Авва Ілля розмірковує

Одного осіннього дня, зібравши біля себе багатьох священників, авва Ілля розповів таку історію: «Жив собі на світі старець, і був у нього учень. Бачачи духовні дари свого наставника, молодий подвижник просив у Бога одного – могти, як і він, розпізнавати стани людських душ. І що ви гадаєте? Вислухав Господь цю молитву: став наш подвижник прозорливим, хоч і передчасно. Якось, сидячи біля келії свого учителя, він уздрів чоловіка, який мав намір зустрітися зі старцем. Його душа була дуже чорною. Тож недовго думаючи учень закричав до нього: “Як ти смієш, будучи таким грішником, навідуватись до святця!?” Почувши таке, чоловік обернувся і засмучений відійшов геть. Старець зрозумів, що сталося, і став докоряти своєму учневі: “Що ти наробив? Чому відняв у нещасної людини останню надію?! Як тепер він спасеться?” Довго плакав, каючись після цих слів, наш горе-прозорливець. Однак у своєму житті він таки досяг духовних висот, пам’ятаючи повсякчас одне: кожен дар є даний Богом, щоб допомагати ближнім. І коли траплялося йому бачити людей із темною душею, він нічого не говорив, а просто тихенько молився за них, а ті враз мінялися на очах. Коли ж він був уже в похилих літах, то говорив своїм учням: “Я беру чорну душу людини у свій ум, а тоді разом із нею спускаюся до свого ж серця, де прошу Бога помилувати її так, ніби це була моя власна душа. Робіть і ви так само!”»

*

Історія авви Іллі закінчується дуже рішучими словами: «Робіть і ви так само!» (див. Лк. 10:37). Старець пропонує нам брати душі недобрих людей до свого серця. Натомість усі ми добре знаємо зовсім інші слова. Саме ними так часто друзі та близькі намагаються «розрадити» нас у хвилях якогось розчарування чи пережитого гіркого досвіду. Ось як приблизно звучать вони: «Брате-сестро, та не бери собі це так близько до серця!» З цих порад випливає, що у ворота свого дому (серця) впускати щось чи когось є вкрай небажано. А разом з тим ще раз і ще раз утверджується давня життєва позиція багатьох: «Моя хата скраю, я нічого не знаю!» Отож, брати щось чи когось до серця є не вільно і крапка! Але як же ж тоді бути? «Можна, – скажуть доброзичливі розрадники, – щось залишити на рівні очей». Поглянув, опісля відразу обернувся, сплюнув і швидко забув. Хтось може дозволити собі опустити це трохи «глибше» – на рівень язика. Це також, як радить світ, є допустимо! Бавитися в журналістів «жовто– багряної» преси полюбляють як великі, так і малі, осуджуючи всіх та все навколо. І аж хочеться спитати: «А як вчинив би в такій ситуації самарянин із притчі Христової?» Чи не взяв він колись негативну інформацію про побитого єврея собі близько до серця? І чи не закінчив Господь цю історію тими ж словами, що й авва Ілля? Не лінуйся, перевір (Лк. 10:37), і роби ТАК САМО!

Як старець Аверкій виховував брата

Брати одного давнього монастиря вже здавна мали довіру до старця Аверкія. Вони приходили до нього і виливали свої болі, печалі, ділились радістю та хвилинами короткочасного щастя. У відповідь на це літній чоловік то усміхався, то похитував тривожно головою. Інколи його уста відкривались і він починав молитись у потребі страждаючого духовного сина. Одного разу у двері убогого помешкання безмовника застукав молодий послушник. Його обличчя було перекошене від гніву. Ледь переступивши поріг келії, він відразу взявся осуджувати якогось брата:

– Цей чоловік – негідник! Я сам бачив, як він чинив великі гріхи!

Духовний отець уважно вислухав все це, а тоді взяв бруднющу і смердючу ганчірку та й став перев’язувати нею очі послушникові, кажучи:

– Покараємо обох негідників (себто два ока)! Нехай тепер споглядають і вдихають душу свого господаря!

Брат перепитав:

– Невже моя душа подібна до цієї бридоти?

– Душа того, хто осуджує – набагато гірша, а я просто тебе пожалів! – відповів старець.

З того часу брат ніколи не осуджував ближніх, а стежив лише за собою.

*

Мовчання… Яке дивне явище і водночас таке глибоке! Як можна його окреслити кількома словами?

Світ би сказав: «Той, хто мовчить – нічого не говорить!» Але ж це неправда! Ось, для прикладу, взяти хоча б ікону. Хіба вона нічого не промовляє? Варто лиш підійти ближче і зупинитися на хвильку. Вона не те що розмовлятиме з тобою, ікона співатиме для тебе. У трепетній тиші… У присутности Незримого… Але ми звикли, що розмова супроводжується шумом. Ми приходимо додому, вмикаємо телевізор, знаходимо якесь політичне шоу, де в суєті людських овацій майстерно визріває словесне мистецтво. Однак скільки б вони не шуміли, їхня мова пуста, нічого нам не говорить.

Старець Аверкій добре знав, що потрібно його духовним дітям. Напевно, що не насолоди від ораторських промов. Ні! Достатньо прикласти один пекучий пластир до хворого місця, і все… А що далі? Рухатися вперед, ставати подібним до ікони, відгукуючись усім єством на слова Ісуса Христа: «За всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний» (Мф. 12:36).

Попередній запис

Як монах свататися ходив

Одного світлого дня монах, покинувши свою келію, вирушив до міста лагодити певні справи. «Певні справи» щодо нього мав, очевидно, і ... Читати далі

Наступний запис

Чудодійні ліки отця Аввакума

Отець Аввакум, будучи вже сивочолим старцем, дуже любив подорожувати. Ні, не для своєї розваги робив він це, і навіть не ... Читати далі