Ісус попереджав, що після Його відходу всюди проповідуватимуть і прийматимуть євангеліє, що обіцяє спасіння, не вимагаючи підпорядкування Його пануванню. Апостоли конкретніше сказали, що це станеться ближче до повернення Ісуса на землю, тобто в наші дні. Це єретичне послання про те, що Ісуса не обов’язково буквально приймати Господом, тобто паном у своєму житті, широко пошириться. Говоритимуть, що варто лише так Його називати. Люди називатимуть Його Господом, але не зрікатимуться себе, не братимуть свій хрест і не йтимуть за Ним. Прочитайте уважно Ісусові слова: «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі» (Мт. 7:21).
Ісус говорить про людей, які називатимуть Господом саме Його, не Мухаммеда, не Джозефа Сміта, не Будду, не Крішну, не Конфуція, ні будь-якого іншого лжепророка нашого часу. Ні, ці люди будуть сміливо і переконливо називати Ісуса Христа своїм Господом.
Чому Ісус двічі використовує слово Господь у цьому вірші? Ми знаємо, що в Писанні не випадково повторюється те чи інше слово чи фраза. Автор підкреслює суть. Проте в таких випадках повторення вживається не просто, щоб підкреслити якусь думку, але для того, щоб показати емоційний відтінок: «І голосив цар сильним голосом: Сину мій, Авесаломе! Авесаломе, сину мій! Сину мій!…» (2Сам. 19:5). Я не думаю, що Давид дійсно вимовив двічі «сину мій». Швидше за все, людина, що записала цю історію, повторила двічі, щоб читач зміг зрозуміти, наскільки глибоко тужив Давид.
Те ж саме повторюється в книзі Об’явлення: «І бачив, і чув я одного орла, що летів серед неба і кликав гучним голосом: Горе, горе, горе тим, хто живе на землі, від голосів сурмових позосталих трьох Анголів, що мають сурмити!…» (Об. 8:13). Знову автор повторює слово горе, щоб підкреслити емоційний відтінок.
Учитель говорить про глибокі почуття, які люди проявлятимуть до Нього. Вони не просто згодні з вченням про Ісуса Христа як Сина Божого, їх переконання повні ревнощів і пристрасті. Ці люди, що з радістю звернулися до Нього, із захватом свідчать про свою віру і плачуть на богослужіннях. Вони не лише відчувають глибоку відданість Христу, але також беруть участь у служінні Йому: «Я бачу, що в Судний день тисячі людей гордо підійдуть до Мене і скажуть: «Учителю, ми проповідували Послання, ми виганяли бісів; про роботу, дану нам Богом, говорили усі навколо» (Мт. 7:22, The Message, пер. з англ.).
Я використовую тут переклад The Message, бо він найкраще показує, що ці люди не були сторонніми спостерігачами. Вони безпосередньо брали участь у роботі церков і підтримували їх. Вони голосно заявляли про свою віру – «ми проповідували Послання». Вони працювали над тим, щоб змінювати життя людей на краще.
У перефразі Біблії The Message використовується слово тисячі. Проте в більшості перекладів вживається слово багато, грецькою polus, що означає «велика кількість, число або сума». Часто це слово використовується в значенні «понад усе». Так або інакше, Ісус говорить тут не про маленьку, але про велику групу людей. Ймовірно, про більшість загального числа.
Давайте підведемо підсумок. Ісус говорить про людей, віруючих у вчення Євангелій. Вони називають Його Господом, вони повні захвату, проголошують Послання, активно займаються християнським служінням. Можна легко узнати в них істинних християн. Що ж відділяє їх? Чим вони відрізняються від справжніх вірних? Ісус говорить нам: «І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас…Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Мт. 7:23).
Ключові слова в цій фразі – хто чинить беззаконня. У «Греко-англійському словнику Нового Заповіту» Тейера сказано, що беззаконня – це положення поза законом через його порушення або незнання. «Енциклопедія біблійних слів» розширює це значення, додаючи, що слово anomia може відбивати «дії, які… відверто порушують божественні або вроджені принципи моралі». Виражаючись звичною мовою – людина, що порушує закон, не кориться авторитету Божого Слова.
Ці чоловіки і жінки не спотикаються періодично, вони постійно ігнорують Боже Слово, нехтують ним і не коряться йому. Якби вони дійсно були врятовані по благодаті, вони не лише зневажали б думку про гріх, але всіляко прагнули б позбутися гріха. Вони б розпинали свою плоть з пристрастями і похіттю, прагнули набути благочестивого характеру і приносити у своєму житті плоди.
Цікаво відмітити, що Ісус одного разу їм скаже: «Я ніколи не знав вас». Слово знав, грецькою ginosko, означає «знати близько». Ці люди ніколи не мали істинних взаємин з Ісусом. Не дивлячись на те, що вони називають Його Учителем і Господом, для них це лише звернення до Нього, бо вони не роблять того, що Він каже ним. Мати справжні стосунки з Ним – означає дотримувати Його Слово.
«А що ми пізнали Його, пізнаємо це з того, коли заповіді Його додержуємо. Хто говорить: Пізнав я Його, але не додержує Його заповідів, той неправдомовець, і немає в нім правди!» (1Ів. 2:3,4).
Те ж саме має на увазі Яків, коли пише: «Але скаже хтонебудь: Маєш ти віру, а я маю діла; покажи мені віру свою без діл твоїх, а я покажу тобі віру свою від діл моїх» (Як. 2:18). Ці твердження повністю відповідають Ісусовим словам: «Людей можна ототожнювати за їхніми вчинками» (Мт. 7:20, пер. з англ.). Вчинки, про які говорить Ісус, ніяк не пов’язані з християнським служінням, проповіддю Благої звістки або відвідуванням церкви, бо ті, хто не увійде на небеса, теж усе це робитимуть.
Тім Келер так описує слова Ісуса: «Ці слова звучать дуже гостро. Ці люди мають віру, яка інтелектуально стимулює, емоційно нагороджує і дарує соціальне спокутування. Ми всі хочемо мати таку віру. Ми хочемо інтелектуальних стимулів, хочемо емоційного наповнення, і ми хочемо бути соціально корисними, але не хочемо Бога… бо, якщо Бог дійсно є присутнім у нашому житті, ми повинні підпорядкувати Йому усю свою волю, – так ми побачимо різницю між людиною, що намагається використовувати Бога, і тим, хто намагається служити Йому».
Використовувати Бога – означає шукати Його заради отримання вигоди для себе, навіть якщо це тільки пропуск на небеса. Служити Богові – означає керуватися виключно любов’ю до Нього. Якщо ми любимо Його, ми дотримаємо Його заповіді.
Сьогодні більшість людей назвуть Божою дитиною людину, що називає Ісуса Господом, вірить у Його вчення, повну емоційного заряду і бере активну участь у християнському служінні. Проте із слів Ісуса ми ясно бачимо, що ці риси не головні в портреті справжнього вірного. Поза сумнівом, у справжньому вірному ви знайдете усі ці риси, не маючи їх, людина не може бути вірною. Проте мати їх – не означає бути справжньою дитиною Божою. Найголовніше – зректися себе, узяти свій хрест і йти за Ним. Найважливіше – бути слухняним словам Небесного Отця.
Ця тема завершила знамениту Нагорну проповідь Ісуса, на закінчення якої Він вимовляє приголомшуючі слова, тим самим ставлячи крапку.
«Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася, і на дім отой кинулась, та не впав, бо на камені був він заснований. А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, подібний до чоловіка того необачного, що свій дім збудував на піску. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась, і він упав. І велика була та руїна його!» (Мт. 7:24-27).
Ця притча – Його попередження багатьом людям, яким буде відмовлено у вході на небеса, про них Він каже, пов’язуючи з іншими словом «отож».
Якщо розглянути обидві групи людей, про яких говориться в цій притчі, ми побачимо між ними дуже невелику різницю. І ті і другі чують Його слова, але перша група «виконує їх», а друга не «виконує». Обидва будинки зведені з одного матеріалу – одного вчення. Один будинок був зведений на пануванні Ісуса Христа. Другий на людській оцінці добра і зла – тому ж «дереві» філософії, до якого звернулися Адам і Єва.
Сумно, що гріхопадіння, яке сталося в саду, повторюється знову і знову аж до цього дня. Воно має інший вигляд, але той же корінь. Знову усе зводиться до наступного: невже ми думаємо, що ми краще знаємо, як правильно жити, або ми віримо, що Бог знає це краще нас?
