Ненависть світу

«Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже. Прагне душа моя до Бога сильного й живого. Коли ж прийду я і з’явлюся перед лицем Божим?» (Пс. 41:2,3), – ці біблійні слова можна вважати гімном всіх людей, які тужать за присутністю Божою… навіть, якщо людина ще не має досвіду спілкування з Богом. Що ж тоді тягне людину до Бога? Це найкраще можна виразити наступними біблійними рядками: «Тільки в Богові спокій душі моїй, тільки від Нього спасіння моє. Тільки Він – Твердиня моя і Спаситель мій, Заступник мій, і не похитнуся повіки» (Пс. 61:2,3).

Проте, щоб мати таку тугу за Богом, треба бути упокореною людиною, адже тільки упокорена людина дійсно відчуває свою безпорадність у намаганнях стати хоч на дрібку кращою, бо «для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові» (Мк. 10:27). Проте самі намагання стати кращими часто залишаються невидимими для світу, якій проте бачить зовнішній бік упокорення, що у свою чергу стає приводом для кепкувань і зневажання вірних.

У чому ж причина? Уся річ у тім, що світ зазвичай сприймає упокорення як акт самоприниження, яким справді грішать деякі люди, які замість упокорення Богові обирають упокорення релігійним служителям, що є, на превеликій жаль, доволі поширеним явищем у церковних стінах. Тобто люди замість того, щоб віддати належну славу Богові, віддали її людям, які часто-густо користуються цим на догоду власних корисних цілей.

Проте така сумна картина не є «винаходом» нашого часу, а перебувала в Церкві протягом усієї її історії. Недаремно Христос попереджає: «І отцем не називайте собі нікого на землі, бо один у вас Отець, Який на небесах» (Мф. 23:9). Проте тут мова йде не про заборону самого використання слова «отець» та його похідних, як, наприклад: «тато», «татусю», як може комусь здатися на першій погляд. Христос попереджає саме про неприпустимість поклоніння людям, тобто такому ж творінню, як і ми самі, замість єдиного Творця.

Втім, не варто цього забувати, що упокорення Богові – справа виключно особистісна, що відбувається між певною людиною та її Творцем, і зовні може здаватися зовсім іншим, ніж прийнято уявляти упокорення (варто пригадати Христову поведінку). Отже недаремно Біблія попереджає: «Тому не судіть нічого передчасно, аж доки не прийде Господь, Який освітить таємне у темряві і виявить сердечні наміри; і тоді кожному буде похвала від Бога» (1Кор. 4:5).

Проте світу, який судить за зовнішнім, – це невтямки, тому він явне і уявне упокорення вважає лише зайвим приводом для кепкувань над «недолугими» вірними… Хоча світ сам поклоняється численним ідолам світу цього, проте не вважає в цьому чогось негожого і навіть не здогадується, що сам є посміховиськом.

Але в упокоренні є ще один момент, який викликає у світу не кепкування, а справжню відразу, а подеколи ненависть. У чому ж причина? На це дає відповідь наступний біблійний вірш: «Смиріться перед Господом, і піднесе вас» (Як. 4:10). Річ у тім, що «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (Як. 4:6), і саме благодать Божа підносить, тобто духовно і фізично зціляє колишніх грішників, робить їх дійсно кращими, що стає явним навіть для світу цього. І цього світ простити їм просто не може. Як і забути…

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docНенависть світу


Ваш коментар:

Попередній запис

10 цитат про упокорення

Проповідь Біллі Грема У Біблії написано, що «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать». Чому Бог ... Читати далі

Наступний запис

Упокорення – це вихід?

Давидові доблесні воїни, Джеймс Тісо У цій статті ми звернемося переважно до 30-го розділу 1-ої книги ... Читати далі