Не лихослов і не осуджуй ближнього

Нагорна проповідь, Михайло Копьєв

Продовжуючи викладати Своє вчення, Ісус Христос сказав: «Не судіть, щоб і вас не судили» (Мф. 7:1). Для того, щоб правильно зрозуміти ці слова, треба знати в якій обстановці вони були вимовлені і кому були адресовані. У староєврейській державі, за часів Ісуса Христа, чинила великий вплив на людей релігійно-політична течія фарисеїв. Фарисеї привласнювали собі право не лише на власний розсуд (як це було вигідно їм) тлумачити закон Божий, але і засуджувати людей, що не підтримували їх поглядів, не виконували їх правил. «Він же сказав їм у відповідь: чому і ви порушуєте заповідь Божу, заради передання вашого?» (Мф. 15:3).

Керуючись своєю вигодою і хибними поглядами, фарисеї судили про все життя людини і ухвалювали вирок про те, чи праведна ця людина чи грішна. Самих фарисеїв відрізняв егоїзм, зарозумілість і марнославство. Їх особиста, частенько хибна, точка зору була для них основним критерієм у засудженні інших людей і обговоренні питань. Звівши самих себе в ранг праведників, вони приписували собі права суддів, критикуючи і засуджуючи вчинки та слова інших людей, з’являючись перед народом у вигляді праведних учителів. Представники цієї секти були присутніми і на Нагорній проповіді.

Беручи приклад з фарисеїв, багато юдеїв, теж одержимих егоїзмом і самолюбністю, проявляли схильність до дріб’язкової критики і засудження ближніх. От таким людям, що забули про совість і співчуття до ближніх, що не помічають своїх недоліків, але критикують інших людей, Ісус Христос сказав: «Не судіть, щоб і вас не судили».

Слово «судити», яке вживається в цій фразі, має декілька смислових значень:

  1. Судити, іншими словами думати, тобто міркувати, обговорювати щось, а також мислити, роздумувати.
  2. Судити, означає засуджувати, критикувати когось або щось.
  3. Судити, означає звершувати суд над людьми. Тобто розбирати і вирішувати суперечки, тяжби і справи, і ухвалювати вирок над винними.

Словосполучення «не судіть», вживане в розглянутій фразі, природно не забороняє людям мислити. «І пророки нехай говорять двоє чи троє, а інші нехай розмірковують» (1Кор. 14:29). У якому ж смисловому значенні (у 2-му чи 3-му) воно застосоване?

Слова Спасителя не застосовні в 3-му смисловому значенні, бо в них говориться не про роботу людських судів (хоча суди в суспільстві і не відкидаються), а говориться про засудження у вигляді лихослів’я ближнього. Цими словами рекомендується не судити (лихословити) людей за їх спонукання і вчинки, але допомогти їм виправитися, бо судити про все життя людини і ухвалювати їй вирок за скоєне має лише Господь Бог.

«Тому не судіть нічого передчасно, аж доки не прийде Господь, Який освітить таємне у темряві і виявить сердечні наміри» (1Кор. 4:5) кожної людини. «Один є Законодавець і Суддя, Який може спасти і погубити» (Як. 4:12).

Ми, люди, ніколи не зуміємо дізнатися до кінця того, що приховано в душі іншої людини. Людина не повинна судити про усе життя ближнього з винесенням вироку, праведна вона або грішна, бо може помилитися під час свого суду і через свою гріховну природу може не до кінця і не точно зрозуміти ближнього, якого засуджує. Тільки один Господь, Який без гріха і Якому відомі таємні наміри будь-якої людини, може із співчуттям і ніжністю підійти до людської душі і без помилки оцінити вчинки людей. Тому слова Спасителя треба розуміти тільки в другому смисловому значенні «засуджувати», що власне не рекомендує робити Спаситель.

Судити (у сенсі засуджувати, лихословити) ближнього не можна тому, що людина, часто засуджуючи іншого за якийсь гріх, сама скоює цей або подібний гріх. «Отже, нема тобі виправдання, всякий чоловіче, що судиш іншого; бо тим же судом, яким судиш іншого, осуджуєш себе, чиниш бо те саме й ти‚ що судиш» (Рим. 2:1). І засуджуючи ближнього за гріховний вчинок така людина засуджує сама себе, оскільки сама скоювала такий же (чи подібний) вчинок.

Більше того Господь ясно вказує на те, що в цій ситуації людина ухвалює вирок і собі, якщо засуджує ближнього за гріх, який скоює сама. Слова «судячи іншого, чиниш те ж» ясно вказують на тяжкість гріха тієї людини, яка засуджуючи ближнього за гріх, цим засудженням викриває і себе, оскільки сама винна в такому ж гріху.

Більше того людина до свого власного гріха, за який засуджує ближнього, додає ще і гріх лихослів’я та осуду, який іноді з’єднується з гріхом гордині і зарозумілості.

У Євангеліста Луки ці ж слова Ісуса Христа про суд передані трохи інакше, бо в них є присутнім пояснення. «Не судіть, то і вас не судитимуть; не осуджуйте, то й вас не осудять; прощайте, то й вас прощатимуть» (Лк. 6:37). Як пояснення того, чому людина не повинна судити (у сенсі засуджувати) інших людей, ясно вказано на наявність закону відплати Божої за людські вчинки. Судити ближнього в сенсі розпускати плітки, лихословити, звинувачувати і викривати не можна тому, щоб і з вами не чинили також. «Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм» (Мф. 7:12).

Як бачимо, викриття і лихослів’я в цих словах представлене як вчинок, за який людина нестиме відповідальність перед Богом, і отримає покарання за законом відплати Божої. Для того, щоб уникнути караючої Божої відплати, Ісус Христос радить: «Не судіть, то і вас не судитимуть; не осуджуйте, то й вас не осудять», вказуючи на те, що судити людей має не людина, а Господь.

Згідно з уявленнями християнства, істинним Суддею є Ісус Христос, Якому Бог-Отець, як Синові, віддав увесь суд: «Бо Отець не судить нікого, а весь суд віддав Синові» (Ін. 5:22). Таким чином, тільки Ісус Христос є Істинний і Справедливий Суддя. У світлі цього положення, людина, що судить про усе життя свого ближнього з проголошенням вироку (засудження), самовільно ставить себе на місце Ісуса Христа, Судді. Така дія людини є богопротивною, оскільки угодне злому духу, який, уподібнюючи себе Богові, намагається зайняти Боже місце. «Сяде він, як Бог, і за Бога себе видаватиме» (2Сол. 2:4).

Застерігаючи людей від суворої і непримиренної критики ближніх, яку використовували фарисеї, апостол Павло пише: «Браття! Якщо і впаде людина в якийсь гріх, ви, духовні, виправляйте такого в дусі лагідности, пильнуючи кожний себе, щоб і ти не був спокушений» (Гал. 6:1). У цих словах апостол Павло настійно радить людям, що полюбляють критикувати, передусім не допускати своїх недоліків і боротися з ними, тобто не допускати гріховних вчинків.

У попередній частині Нагорної проповіді у вигляді заперечень Спаситель дає цілий ряд заборон, що стосуються того, як не слід чинити, ясно вказуючи на те, що є гріховним вчинком. Наприклад «коли твориш милостиню, не сурми перед собою» (Мф. 6:2), «коли молишся, не будь як лицеміри» (Мф. 6:5), «а молячись, не говоріть зайвого, як язичники» (Мф. 6:7), «коли ж постите, не будьте сумні, як лицеміри» (Мф. 6:16), «не збирайте собі скарбів на землі» (Мф. 6:19), «не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити» (Мф. 6:25), «не турбуйтеся і не кажіть» (Мф. 6:31), «не піклуйтеся про завтрашній день» (Мф. 6:34).

Автор: О. Г. Долженко

Попередній запис

Тяжіння до «ідеалу»

Наш попередній допис ми розпочали з прикладу ставлення людей до Господа Ісуса Христа. Зроблено це було для того, щоб показати, ... Читати далі

Наступний запис

Але виправляй ближнього

Проповідь апостола Павла в Ефесі (фрагмент), Лесюєр Есташ У сьомому розділі, продовжуючи Свої висловлювання в тому ... Читати далі