Божа мета

Цар Давид грає на арфі, Герріт ван Хонтхорст

Ми жадаємо того, чим нас годують.

Перш ніж неврятована людина почне шукати живого Бога, Сам Господь повинен привернути її до Себе. А. У. Тозер пише: «Перш ніж грішній людині спаде правильна думка про Бога, усередині неї має статися просвітницька робота» (The Pursuit of God, р. 11). Сам Ісус сказав: «Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його» (Ів. 6:44). От чому так важливо клопотати за людей, в яких немає взаємин з Богом через Ісуса Христа. Бог «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1Тим. 2:4), і упродовж усієї історії Він робить усе для досягнення цієї мети. Проте Він все ж хоче, щоб Його діти теж мали співчуття до заблукалих і зверталися до Нього з проханням про спасіння цих людей. Тому Ісус і каже: «Жниво справді велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав» (Мт. 9:37,38).

Наближення до Бога

Відколи ми були врятовані через одкровення Ісуса Христа, ми маємо постійно діюче запрошення. Бог каже нам, щоб Його діти наближалися до Нього. Бог вже зробив перший крок назустріч нам, щоб ми отримали це запрошення, що діє у вічності. Терновий кущ продовжує горіти, і Він називає вас по імені, Він вже вийшов з човна! Тепер Він чекає на вашу відповідь!

Нещодавно один вірний поділився зі мною: «Джоне, чим більше я живу на світі і служу Богові, тим більше я усвідомлюю, що наше наближення до Нього залежить від Нього».

Я заперечив йому: «Ні, це неправильне розуміння».

Тоді він процитував слова Ісуса про те, що ніхто не приходить до Нього, якщо не притягне його Отець.

Я відповів: «Так, але ця істина поширюється тільки на невіруючих. Бог каже, що тепер ви Його дитя, і на підставі цього просить вас наближатися до Нього, і тоді Він теж наближатиметься до вас. Він абсолютно ясно стверджує, що цей крок ми можемо зробити в будь-який момент».

Так, бувають ситуації, коли Він хоче зустрітися з нами і Сам стає ініціатором такої зустрічі. Але це не означає, що ми не можемо або не повинні ставати ініціаторами зустрічі з Господом. Ми маємо з Ним взаємини, і точно так, як і в звичайних взаєминах між батьком і сином, бувають часи, коли дитина першою йде на контакт з батьком, бувають і такі часи, коли батько стає ініціатором зустрічі.

Чому не всі люди відповідають на Його запрошення?

Незбагненне питання: Чому так багато віруючих людей мають поверхневі, неглибокі взаємини з Богом? Чому вони не занурюються в ближчі і більш усвідомлені взаємини з Ним? Що їх стримує? Що може запалити таких людей і змусити їх відреагувати на Його заклик наблизитися до Нього? Відповісти на це питання досить просто: уся справа в нашому прагненні і бажанні пізнавати Його. Давид волав: «Душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем? Сльоза моя стала для мене поживою вдень та вночі, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог? Як про це пригадаю, то душу свою виливаю» (Пс. 42:3-5).

Перш ніж продовжити читання далі, ще раз повільно перечитайте ці рядки і вдумайтеся в кожне слово. Зверніть увагу, Давид сказав: «Як про це пригадаю, то душу свою виливаю». Єврейське слово, що означає спогади, – це zakar. У. І. Вайн каже, що грецьке слово точно так, як і його єврейський синонім, означає більше, ніж просто спогади. Воно означає «зберігати в пам’яті ці думки». Саме це значення і міститься в цих рядках. Насправді Давид каже: «Коли я зберігаю в пам’яті свої бажання про Бога, я починаю виливати перед Тобою душу мою». Саме такий підхід приводить нас до ненаситного прагнення за Богом. Таке прагнення спонукає нас наближатися до Нього, і не важливо, з якими перешкодами ми стикаємося – чи духовними, інтелектуальними чи фізичними. Тому дуже важливо зберігати, а також збільшувати наше прагнення по Ньому!

Господи, помнож моє прагнення

Багато хто молиться: «Господи, помнож моє прагнення за Тобою!» Та все ж це неправильна молитва. Тільки ми самі, а не Бог, визначаємо рівень нашого прагнення. У США ми маємо величезну кількість матеріальних багатств, навколо нас багато можливостей розважитися, отримати задоволення і заробити. Ми можемо створити і зберегти своє прагнення за Богом єдиним способом – захистивши власну душу і усвідомлено вибираючи те, чим ми її наповнюємо. У Приповістях (27:7) сказано: «Сита душа топче й мед щільниковий, а голодній душі все гірке то солодке». Просто кажучи, якщо ваша душа заповнена турботами, тягою до задоволень, любов’ю до багатства або бажаннями, властивими цьому світу, ви будете ситими і станете зневажати солодкі стільники спілкування з Богом.

Пригадайте про День подяки. Більша частина американців збирається разом із сім’єю і друзями, щоб відзначити це свято. Багато хто не снідає, щоб на той час, коли святковий стіл буде накритий, у них розігрався апетит. Починається застілля. Гостям виносять велику індичку з різною начинкою, солодка картопля, овочі, журавлинний соус, піроги і т. д. Ми поїдаємо їжу у величезних об’ємах, бо до цього часу устигаємо нагуляти апетит. Після застілля ми стогнемо, бо з’їли надто багато. Ми ситі! За пару годин потому ми йдемо в гості до іншого члена сім’ї. На стіл знову виставляються смачні і ситні страви в усій своїй красі. Цього разу їжа для нас – це їжа гурманів, проте замість задоволення і апетиту ми відчуваємо майже відразу і відвертаємося від їжі. Ми все ще ситі попереднім обідом, і варто нам тільки поглянути на святковий стіл, як ми розуміємо, що ми нічого з’їсти вже не зможемо. Тепер нам байдуже, що їжа смачніша і вишуканіша, ніж у першому домі, ми фактично дивимося на неї зі зневагою. Саме про це говориться в наведеному вірші з Приповістей. Щоб повніше розкрити цю істину, нам слід визнати, що уся справа в пропорціях. Якщо ваша душа обтяжена бажаннями світу цього, ви, можливо, і не зневажатимете пригощання, але поставитися до нього легковажно. Якщо ви не відчуваєте голоду, оскільки вже перекусили пару годин тому, то тепер, за святковим столом, ви не станете відвертатися від пригощання, але з’їсте трохи або зовсім відмовитеся від нього. Коли під час поїздки в якесь місто мене запрошують у ресторан, я ввічливо відмовляюся, бо за декілька годин до того я їв, а значить, не голодний. Думка про їжу при цьому не викликає в мені відрази, про яку я писав в уявному випадку з Днем подяки, просто я не хочу їсти. Але на таке ж запрошення людина, яка не їла два або три дні, відреагує зовсім інакше. Така людина з величезним бажанням візьметься за їжу, на яку ви дивитиметеся байдуже. Отже, істина полягає в тому, що ви дасте відповідь на Його заклик залежно від міри вашої насиченості речами світу цього.

Занадто часто люди в церквах відчувають байдужість до речей Божих. Звичайно, більшість з них не ігнорують Його присутність, але в порівнянні з голодною людиною вони дивляться на святкове пригощання перед ними як на щось звичайне і звичне. Вся річ у тім, що лише за декілька годин до цього вони вже наситилися «їжею» зі світського столу і тепер почувають себе цілком задоволеними. Я чую, як вони заявляють про своє бажання наблизитися до Нього, але їх справи говорять голосніше за їх слова. Ви взялися за читання, бо хочете (і я в це вірю) пізнати Його ще більше, але чи рветься ваша душа до Нього? Чи схожі ви на людину, яка не їла або не пила декілька днів? Саме такого роду голод і спрагу ми повинні відчувати, щоб набути ревнощів за Богом.

Попередній запис

Як Ісус дивиться на кожного з нас

Одним з найбільших одкровень серед тих, що дав мені Бог, стало те, що прийшло до мене незабаром після мого спасіння. ... Читати далі

Наступний запис

Байдужа Церква

Уважно вивчивши Ісусові слова, звернені до останньої церкви в Книзі Об’явлення, ви виявите дивний факт. По-перше, пам'ятайте, що Ісус повелів ... Читати далі