Незрівнянна річ

Багато людей, якщо не переважна більшість, часто обіцяють, багато що планують, проте натомість мало що з усього того втілюють у життя. Проте цей прикрий і беззаперечний факт не заважає більшості вимагати дотримання всіх обіцянок від свого оточення. А у випадку недотримання – скаржитися і нарікати, абсолютно забуваючи про те, що самі неодноразово чинили подібне: обіцяли і не виконували через низку поважних або перебільшених, або ж просто вигаданих обставин.

Проте це ще не все, та сама більшість полюбляє обговорювати явні чи вигадані недоліки та вади ближніх, так само забуваючи про те, що зазвичай нічим не краще за тих, кого обговорює. Проте люди не були б людьми, якби не пішли б далі шляхом осудження. Крайньої форми осудження набуває в тому випадку, коли люди починають вимагати чи від певної особи, чи від групи осіб, чи від суспільства (людства) у цілому того, що самі навіть не намагатимуться робити.

Саме про таких людей Христос казав наступне: «Зв’язують важкі тягарі, які неможливо носити, і кладуть їх людям на плечі; самі ж і пальцем своїм не хочуть зрушити їх» (Мф. 23:4). Загалом мова тут йде про книжників і фарисеїв, проте за бажання ми завжди зможемо цю характеристику застосувати до певних осіб з нашого ближнього чи дальнього оточення. А за відвертості ми зможемо цей опис віднести і на власну адресу…

Так вже склалося, що зазвичай люди очікують від оточення більше, ніж збираються йому дати. Втім, отримують вони теж зазвичай небагато, що може стати причиною (і стає) численних нарікань, хронічного незадоволення, постійного озлоблення, і, як крайньої форми, ненависті на оточуючий світ. От тільки світу до цього якось байдуже, а людина псує собі життя, а заодно близьким, якщо такі є в наявності, та ближнім, тобто всім, кому не пощастило опинитися поруч.

Проте схожа картина спостерігається не з окремими особистостями, а з суспільством, людством у цілому, що деколи, при чому із жахливою постійністю, призводить до трагічних наслідків. Наприклад, пам’ятаєте, що кричав натовп під час судилища над Христом? – «Розіпни, розіпни Його!» (Ін. 19:6). Що ж, питається, поганого скоїв Христос? – Єдиною Його «провиною» було те, що Він не виправдав покладених на Нього численних людських надій, які між іншим суперечили одна одній. Звідки така впевненість? – Бо людство за останні два тисячоліття не змінилося ні на йоту, і можете не сумніватися, що наші сучасники зі Спасителем вчинили б те саме, що і Його сучасники.

Про це треба пам’ятати, а також не забувати до чого призводить подібний підхід до життя. Так для ізраїльтян розп’яття Христове закінчилося за кілька десятиліть руйнуванням Єрусалиму та втратою державності майже на 19 століть. І де гарантія, що ми зможемо уникнути подібної участі, якщо не перестанемо нарікати та висувати до оточення надмірні вимоги?

Проте цей допис хотілося б завершити на більш позитивній ноті. І щоб зробити це, варто поділитися однією доброю біблійною порадою: «Блаженніше давати, ніж приймати» (Діян. 20:35). Слідуючи їй у вас буде значно рідше виникати спокуса вимагати щось надмірне від свого оточення, ви поступово навчитеся бути більш поблажливими до нього, і саме головне, ви відкриєте для себе Божу благодать і станете каналом для її поширення у світі. А з цим не зрівняються жодні багатства і жодні блага у світі.

Автор: Михайло Лукін

Попередній запис

«Не судіть, щоб і вас не судили»

Цю фразу, напевно, кожному доводилося чути. Навіть люди, далекі від Біблії, вживають її, коли їм хтось каже про їх хиби. ... Читати далі

Наступний запис

Різниця між засудженням, викриттям і критикою

Життя християн мало схоже на безхмарну ідилію. Тільки перший час, після навернення, коли ще свіжа в пам'яті радість від пережитої ... Читати далі