Глава 13

13:1-2. Море в юдейській і в християнській апокаліптиці було символом богоборчих начал. Людина, що стоїть на березі моря, стоїть неначе на березі безодні, звідкіля обрушуються всі темні сатанинські хвилі, звідкіля приходять сатанинські сили. Що означає звірина, яка виходить із моря? Ми пам’ятаємо, що в Книзі пророка Даниїла звірі символізують імперії, яким протистоїть Царство Сина Людського (див. Дан. 7:3-6).

Людські імперії мають хижий, звіриний образ. Не треба думати, що опис звірини довільний. Апостол каже, що ця звірина має ноги ведмедя, сама подібна на рися, паща її, як у лева тощо. Тобто малює монстра, але не для залякування, а для того, щоб показати, що в цій новій звірині, яка виходить із безодні, поєднуються риси тих чудовиськ, які уособлювали халдейську, мідійську й еліністичну імперії. У пророка Даниїла ведмідь символізував перську імперію, рись – халдейську тощо. Це означає, що новий звір, нова світова імперія містить якости всіх попередніх, а під нею розуміється Рим, Римська імперія з сімома головами і десятьма рогами. Це прозорі натяки, хоча цілком точно ми не можемо їх визначити. Рим стояв на семи пагорбах, і кількість імператорів, які правили до часу написання Об’явлення, також підходить під ці числа: десять або сім, залежно від початку відліку. Так чи так, перед нами – Римська імперія, що підтверджуватиметься в наступних стихах Об’явлення: велике місто, що його називають Вавилоном, тощо. Треба сказати, що Римська імперія першого століття, коли було написане Об’явлення, була державою, в якій торжествувало поклоніння людинобогові, поклоніння генієві імператора. Це було страшне явище, бо імператора вітали як бога не лише безграмотна чернь чи захланні солдати, а видатні письменники, поети. Колишній республіканець Вергілій, витончений, чутливий Горацій – усі вони називали Августа богом. Ми всі знаємо, які жахливі претензії на божественну владу висував потім імператор Гай Калігула.

Усі знають те, що оповідається про Нерона в Тацита. Хто не читав Тацита, а читав «Камо грядеши» Сенкевича, пам’ятає цю картину: «божественний» імператор на чолі гігантської імперії, яка уярмлює численні народи.

Автор Об’явлення не називає тут імени Риму, бо йому важливе інше: Рим є прообразом царства антихриста, прообразом царства, яке діє в напрямку, що протилежний до Божого Царства. Це те, що блаженний Августин назвав «Містом земним», містом антибожим, містом, де всі вищі християнські вартості – навиворіт. І ми побачимо, що лжепророк, який керує душами насельників цього царства, схожий на Агнця Христа (у нього роги, як в Агнця, див. Об. 5:6). Це наче карикатура, гротеск на Агнця, заколеного на початку світу, це – тінь Христа, пародія на Нього.

13:3-4. «І вся земля дивувалась, слідкуючи за звіриною! І вклонилися змієві, що дав владу звірині». У нас, зазвичай, зовсім інші уявлення про земну славу. Нам здається, що земна слава вже означає благовоління Боже, що коли держава торжествує, імперія перемагає, це означає, що земля перебуває «у Бозі». Об’явлення стверджує протилежне. Торжество світової імперії, яка говорить про себе гордо й богохульно – це торжество сатанинських, антихристових сил історії, але не правди Божої. На царських коронах, на головах звірини – імена  богозневажні. В історичному плані це, звичайно, титули імператорів – ці «божественні» титули самі по собі були богохульством, починаючи з перших титулів Августа (саме слово «август», або грецькою «себастос», означає «священний, той, що дає благословення»).

Образ змія червоноогняного, багатоголового звіра, увінчаного діядемами (див. Об. 12:3), що отримав владу воювати зі святими й перемогти їх, яким захоплюється вся земля і вигукує: «Хто до звірини подібний!», у наш час, як на мене, не викликає жодних сумнівів. Багато разів людство бачило подібне. Звичайно, не хотілося б, щоб воно побачило це знову, але, боюся, що ще побачить… Найголовніше, що подібних тріумфаторів, переможців, які викликали захоплення по всьому світу, апостол представив як слуг антихриста, як носіїв його духу, що втілюють тенденцію, ворожу Царству Божому.

13:5-7. «…І їй дано владу діяти сорок два місяці». Цей термін знову ж таки запозичений із апокаліптичних книг, із апокрифів і Книги Даниїла (див. Дан. 7:25; 8:9-14). Всі варіанти цього числа: сорок два місяці, три з половиною роки, тисяча двісті шістдесят днів – означають одне й те ж: існує певний час гоніння антихриста на Церкву, яке скоро закінчиться (див. коментар до Об. 11:2).

Має царство звірини й іншу особливість: воно може перемагати правду. Коли люди кажуть: «Де ж Божа правда?» – Об’явлення відповідає: «І відкрила вона свої уста на зневагу проти БогаІ їй дано провадити війну зо святими, та їх перемогти». Торжество сил зла, як будь-яка історична реальність, неминуче, бо в основі світу виник певний лихий стан, і якийсь апокаліптичний період часу ці сили торжествують.

13:8-10. Утім, тут наголошено, що поклонилися їй лише ті, чиї імена не записані в книзі життя Агнця. Отже, є люди, які не встають на коліна перед імперією (згадайте, у Генріха Белля людей, що не прийняли «причастя буйвола», а прийняли «причастя агнця»[1]). У цьому разі йдеться про імперію не як про історичне і політичне начало, а як про начало антихриста, яке пригнічує, нищить, спотворює людський дух, яке говорить гордо й богохульно. Люди, що прийняли, вживаючи слова Белля, причастя Агнця, залишаються, а царство звірини гине посеред руїн, бо воно несе зло в собі самому. Тому тут сказано про потребу «терпеливості та віри святих», позаяк зло, породжуючи зло, врешті-решт у цьому ж злі віднаходить свою погибель.

13:11. Друга звірина виходить не з моря, а з землі. Вкрай стисле, історичне тлумачення цього місця зводиться ось до чого: лжепророк, якого тут зображає апостол, був якоюсь конкретною історичною особою і жив у країні, що далека від моря, тому наголошено, що він вийшов не з моря. А перша звірина, що вийшла з моря, символізує Римську імперію, Італію, оточену морями. Може, це й так, але якщо заглибитися в прототип старозавітної символіки, то можна переконатися, що символами хаотичних, стихійних темних сил постійно була подібна пара: море уособлював левіятан, а сушу – бегемот. Левіятан був чоловічим началом хаосу, а бегемот – жіночим. Гебрейське слово «бегемот», яким потім цілком неслушно назвали гіпопотама, означало демона, чудовисько. Закінчення цього слова – жіночого роду[2]. Бегемот – це жахлива самка левіятана, друга половина хаосу. Не даремно Михаїл Булгаков для одного зі своїх персонажів узяв ім’я Бегемот, маючи на увазі аж ніяк не гіпопотама, а демона, біса.

Ці образи походять із глибочезної древності, ще добіблійної, довавилонської. Це архаїчні прототипи тих уявлень про космос, що пов’язані з тодішньою космографією шумерів та їхніх предків: у безодні були «він» і «вона». Ці створіння називалися по-різному, й уявлення про них згодом перейшло в усі древні цивілізації. Демон моря, демон суші – Біблія вживає їхні імена для позначення сатанинських сил, а в Об’явленні на них можна натрапити дуже часто.

Тлумачі вважають, що в лжепророка, який має роги, як в Агнця, був свій конкретний історичний прообраз. Тоді в Малій Азії був проповідник якоїсь антихристиянської релігії. Це був період дуже бурхливого релігійного і філософського бродіння, час появи гностицизму, час проповіді відомого Симона Волхва[3]. Письмова спадщина тих часів доволі скупа, отож визначити, з кого розпочинається відлік, хто послужив прообразом лжепророка, було би довільним угадуванням, хоча деяким гіпотезам притаманна доля ймовірности. Важливо, що це – пародія на Христа, бо антихрист – теж наче агнець, він теж творить чудеса, він посланець, але посланець звірини, сатани і його імперії. І він змушує людей поклонятися образу звірини.

13:12-15. Цікаво, що кожен лжепророк і кожен вождь, натхнений темними стихіями, старається знайти своїх попередників, знайти образ, який би освячував його появу в історії. Гітлер шукав образи в минулому, у германській мітології, він хотів змусити людей поклонятися певним демонічним істотам, яким приносив людські жертви. Він вважав, що вбивства – це зовсім не політична акція, а акція літургійна, це звершення певного священнодійства, це жертвоприношення вищим богам. Коли імператор Август звеличив свою персону, він розпочав від того, що обожествив Юлія Цезаря, свого названого батька, і змушував людей приносити жерти його зображенням, кадити ладан тощо. Так само чинив і Антоній, так у всі часи чинили й інші. Отож ідеться про викрути антихриста, який, являючись на землі серед людей, видає себе за проекцію чогось вищого, бо померлу людину, людину минулого завжди огортає певний ореол, і її культ створити легше, ніж культ того, хто ще живе.

«Вздоровлена була її рана смертельна». Тоді по всьому Сходу ходило повір’я, що Нерон не вбитий, а лише поранений і скоро з’явиться. Ця страшна чутка про повернення Нерона, що прокотилася багатьма країнами, стала наче символом для того, щоб показати можливість рецидивів зла. Зло відновлюється, багатоголова імперія показує образ гідри з античної мітології – навіть поборена, вона продовжує жити. Багато хто вважав, що Нерон відродився в особі імператора Доміціяна, за часів якого, як думають, писалося Об’явлення.

13:16-17. Знамено Агнця – це хрест, знак причетности людини до Церкви, а позаяк лжепророк представлений як пародія на Церкву, як антицерква, він мусить мати своє знамено, знак його приналежности. Деякі тлумачі вважають, що цей знак варто пов’язати з портретами на печатях. Я думаю, немає сенсу шукати таких відповідностей, хоча історики це роблять, і успішно: вони шукають і віднаходять імператорські печатки з зображенням імператора і з богохульними написами, приміром, «бог» чи щось такого. Ці печатки ставили на документах, без яких не можна було щось продати. Це було звичним явищем для древнього світу. Але для нас важливе інше: це знамено ставиться не на праву руку, а вкладається в душу людини – ось що найголовніше.

Людина, що віддає свою душу антихристові, чинить це не просто так, а за світські блага. Люди отримують певні привілеї – вони можуть, скажімо, продавати, купувати тощо. Як відомо «причастя буйвола» давало якісь переваги в усі часи, а деталі тут не мають значення. Ці монети, гроші, лише форма. Юдеї з відразою дивилися на монети, на яких був викарбуваний портрет імператора – це було богохульством, а без них люди не могли нічого придбати. Динарій кесаря – розмінна монета, звідси й починається цей образ, не можна ні купити, ні продати, не взявши до рук цю гидоту.

13:18. Ім’я лжепророка, який діє в ім’я звірини – людське ім’я. Тут так і сказано: число його – число людське, яке означає певне людське ім’я. Ви знаєте, що в давнину літери позначали цифрами, так само, як у церковнослов’янській мові кожна літера має цифрове значення. Богослови запропонували, що позаяк Об’явлення написала людина, яка мислила семітською мовою, треба брати арамейське чи давньогебрейське слово. І найперша спроба дала результат: написали гебрейськими літерами слова «кесар» і «Нерон», і сума числових значень кожної літери становила шістсот шістдесят шість. Мало того, в Іринея Ліонського, який писав наприкінці II століття, є поклик на Об’явлення, де є інше число – шістсот шістнадцять (очевидно, у рукописах були розходження), що відповідає іншому написанню «кесар Неро» (Неро – саме так звучить латиною ім’я «Нерон»). Вдалішого тлумачення дотепер не знайшли. Образ імператора, який себе обожествлював, будучи вбивцею, тираном, божевільним, злочинцем – найбільше підходить до образу антихриста.

Але це не означає, що для апостола антихрист був тотожний історичному Неронові. Історичний Нерон був для нього лише точкою відштовхування. Наведу дуже приблизну аналогію. У багатьох поетів, приміром, у Пастернака, за кожним віршем криються зовсім конкретні реалії: інтер’єри кімнат, обставини якихось подій, навіть незначних. Інколи критики і дослідники поетичної творчости починають нагромаджувати фантастичні припущення, а насправді все було саме так, як написано. Точкою відштовхування для поетів і мислителів, які і для пророків, стають конкретні життєві реалії. Вони черпають із них матеріял для створення грандіозних картин, що схожі на міти, на Міти з великої літери, картин того, що відбувалося, відбувається і відбуватиметься в історії.


[1] Йдеться про антинацистський роман західнонімецького письменника «Більярд о пів на десяту».

[2] Його вживають у чоловічому роді, але воно утворилося як множина від слова жіночого роду бехема – тварина.

[3] Симон Волхв – популярний маг, сучасник Ісуса Христа й апостолів. У Святому Письмі про нього є згадка в Діях 8:9-24.

Попередній запис

Глава 12

З дванадцятої глави розпочинається опис подальшої мандрівки Церкви, її зіткнення з імперією, з державою, з демонічними силами. Це вже метаісторія ... Читати далі

Наступний запис

Глава 14

14:1. Ця глава показує нам неначе нову хвилю світла, яка надходить після темряви. Все Об’явлення пронизане цими хвилями, у ньому ... Читати далі