Групи підтримки, створені Богом

Якось я побував у «церкві», в якої не було ні власного приміщення, ні платних працівників. Щотижня її відвідують мільйони відданих парафіян. Вона називається «Анонімні Алкоголіки» і у всьому світі відома під абревіатурою АА. Я пішов туди на запрошення друга, який зізнався, що намагається кинути пити. «Пішли зі мною, – сказав він мені. – Принаймні ти зрозумієш, як виглядали перші християнські громади».

О дванадцятій годині ночі в понеділок я увійшов до обшарпаного будинку, в якому до цього вже відбулося шість подібних зборів. Клуби їдкого сигаретного диму висіли в кімнаті, немов хмари сльозогінного газу. Дим роз’їдав очі. Але дуже скоро я зрозумів, чому мій друг порівняв ці збори з ранньохристиянською церквою.

Відомий політик, декілька мільйонерів базікали з безробітними і хлопцями із сколотими руками. Віталися між собою дуже просто: «Привіт. Мене звуть Том. Я алкоголік і наркоман». І у відповідь лунало доброзичливе: «Привіт, Томе!»

Час спілкування проходив, як на зібраннях домашніх груп. Одні розповідали про себе, інші із співчуттям слухали, давали поради, підбадьорювали, обіймали один одного. Кожен розповідав про свої успіхи – про те, як бореться зі своєю порочною пристрастю. Ми багато сміялися, багато плакали. Більшості подобалося бути серед людей, які добре розуміли їх емоції і внутрішню боротьбу. Тут можна було залишатися абсолютно чесним. Усі пливли в одному човні.

В АА немає ні власності, ні керівних органів, ні платних консультантів. Є тільки журнал «Виноградна лоза», в якому зібрані оповідання алкоголіків і інформація про групи. Батьки-засновники АА спланували роботу так, що в організації не може бути жодного бюрократичного апарату. Вони вірили, що програма стане ефективною, якщо буде простою по своїй суті: один алкоголік виправляє своє життя, допомагаючи іншим алкоголікам. Але результати АА настільки великі, що з часом виникли 250 інших різновидів груп підтримки, що користуються тією ж самою програмою з дванадцяти кроків, починаючи від Анонімних Шоколадоголиків і закінчуючи групами ракових пацієнтів. Усі вони будуються на одних принципах.

Численні паралелі з ранньою церквою – це не простий збіг. Засновники АА були християнами. За їх наполяганням обов’язковою частиною програми є залежність від Бога. Того вечора, коли я був з ними, усе хором повторювали «Дванадцять кроків». Звучали слова про те, що вони повністю покладаються на Бога, Який дарував прощення і силу. (Агностики можуть замість слова «Бог» казати «Вища Сила», але через певний час навіть їм ці слова починають здаватися безликими і недоречними. Зазвичай і вони починають вимовляти слово «Бог».)

Мій друг заявляє, що АА замінили йому церкву. І це його дещо хвилює.

– Групи АА перейняли соціологію церкви, деякі терміни і концепції, але в АА немає ніякої духовної доктрини, – каже він. – Мені бракує вчення, я просто намагаюся вижити, і АА допомагають мені в цьому краще, ніж церква.

Інші анонімні алкоголіки розповідають, що не хочуть ходити в церкву, бо церкви засудили їх, відвернулися від них. У помісній церкві вони не можуть дозволити собі розкіш встати і на повний голос заявити: «Привіт. Мене звуть Том. Я алкоголік і наркоман».

Для мого друга знайомство з «Анонімними Алкоголіками» означав порятунок у найбуквальнішому сенсі. Він знає: варто йому хоч раз оступитися – він опиниться в могилі. Його партнер по АА не раз відповідав на телефонні дзвінки мого друга о четвертій годині ранку. А той у цей час сидів у нічному ресторані і, як школяр, знову і знову писав на листку папери: «Боже, допоможи мені протриматися ще п’ять хвилин».

Ця «опівнічна церква» справила на мене велике враження. Але я був і стурбований: АА допомагають потребам людей так, як не може допомогти помісна церква. Принаймні вона не змогла допомогти моєму другові.

Я попросив його сказати, що таке є в АА, чого бракує церкві. Він довго мовчав. Я думав, він скаже щось про любов, співчуття. Скаже, що в церкві їм не цікавляться, що церква – занадто жорстка структура. Але він вимовив лише одно слово: «залежність».

– Ніхто з нас не може вижити самостійно. Чи не за цим прийшов Ісус? – почав пояснювати мій друг. – Але подивишся на людей церковних – вони самовдоволені, набожні, вважають себе вищими за всіх. У мене немає відчуття, що вони не можуть прожити без Бога або один без одного. Здається, усе в їх житті гаразд. Алкоголік, який відвідує церкву почуває себе нижчою істотою.

Він трохи посидів мовчки. Потім посмішка почала розпливатися по його обличчю.

– Смішно, – промовив він нарешті. – Найбільше я ненавиджу алкоголіка в собі. Але саме мій алкоголізм Бог використав для того, щоб привести мене до Себе. Я – алкоголік, і тому знаю, що не можу вижити без Бога. Щодня я живу тільки завдяки Йому. Можливо, саме в цьому спокутний сенс алкоголізму. Може, Бог закликає нас, алкоголіків, показати святим, що означає залежати від Бога, від общини Божої.

Відвідавши «опівнічну церкву» свого друга, і зрозумів, як нам бракує упокорювання, кристальної чесності, повної залежності від Бога, від общини жалісливих друзів. Я багато роздумував про це. Саме про таких людей і думав Ісус, коли заснував Свою Церкву.

Історик Ернст Куртц розповідає, що «Анонімні Алкоголіки» народилися завдяки зустрічі Біла Вілсона з лікарем Бобом Смітом. Біл зусиллям волі утримувався від випивки шість місяців. Потім йому довелося поїхати у відрядження. Угода зірвалася. Сумний, він тинявся холом готелю і раптом почув знайомі звуки – сміх і побрязкування льоду в склянках. Він тут же попрямував у бар з думкою: «Треба випити».

І раптом абсолютно інша думка витіснила першу: «Ні, не потрібно мені пити, мені треба знайти іншого алкоголіка!» Він кинувся до телефону, зробив декілька дзвінків і нарешті з’єднався з лікарем Смітом, який і став згодом співзасновником АА.

Церква – це місце, де я можу без ніяковості заявити: «Не треба мені грішити, мені треба знайти іншого грішника. Ось саме тоді разом, допомагаючи один одному, ми зможемо утриматися на вузькій стежині».

Попередній запис

Доречне запитання

Дуже скоро я помітив, що церква ЛаСаль – церква непроста. Прийшовши в перший раз, я знайшов вільне містечко поряд з ... Читати далі

Наступний запис

Водійські права

Чесно кажучи, більшу частину часу я провожу з подібними до мене людьми. Мої друзі одного зі мною віку, рівня освіти. ... Читати далі