Глава 4

4:1. Слова: «По цьому я поглянув…» – звичний для апокаліптичної літератури вислів, що означає перехід до наступної теми. Він звів очі й побачив те, що відбувається. «І ось двері на небі відчинені» – це означає, що апостол Іван споглядає це здалеку, сам він туди не входить, а залишається біля воріт, тим часом як перед ним відкривається картина, наче сцена, яку він бачить, але сам не бере в ній участи. Коли апостол Павло згадує про свій стан духовного піднесення, він каже, що «був узятий до третього неба» (2Кор. 12:2). Тут апостол Іван лише споглядає відчинене небо і чує голос, який йому каже: ти зараз усе це побачиш. З одного боку, написане нагадує якийсь сон, відбувається наче уві сні. З іншого боку, у кожному слові проглядають звичні біблійні образи Старого Заповіту. Насправді, сон і видіння близько споріднені між собою, бо уві сні ми входимо в контакт із деякими духовними реальностями, які втілюються у форми, що властиві нашому мисленню загалом, нашому досвіду зокрема і конкретним подіям у нашому житті в ці роки, місяці й дні.

Відчинені двері – це, звичайно, умовний вислів, що походить від «воріт храму» і «воріт скинії». Це ворота, які розчиняли, коли виносили Ковчег Заповіту на знак перебування Бога серед народу. Втім тут уже немає ні ковчегу, ні храму. Чи тоді вже єрусалимський храм був зруйнований, чи перебував у фатальній небезпеці, а може, це було до зруйнування храму? Це суперечливе питання. Ми говорили спочатку, що Апокаліпсис датується часом між 64 і 95 роками. Але головне в тім, що євангелист показує: земне богослуження – це відблиск якогось богослуження в іншому світі, і щоб бачити це богослуження, треба мати особливу харизму.

4:2-3. «І зараз у дусі я був» – натхнення негайно зійшло на нього. «І ось престол стояв на небі» – Іван бачить Божий престол. Цей образ запозичений з пророка Ісаї (див. 6:1), і той самий образ міститься в Книзі Царів (див. 1Цар 22:19), де пророк побачив Господа, Який сидить на престолі. Престол – символ царства, але на ньому немає царя, а є Сидячий, схожий на згусток вогню і світла, який письменник міг порівняти лише з коштовними каменями, і була веселка, що отінювала цей престол.

4:4. Картина, яку змальовує тут євангелист, є наче іконописним зображенням небесного богослуження, де небо є подобою храму, а невидима Божа присутність явлена у вигляді сяючого світла. Сидячий схожий на коштовний камінь, це центр, від якого виходять промені світла, а над ним – веселка, тобто тут немає жодного антропоморфного людиноподібного образу. Схилені в поклоні старші і дивні тварини з головами живих істот, з тілами, «повними очей», – усе це означає понадсвітнє, неземне богослуження.

«Двадцять чотири престоли» – це символ людства. Двадцять чотири старці, по дванадцять з обидвох боків, – знак вибранців людства. Христос каже: «На престолах засіли судити дванадцять племен Ізраїлевих» (Лк. 22:30). Одні вважали, що це Церква Старого і Нового Заповіту, патріярхи й апостоли. Може й так, якщо Об’явлення Івана написане в 90-х роках. Але якщо воно написане в 64 році, коли деякі апостоли були ще живі, то це сумнівно.

Є ще одне тлумачення: в єрусалимському храмі було двадцять чотири черги священиків, які мали звершувати богослуження упродовж доби. І тут, позаяк звершується небесне богослуження, ми перебуваємо в небесному храмі, і двадцять чотири старці – це небесні священики, предстателі, представники людського роду, двадцять чотири небесні черги.

4:5. «А від престолу виходили блискавки, і голоси, і громи» – це образ Сінаю. «Сім свічників…» Сім – це повнота духовного світу (порівняй сім ангелів у Книзі Товита, які є в Бога) і водночас повнота Церкви, бо сім ангелів – покровителі семи Церков.

4:6а. «Море скляне, до кришталю подібне…» – звичний у Біблії образ неба, небесного склепіння, що нагадує водночас і море, і прозоре скло.

4:6б-7. Тварини, ці дивні створіння з головами теляти, лева, орла й людини, – керуби, тобто херувими, що уособлювали сотворений світ. У давнину, вже в перших книгах Біблії вони уособлювали Всесвіт, на чотирьох кінцях якого вони перебувають. Особливо ясно про це сказано в пророка Єзекіїля, де чотири величезні вогненні керуби, схожі на тих, що їх зображали асирійці й вавилоняни, які несуть на своїх плечах Божу колісницю (див. Єз. 1:4-14). Тут ці ж подоби керубів оточують небесний ковчег. Число «чотири» у древності завжди означало світове коло, чотири сторони світу, тобто повноту Всесвіту. І коли люди запитували, чому Євангелій чотири, то ранні християнські письменники відповідали: тому що чотири кінці світу. Багатьом ця відповідь видавалася дивною, але насправді число «чотири» означало символічну повноту, як і квадратний Єрусалим у видінні Єзекіїля (див. Єз. 40:47), як четверо воріт. Це був вселенський усесвітній знак, який зумовив число чотирьох Євангелій і чотирьох тварин. Спочатку їх зображали окремо. У ранніх християнських храмах зображали чотири тварини, а вже потім – євангелистів, але згодом вони злилися. З цього приводу існує багато довільних тлумачень, і кожен може вигадати своє.

Традиційні тлумачення зводяться до того, що символом євангелиста Матвія є людина, бо він розпочинає Євангеліє з людського родоводу Христа. Євангелиста Марка зображають із левом, позаяк він описує на початку Євангелія пустелю і Івана Христителя. Євангелиста Луку зображають із тельцем, бо він розпочинає Євангеліє з опису жертвоприношення в храмі, яке здійснює Захарія. А апостол Іван, як орел, злітає у вишні сфери. Таке тлумачення прийнялося в середні віки.

4:8. «Всередині повна очей» – очі в пророка Єзекіїля – як зорі, що виблискують на небесній колісниці (див. Єз. 1:18; 10:12). Вони говорять про постійну пильність і всевидющість. Таким чином, тут зібраний увесь Усесвіт, і всі вони безнастанно взивають, не припиняючи ні вдень, ані вночі: «Свят, свят, свят Господь, Бог Вседержитель». Це слова з пророка Ісаї, це – пісня ангелів, пісня серафимів (див. Іс. 6:2-3).

Але що означає «спокою не мають вони день і ніч»? Це означає, що космічне богослуження – особливий рід богоспілкування і його учасники – духовні небесні істоти, тобто ангели і люди – перебувають у постійному спілкуванні з Богом. Бо ж мета богослуження – у богоспілкуванні, і аж ніяк не в тім, щоби щось принести Богові, те, у чім Він наче б то має потребу, це – шлях до Бога. Те, що вони «спокою не мають вони день і ніч…», означає, що для них не існує часу. Вони понад часом, понад буттям, і там вони взивають: «Свят, свят, свят Господь, Бог Вседержитель, що Він був, і що є, і що має прийти!». Цю пісню, яку вважають дуже древньою, співали перші християни в апостольські часи (саме тому вона й увійшла до літургії).

4:9-10. Не лише природа підносить хвалу Богові, а й усе сотворене, особливо двадцять чотири старці, що падають перед Живим, складаючи свої вінці перед престолом. Чому старці «складають вінці свої перед престолом»? Вінцями увінчане все людство; людина поставлена царем над усім сотвореним. Але водночас вона цар лише тому, що отримала свою владу згори, від Бога. Коли вона хоче відпасти від Бога, вона не просто надягає на себе цей вінець, а вважає його своєю власністю. Коли ж істинне людство встоїть перед Божим лицем, воно падає ниць перед Ним і знімає свій вінець.

4:11. Відбувається небесна Євхаристія; підноситься слава, честь і благодарення Тому, що сидить на престолі, а благодарення – це і є Євхаристія.

Деякі тлумачі вважають, що текст Апокаліпсису, розпочинаючи з цього місця і до кінця 11 глави, – пролог, звернення до юдейської Церкви, а з 12 глави – звернення до поганської Церкви. Але цей поділ приймають далеко не всі. У кожному разі, оповідь про сокровенні долі світу розпочинається з картини бачення слави Божої, намальованої фарбами старозавітних авторів.

Попередній запис

Глава 3

3:1. Тут ідеться про «Ангола Церкви в Сардах». Ще раз згадано, що Господь має у Своїй десниці сім духів Божих, ... Читати далі

Наступний запис

Глава 5

5:1-5. Перший акт видіння Івана – зображення Божого престолу, яким завершується кантівський «Рай». Другий акт – явлення книги, і книга ... Читати далі