Хресний шлях Христа – терпіння

Терпіння – це стійке перенесення душевних і фізичних страждань до повного їх завершення. Цією найбільшою і найблагословеннішою чеснотою повною мірою володів Ісус Христос. Завдяки Його терпінню існує цей світ і ми, християни, сподіваємося на спасіння. Христовий приклад зобов’язав нас до наслідування – недаремно наш народ склав приказку: “Христос терпів – і нам велів”. Без терпіння неможливо бути християнином.

Людина – істота нетерпляча. Коли Ізраїль опинявся в голоді чи спразі, він ремствував на Божий промисел і поривався сам вирішувати свою долю. Його терпіння вистачало ненадовго, проте завзятості в гріху було більш ніж достатньо. Навіть у найлагіднішого Мойсея іноді пропадало терпіння, і він скаржився Богові  (див. Чис.11:12-15).

Апостоли Христові, яким випала благодатна можливість щохвилини бачити і чути Господа, також не відрізнялися зразковим терпінням: вони перешкоджали дітям приходити до Христа, забороняли людині займатися вигнанням бісів, хотіли спалити вогнем самарян за їх грубість. Вони постійно сперечалися, хто з них більший і одного дня запалали гнівом на Якова та Іоанна, які претендували опинитися ближче до Христа на престолі слави.

Що стосується Христа, то Його терпінню немає рівного. Страждання, що випали на Його долю, незмірно перевищують усю скорботу, яку колись зазнали люди. Пророк Ісая по праву називає Його: “Муж скорбот, що пізнав болісті” (Іс. 53:5). Коли ви бачите якогось страждальника, або коли самі виявитеся в моторошному горнилі скорботи, знайте – це нікчемна частка від пережитого Христом.

Його надзвичайно пригноблювало спілкування з грішним Ізраїлем: “О роде невірний і розбещений! Доки буду з вами і терпітиму вас?” (Лк.9:41). Але апогеєм терпіння Христового став хресний шлях. Що ж зазнав Христос?

  1. Нещадне побиття батогами

Тоді Пилат узяв Ісуса і звелів бити Його. (Ін. 19:1)

Побиття батогами було неймовірно тяжкою процедурою. Римський воїни спочатку били Христа по спині і ногам тростинами, а потім, за наказом сотника, бичами-скорпіонами. Залізні кігті упиваються в тіло, вириваючи шматки м’яса. Частенько ті, хто зазнавав таку екзекуцію помирали на місці від больового шоку чи величезної крововтрати від розриву судин. Христос терпляче зносив неймовірний біль. Він був безмовний, як агнець, ведений на заклання.

Дуже багато християн вимушені проходити через фізичні страждання або в гоніннях, або в сім’ї, або на лікарняному ліжку. Багато хто з них вважав це залученням до страждань Христових. Багато хто молився про одне: “Господи, пішли мені терпіння все винести до кінця!” Саме терпіння є найкращою прикрасою християнина. Воно цінується над усе: “Довготерпеливий краще за хороброго, і той, хто володіє собою, краще за завойовника міста” (Прит.16:32).

Терпіння не здобувається старанним вивченням його властивостей. Воно виробляється через перенесення скорбот. Саме тому скорботи, розчарування, великі і дрібні прикрості трапляються в нашому житті. Бог переслідує одну мету: “Направить серця ваші на любов Божу і на терпіння Христове” (2Сол. 3:5). Якщо виміряти якість нашого терпіння терпінням Христовим, то ми обов’язково поставимо собі чесне питання: а хіба воно в мене є?

  1. Знущання над царською гідністю

І воїни, сплівши вінець з терну, поклали Йому на голову, і одягли Його в багряницю, і говорили: радуйся, Царю Юдейський! І били Його по щоках. (Ін. 19:2,3)

Грубі солдати влаштували собі забаву в інсценуванні поклоніння царю! Євангеліст Марко повідомляє, що вони вставали перед Ним на коліна, кланялися Йому, а потім били тростиною по голові, на знак якнайглибшого презирства плювали в обличчя і били по щоках! Яке треба мати жорстоке серце, щоб знущатися до напівсмерті побитою людиною! Це мерзотне видовище творилося з однією метою: дати зрозуміти Ісусу: “Ти – абсолютна нікчемність! Нічого, окрім плювків і ударів не заслуговуєш. Ми можемо зробити з Тобою все, що побажаємо!”

Звідки така цинічна жорстокість? Брак виховання? Необізнаність? Ні, це прорив гріховних нечистот, що скупчилися в людському серці. Пророк Ісая справедливо говорив: “А нечестиві – як море схвильоване, яке не може заспокоїтися, і води якого викидають мул і бруд” (Іс. 57:20).

Це знущання виявило справжню сутність людей. Коли благодать надає їх самим собі, їх вустами і руками управляє диявол. Це він плював у Христа і глузував з Нього. Це він бив Його тростиною по колючках тернового вінка. О, як бажав ворог, щоб Христос не міг розумно сприймати дійсність і щоб Його подвиг був знецінений! О, як бажав він, щоб з вуст Христових зірвалося хоч би одне прокляття на адресу безсовісного воїна, що плюнув Йому в обличчя!

Воно б зробило терпіння недосконалим і жертву Христову даремною, бо тільки досконалий Спаситель міг спокутувати наші гріхи! Христос мав владу миттєво погубити кривдників. Проте Він терпляче зносить їх знущання. Терпіння – ця зброя, якою перемагається ворог.

  1. Відкидання народом

Пилат знову вийшов і сказав їм: ось я виводжу Його до вас, щоб ви знали, що я не знаходжу в Ньому ніякої провини. Тоді вийшов Ісус у терновому вінці і в багряниці. І сказав їм Пилат: це – Чоловік! Коли ж побачили Його первосвященики і слуги, то закричали: розіпни, розіпни Його! Пилат говорить їм: візьміть Його ви, і розіпніть; бо я не знаходжу в Ньому провини. Юдеї відповіли йому: ми маємо закон, і за законом нашим Він повинен умерти, тому що зробив Себе Сином Божим. (Ін. 19:4-7)

Пилат сподівався остудити ненависть натовпу понівеченим виглядом Ісуса Христа. Він вважав, що народ зглянеться над Ним. “Це ж людина, майте до неї співчуття!” – проголосив правитель. Зазвичай про милосердя волають адвокати, але не судді. Проте сталося інше: суддя хоче помилувати Обвинуваченого, а натовп вимагає Його страти.

Юдеї відкидали Божественне походження Христа: “Він повинен умерти, тому що зробив Себе Сином Божим“. Якби Ісус не був Сином Божим, Він повинен би в цей час сказати натовпу: “Я – подібна до вас людина, Я не був ніколи Божим Сином. Пробачте, що Я погано вам це пояснив!” Ні, Ісус не зрікається від Богосинівства, вважаючи за краще померти, ніж збрехати. Він терпляче переносить відкидання, знаючи, що Його не відкидає Отець, за руку Якого Він тримався від вічності. “Ось настає час, і вже настав, коли ви розійдетесь кожний до свого і Мене залишите одного, але Я не один, бо Отець зі Мною” (Ін. 16:32).

Відкидання завжди переживається болісно, бо ми створені для спілкування. Спілкування – це кисень для душі. Коли його перекривають, коли словом або справою показують: “Ти нам не потрібен!” – ми відчуваємо себе живим трупом. Це пережив Давид: “Дивився я навкруги – і ніхто не впізнавав мене. Не стало захисту, і ніхто не дбав про душу мою” (Пс. 141:4). Вихід, який він знайшов, підходить для нас, коли ми проходимо через скорботу відкидання: “Я до Тебе взивав, Господи, й казав: Ти – надія моя і доля моя на землі живих. Вислухай моління моє, бо я дуже знесилений; спаси мене від гонителів моїх, бо вони сильніші за мене. Виведи з темниці душу мою, щоб славити ім’я Твоє. На мене чекають праведники, поки явиш мені милість Твою” (Пс. 141:5-7).

Якщо ви зазнаєте відкидання з боку найближчих людей, не горюйте, на вашому місці був Христос. Ви йдете Його слідами і по праву називаєтеся християнами. Терпіть, як терпів Він, і тримайтеся за Бога. Він вас ніколи не відкине!

  1. Чиновницька зарозумілість

Пилат же, почувши це слово, ще більше злякався. І знов увійшов у преторію і сказав Ісусові: звідки Ти? Але Ісус відповіді не дав йому. Пилат же каже Йому: чи мені не відповідаєш? Хіба не знаєш, що я маю владу розіп’ясти Тебе, і владу маю відпустити Тебе? Ісус відповів: ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було тобі дано звище. Тому більший гріх на тому, хто видав Мене тобі. З того часу Пилат намагався відпустити Його. (Ін. 19:8-12)

Забобонний Пилат вважав, що боги в людському образі можуть приходити на землю. Тому він злякався заяви юдеїв про те, що Ісус робить себе Сином Божим, і поставив Йому питання “звідки Ти?” Якщо в терплячого нерви “упаковані” добре, то в Пилата вони були давно “розпаковані”. Юдеї постійно докучали йому скаргами, і тепер вони зривали Його плани по звільненню Ісуса. Він боявся бунту і позбавлення посади. Як проконсул, він зобов’язаний вирішити конфлікт, а тут ще Ісус Своїм мовчанням плутає всі карти! Пилат вибухнув: “Чи мені не відповідаєш? Я маю владу розіп’ясти Тебе, і владу маю відпустити Тебе!”

Пилат надто багато на себе брав! Христос мав повне право рознести його в пух і прах за самовпевненість! Проте Він терпляче зносить цей випад і з гідністю відповідає, що право вирішувати Його долю дане Пилатові згори, і він, правитель, – лише знаряддя Божого промислу. Проте Божа суверенність не звільняє його та юдеїв від відповідальності за брехню, ненависть, приниження. Вони відповідатимуть перед Богом за свої вчинки.

Трапляється, що Бог допускає нам мати справу із зарозумілими, необ’єктивними людьми. Ми нервуємо, гніваємося, проте нам треба дивитися вище за ці обставини: ці люди не змогли б до нас наблизитися, не розкрили б на нас рота, не створили б нам жодних прикростей, якби це не було допущено згори. Бог усе контролює! І в довірі Йому ми знаходимо силу перенести людську несправедливість.

  1. Збочене правосуддя

Юдеї ж кричали: якщо відпустиш Його, ти не друг кесареві; всякий, хто робить себе царем, противиться кесареві. Пилат, почувши це слово, вивів Ісуса і сів на судилищі, на місці, що зветься ліфостротон, а по-єврейськи – гаввафа. Тоді була п’ятниця перед Пасхою, близько шостої години. І сказав Пилат юдеям: це Цар ваш! Вони ж закричали: візьми, візьми і розіпни Його! Пилат говорить їм: чи Царя вашого розіпну? Первосвященики відповіли: немає в нас царя, крім кесаря. І тоді він видав Його їм на розп’яття. (Ін. 19:12-16)

Юдеї розіграли небезпечну карту, натякнувши Пилатові, що він своїм захистом Христа робить себе супротивником кесареві. Пилат відчув, як трон, на якому йому подобалося сидіти, захитався. Це було о 9-й ранку за нашим часом. Він ще раз спробував відстояти Христа, запитавши: “Чи царя вашого розіпну?” – і знову почув приховану загрозу: “Немає в нас царя, крім кесаря!” Так євреї затвердили над собою владу язичників! Як не був Пилат переконаний у невинності Христовій, як не проголошував її відкрито, все ж власна вигода перемогла над істиною і зумовила судове рішення: святий Христос був відданий на смерть.

  1. Несення важкого хреста

І взяли Ісуса, і повели. І, несучи хрест Свій, Він вийшов на місце, що зветься Лобне, по-єврейськи Голгофа. (Ін. 19:17)

Нещадно побитого Христа змусили нести хрест на Голгофу. Це був дуже важкий шлях, і для його подолання вимагалося неймовірне терпіння. Під тяжкістю ноші Христос впав, і тоді воїни поклали хрест на Симона Киреянина. Але наприкінці шляху його знову поклали на Ісуса, щоб Він сам доставив його на місце страти.

Цей епізод близький усім християнам, які несуть життєвим шляхом якийсь важкий тягар. Сюди відноситься боротьба зі своїми порочними схильностями, подолання сатанинських нападок, утиск за віру, сімейні негаразди, виконання важкого служіння. Багато хто несе хрест, пересилюючи себе. І не раз згадається нам апостольське напучення: “Терпіння потрібне вам, щоб, виконавши волю Божу, одержати обіцяне” (Євр. 10:36).

  1. Хресні муки:

Там розіп’яли Його, і з Ним двох інших, з одного і другого боку, а посередині Ісуса. (Ін. 19:18).

Коли говорять про хресні муки Спасителя, мають на увазі в основному фізичну складову – тяжке висіння на цвяхах під пекучим сонцем, відчуття сильного болю, спрага, ганьба людей і очікування смерті – усе це украй важко. Але не в цьому полягає найгероїчніша подія хреста! Розіпнутим розбійникам теж було несолодко, але це не зробило їх героями.

Головне в хресних стражданнях Господніх – їх духовна складова: Христос мучився за гріхи наші. На Нього, як на добровільного заступника грішників, був вилитий нестерпний гнів Божий. Христос був залишений Богом і тому не зміг стримати крику відчаю: “Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?” (Мф. 27:46) Усі ці муки Спаситель пережив у великому терпінні.

За перетерплення смерти увінчаний славою і честю Ісус, Який небагато був принижений перед ангелами, щоб Йому за благодаттю Божою зазнати смерти за всіх” (Євр. 2:9).

Жертва Христова вселяє в нас упевненість, що ми не будемо знехтувані Ним через наші вільні і мимовільні гріхи, які ми оплакуємо. Вона спонукає нас більше тулитися до Спасителя і просити Його допомогти нам з терпінням проходити життєвий шлях. Ісак Ньютон зізнавався: “Якщо я і зробив якісь цінні відкриття, то це сталося більшою мірою завдяки моєму терпінню, ніж моєму таланту”. Що вірно у сфері науки тим більше застосоване у сфері віри. Ми повинні наслідувати Христове терпіння, якому немає рівних. Молитися про досягнення успіху в ньому – наш обов’язок. Дивитися на скорботу, як на мати терпіння – наше покликання. Терпіння – зброя найслабкіших і найсильніших.

Автор: Олександр Лешек

Попередній запис

Про терпіння

Читаючи і досліджуючи Священне Писання, ми приходимо до вірного і точного визначення, що нам треба мати терпіння і воно для ... Читати далі

Наступний запис

Терпіння і самовпевненість

«Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний: бо за словами ... Читати далі