Що таке упокорення?

Що таке упокорення і чи варто бути упокореним? Чи дійсно упокорення свідчить про силу і що упокоренню не властиве?

Чи варто бути упокореним?

Багато хто вважає, що в сучасному світі немає місця упокоренню. Ті, хто стоять біля керма і досягли успіху в житті більше за інших, як правило, люди горді і зарозумілі; вони йдуть по головах і завжди наполягають на своєму.

Більшість людей заздрять багатим і знаменитим, а не упокореним і лагідним. Досягнувши успіху, люди зазвичай хваляться тим, що це цілком і повністю їх заслуга. Вони і не думають про упокорення, але у своїй гордості бажають показати, що досягли усього самі.

На чиюсь думку, наше суспільство ставить потурання своїм бажанням у першу чергу, забуваючи про обов’язок і відповідальність. Багато хто вважає, що люди сьогодні поглинені виключно собою. У такому світі упокорення явно непопулярне. Звичайно, навряд чи хто стане заперечувати, що упокорення – ця добра риса, адже із скромними легко ладнати, але самі люди не хочуть бути упокореними. У нашому світі, в якому панує дух суперництва, деякі бояться, якщо вони виявлять упокорення, їх вважатимуть слабкими.

У Божому Слові, Біблії, передбачалося, що в наші дні люди будуть «самолюбними, зарозумілими» (див. 2Тим. 3:1,2). І ви, напевно, погодитеся, що це пророцтво сьогодні виконується.

Як по-вашому, чи варто проявляти упокорення? Або ж покірливі люди – це люди слабкі, яких інші використовують у власних цілях?

У Біблії наводяться вагомі причини, чому нам треба цінувати і розвивати упокорення. Слово Боже допомагає побачити усю красу цієї риси і поглянути на неї в правильному ракурсі, а також зрозуміти, що справжнє упокорення свідчить про силу, а не про слабкість.

«Вдягніться в упокорення розуму»

Цей чоловік був родом з прославленого міста. Він від народження мав римське громадянство і походив з відомої сім’ї. Цим чоловіком був Савл. Він здобув кращу освіту, яка тільки була можлива в І столітті Р.Х., говорив щонайменше двома мовами і належав до відомої юдейської релігійної групи – фарисеїв.

Савл, можливо, звик дивитися звисока на простих людей і гордився своєю праведністю (Лк. 18:11,12; Діян. 26:5). Серед фарисеїв панував дух зарозумілості; їм подобалося, коли їх звеличували і називали гучними титулами (Мф. 23:6,7; Лк. 11:43). В оточенні таких людей Савл, ймовірно, сам став зарозумілим. Він був відомий як затятий гонитель християн. Через роки, вже як апостол Павло, він назвав себе «хулителем, гонителем, кривдником» (див. 1Тим. 1:13).

Відомо, що Савл став християнином, апостолом Павлом, і повністю змінився. Як християнин і апостол, Павло покірливо сказав, що він найменшій «з усіх святих» (Еф. 3:8). Він був видатним проповідником, але ніколи не вважав це своєю заслугою. Усю славу він віддавав Богові (1Кор. 3:5-9; 2Кор. 11:7). Саме Павло закликав християн: «Вдягніться, як обрані Божі, святі та улюблені, в милосердя, благість, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння» (Кол. 3:12).

Чи застосуємо цю пораду в нашому XXІ столітті? Чи варто бути упокореним? Чи дійсно упокорення свідчить про силу?

Всемогутній Творець упокорений?

Коли йдеться про упокорення, не можна не зважати на думку Божу. Чому? Він наш Володар і Творець. Але, на відміну від Бога, нам треба усвідомлювати межі своїх можливостей. Ми залежимо від нього. «Ми розумом не осягаємо Його. Він великий силою»,– сказав у давнину мудрий чоловік Елиуй (Іов 37:23). Вже лише один роздум про велич неосяжного Всесвіту спонукає нас розвивати упокорення!

«Зведіть очі ваші на висоту небес і подивіться, – запрошує нас пророк Ісая. – хто створив їх? Хто виводить воїнство їх за переліком? Він усіх їх називає на ім’я: через безліч могутности і велику силу у Нього ніщо не вибуває» (Іс. 40:26).

Бог не лише всемогутній, але і упокорений. Цар Давид казав Богові в молитві: «Ти даєш мені щит спасіння Твого, і милість Твоя звеличує мене» (2Сам. 22:36).

Упокорення Боже проявляється в тому, що Він піклується про людей – про тих, хто нижче Його, – чинячи їм милосердя. Перебуваючи на небі, Він, образно кажучи, нахиляється, щоб виявити доброту до тих, хто Йому відданий (Пс. 112(113):5-7).

Бог також цінує упокорення у Своїх служителях. Апостол Петро писав: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (1Пет. 5:5). От що сказав один письменник Біблії про те, як Бог ставиться до гордості: «Мерзота перед Господом усякий гордовитий серцем» (Пр. 16:5).

Але яким чином упокорення свідчить про силу?

Що упокоренню не властиве

Упокорення не принижує. У давнину в деяких культурах символом упокорення був раб – жалюгідна, нещасна, ганебна людина. Проте, як видно з Біблії, упокорення розуму веде до слави. Так, одна мудра людина написала: «За смиренням іде страх Господній, багатство і слава і життя» (Пр. 22:4).  А в Псалмі 137(138):6 сказано: «Високий Господь: смиренного бачить і гордого пізнає здалека».

Якщо людина упокорена – це не означає, що в неї немає жодних здібностей і досягнень. Узяти, приміром, Ісуса Христа. Він не заперечував, що був єдинородним Сином Божим, і ніколи не зменшував значення Свого служіння на землі (Мк. 14:61,62; Ін. 6:51).

Упокорення Ісуса проявлялося в тому, що за усі Свої справи Він віддавав честь Отцю. Він користувався силою Божою не для того, щоб панувати над іншими і пригноблювати їх, але щоб служити і допомагати людям.

Упокорення свідчить про силу

Поза всяких сумнівів, Ісус Христос став відомим Своїм сучасникам «силами й чудесами i знаменнями» (Діян. 2:22). Проте Він не лише провадив простий, скромний спосіб життя, але і неодноразово показував, наскільки цінне упокорення (Лк. 9:48; Ін. 13:2-16). Та все ж Ісуса не можна було назвати слабким. Він безстрашно захищав ім’я Отця і виконував Своє служіння (Флп. 2:6-8). У Біблії Він представлений хоробрим левом (Одкр. 5:5).

На прикладі Ісуса видно, що упокорення нерозривно пов’язане з моральною стійкістю і силою духу. Якщо ми розвиватимемо справжнє упокорення, то зрозуміємо, що потрібно немало зусиль, щоб упокорення розуму стало частиною нашої особи.

Для цього необхідно завжди коритися волі Божій, а не вибирати шлях найменшого опору або потурати своїм грішним бажанням. Упокорення вимагає моральної сили, адже щоб безкорисливо служити Богові і допомагати іншим, треба поступитися власними інтересами.

Упокорення веде до благословень

Упокорення – це протилежність гордості і марнославству. У Біблії для опису цієї риси використовується вираз «з усякою смиренномудрістю» (Еф. 4:2). Для того, щоб мати упокорений настрій, необхідно тверезо оцінювати себе – свої слабкі і сильні сторони, успіхи та невдачі. Апостол Павло дав у цьому плані прекрасну пораду: «Кожному з вас кажу: не думайте про себе більше, ніж треба думати; але думайте скромно, в міру віри, яку Бог приділив кожному» (Рим. 12:3). Ті, хто наслідують цю пораду, проявляють упокорення.

Ми також проявляємо упокорення, коли від щирого серця жертвуємо своїми інтересами заради інших. Під натхненням згори Павло спонукав християн: «Нічого не робіть з суперництва або чванливости, але в покірності шануйте один одного вищим за себе» (Флп. 2:3). Це умовляння перебуває в згоді з велінням Ісуса: «Більший же з вас нехай буде вам слугою. Бо хто підносить себе, той принижений буде, а хто понижує себе, той піднесеться» (Мф. 23:11,12).

Як видно, упокорення розуму звеличує нас в очах Божих. Учень Яків звернув на це увагу, сказавши: «Смиріться перед Господом, і піднесе вас» (Як. 4:10). Хто відмовився б від того, щоб його звеличив Бог?

Брак упокорення сіє немало розбратів і сварок між людьми. Упокорення ж, навпаки, приносить прекрасні плоди. Проявляючи цю рису, ми зможемо побачити, які благословення несе із собою Боже схвалення (Мих. 6:8).  Ми набудемо душевного спокою, адже упокорені відчувають більше щастя і достатку, ніж зарозумілі.

Наші стосунки з рідними, друзями, співробітниками та іншими людьми стануть добрішими і приємнішими. Упокорені уникають суперечок і надмірної вимогливості, – того, що легко може викликати гнів, відчуження, образу і сварливість (Як. 3:14-16).  Дійсно, розвивати упокорення – це прекрасна можливість підтримувати з іншими добрі стосунки.  Упокорення допоможе нам справлятися з труднощами в цьому егоїстичному світі, в якому панує дух суперництва.

За Божою допомогою апостол Павло зміг побороти в собі гордість і гордовитість. Нам також треба пригнічувати будь-яку схильність до зарозумілості і думку про те, що ми кращі за інших. «Погибелі передує гордість, і падінню – пихатість», – сказано в Біблії (Пр. 16:18). Наслідуючи приклад і пораду Павла, ми побачимо, наскільки мудро «вдягатися в смиренномудрість» (див. Кол. 3:12).

«За смиренням іде страх Господній, багатство і слава і життя»,– писав Соломон (Пр. 22:4). Наскільки ж корисне розвивати упокорення! Ця не лише властивість сильної і гідної людини. Упокорення допомагає набути Божого благовоління і нагороди – вічного життя (2Сам. 22:28; Як. 4:10).

Автор: Анатолій Лаппо

Попередній запис

Роль упокорення в житті християнина

Думаю, ні для кого тема "упокорення" не нова. Усі ми не раз чули проповіді на такі теми. Не раз ми ... Читати далі

Наступний запис

Не така поведінка

«Він, будучи образом Божим, не вважав за захват бути рівним Богові‚ але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним ... Читати далі