпусників, коханців стверджують, що той вогонь, який палає в їхніх тілах, є справжньою любов’ю, подарованою від Бога! Різні вогні розкладає диявол на нашому людському шляху, щоб звести багатьох і вкинути в полум’я пекла. Потрібно бути дуже обережними, адже тут так відчувається запах сірки…

Паїсій Святогорець навчав духовне чадо готуватися до молитви

До старця Паїсія, який у минулому столітті подвизався під покровом Пречистої Діви на святій горі Атон, часто приходили люди по духовні поради. Одного разу хтось задав йому дивне питання:

– Старче, а як потрібно готуватися до молитви?

Почувши таке, хтось інший, можливо, розгубився б, але не цей старий чернець. Він відразу поспішив відповісти:

– До молитви потрібно готуватися так само, як ми це робимо перед тим, як прийняти святе Причастя. Там ми єднаємося із самим Господом, а тут – з Ним спілкуємося. Як від першого, так і від другого нам дається Божа благодать. Тому і приготування має бути подібне – через сповідь. Якщо в першому випадку ми приступаємо до тайни покаяння, прибігаючи до священника, то в другому – робимо це безпосередньо перед Христом, кажучи: «Господи, я нікчемна людина… Не варто Тобі зі мною морочитися, але прошу Тебе, допоможи мені». Тільки так може відкритися шлях до спілкування з Богом. Якщо ми цього не зробимо, то будемо непідготовленими. Двері залишаться замкненими, а душа – неспокійною. Коли ж людина скаже: «Згрішила я, Боже мій», то перешкода впаде, Господь сам відкриє нам вхід, щоб ми могли насолодитись благодаттю божественного спілкування…

*

Ого-го, як все серйозно в духовному житті! Хто б то міг тільки подумати… Виходить, що сповідатися потрібно кожного разу, стаючи на молитву. Та це ж і ввечері, і вранці, і в обідню пору!

Мабуть, святий священномученик Йосафат (Кунцевич) також це собі добре усвідомлював, коли жартома говорив: «Якби була моя на те воля, я б отця-сповідника прив’язав до себе». Лише після цього молитва може приносити людині необхідну благодать. Інакше двері зачинені… Це так, як від споживання їжі настає ситість і ми отримуємо необхідну енергію для життєдіяльности. Однак перед тим потрібно встати з крісла і відчинити дверцята холодильника. Формула цілком проста і зрозуміла, але…

Щось у нас не те! Чомусь і до таїнства покаяння люди звикли ходити не частіше, ніж раз у році – перед самим Великоднем. Відповідно, і каятися щоденно, роблячи перед молитвою іспит сумління за прожитий день, нікому не є цікаво. Та й молитовне правило в нашого народу таке коротеньке, що перелік згаданих гріхів, чого доброго, може зайняти удвічі більшу частину часу, аніж саме спілкування із Творцем… А потім на запитання священника (при черговому великопосному «зливанні негативної інформації» у сповідальниці), чи не пропускав молитви, легко відповісти: «Ні-і-і, що ви, отче!» Як наслідок, цих щоденних швидкослівних «бу-бу-бу» у нас аж забагато, а от благодаті молитовного спілкування – нуль. А звідси, де взяти сил для кволих крил? Як нашому народові вільно злетіти увись? Питання відкрите…

Попередній запис

Авва Агатон і прокажений

Одного разу авва Агатон вирушив до міста, щоб продати свої скромні вироби. Ідучи битим шляхом, він побачив прокаженого жебрака, який ... Читати далі

Наступний запис

Як селянин перевертав воза

Цю історію залишив нам ніякий не старець, зовсім не чернець і... навіть не християнин. Хто ж тоді? Єврейський мислитель зі ... Читати далі