Суд чи милість?

«Не судіть, щоб і вас не судили» (Мф. 7:1), – цей біблійний вислів часто можна почути з вуст людей мало знайомих,  а деколи і взагалі не знайомих з Біблією. І це, чесно кажучи, дратує, бо його часто вживають, щоб прикрити чийсь гріх, чиюсь далеко неналежну поведінку, а це, погодьтеся, зовсім не те, до чого закликає всіх вірних Біблія.

Не до приховування гріхів, не до їх виправдання усілякими «обставинами», що ніби це зовсім не гріх, а просто «менше зло», що людина зовсім не грішна, а просто «жертва низки обставин». Не до цього закликає Біблія, бо це прямо суперечить її науці. Біблія закликає до покаяння, до виправлення власного життя, яке просто неможливе без визнання факту, що я, особисто я, а не хтось інший, є грішною людиною, яка буквально потопає в гріхах, і лише милосердний Господь може витягнути мене з цієї пучини.

Звичайно, коли люди намагаються прикрити свій або ж чужий гріх біблійною цитатою, це не може дратувати. Проте ще більше дратує, – якщо бути не просто чесним, а відвертим,  –коли фраза «не судіть, щоб і вас не судили» виявляється доречною. Особливо, коли це стосується особисто нас.

Це неприємно, це може дратувати, і якщо бути далі відвертим – насправді лякати, адже у наведеної цитати є продовження: «…бо яким судом судите, таким судитимуть і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряється й вам» (Мф. 7:2). Крім цього біблійного попередження, існує низка інших, які теж звучать не менш страхітливо. Як, наприклад: «Не злословте один на одного, браття: бо хто злословить на брата або судить брата свого, той злословить на закон i судить закон: коли ж ти закон судиш, то ти не виконавець закону, а суддя. Один є Законодавець i Суддя, Який може спасти i погубити; а ти хто, що судиш ближнього?» (Як. 4:11,12). Думаю, цих цитат достатньо, щоб переконатися про небезпеку засудження ближніх. Небезпеку, слід зауважити, не для них, – вони часто навіть не здогадуються про цей суд, – а саме для нас.

Проте легко сказати та важко здійснити. Як подолати гріховну звичку засуджувати ближніх? Саме звичку, яка від того не стає менш гріховною.

«Усі турботи ваші покладіть на Нього, бо Він піклується про вас» (1Пет. 5:7), – це має бути першим, але не єдиним кроком, адже Господь рятує нас не без нас.

Другим кроком має бути усвідомлення, що судити ближніх за усілякими дрібницями і не надто значущими речами, а цим, у принципі, ми і займаємося, у нас стало звичкою. А звичка – не дуже підконтрольна розумові, це, швидше, емоційна реакція на подразник: у випадку засудження – це неналежна поведінка певної людини чи групи людей, принаймні особисто для нас, або ж якийсь гріховний вчинок, що часто стає причиною тої самої неналежної поведінки. Але ключове тут слово – «емоція», і щоб змінити звичку засуджувати ближніх, нам варто змінити її «емоційне забарвлення»: суд змінити на жалість, милість.

Варто пам’ятати, що гріх – це хвороба, і мало хто, крім вкрай безсердечних людей (але це їх власні труднощі – не будемо їх засуджувати, а краще пошкодуємо, адже безсердечність – це теж хвороба), не буде судити хворих людей. Навіть, якщо їх неналежна поведінка стала причиною цієї хвороби.

Шкодувати – а не засуджувати, бути милостивим – а не бути суддею. До цього не відразу призвичаїшся, проте результат вартує потрачених зусиль, адже не даремно Священне Писання вчить: «Бо немилостивий суд тому, хто не творив милости; милість же підноситься над судом» (Як. 2:13).

Автор: Михайло Лукін

Попередній запис

Засудження

Дуже неприємне явище в житті – засудження на мою адресу. А якщо це ще і в присутності великої кількості людей. ... Читати далі

Наступний запис

Проти засудження

Бажання досконалості, прагнення до досконалості, я переконаний, – найважливіше бажання, яке має керувати нами. Ісус Христос каже про це прямо: ... Читати далі