Фарисеї за Ісуса

Що для християнина страшніше за фарисейство, хто для нього гірший за фарисеїв? Ми вважаємо фарисеїв безумовними ворогами Христовими. Але це зовсім не обов’язково так – серед них були і святі, яких ми шануємо і сьогодні.

Фарисеями називалися представники однієї з основних релігійних груп в юдаїзмі євангельських часів (другою подібною групою були саддукеї). Говорити про них детально зараз не будемо, достатньо сказати, що їх у першу чергу цікавило найсуворіше виконання норм Закону в повсякденному житті, тоді як саддукеїв, в основному з числа священиків, турбувало храмове богослужіння.

Щоб виконати Закон, його треба добре знати і вірно тлумачити. Тому для багатьох фарисеїв Ісус був не просто ворогом, якого слід було знищити, – Він був носієм особливого погляду, який слід було оспорити, а тому – зрозуміти. А там, де розуміння, там можливе і прийняття. Ми не знаємо жодного Ісусового учня, який походив б з числа саддукеїв, але серед фарисеїв такі були. Їх було небагато, але вони зіграли помітну роль – достатньо сказати, що фарисеєм спочатку був Павло.

Але Павло далеко був не першим. Євангеліст Іоанн розповідає про фарисея Никодима, члена Синедріону і таємного Ісусового учня. На початку свого оповідання Іоанн каже про те, як Никодим прийшов до Ісуса таємно, вночі – вже тоді цей візит був для нього небезпечним. При цьому в нього не було сумнівів, він сказав Ісусові: “Ми знаємо, що Ти Учитель, Який прийшов від Бога; бо ніхто не може таких чудес творити, які Ти твориш, якби Бог не був з ним” (Ін. 3:2). Так, можна знати багато і розбиратися в богословських тонкощах, але від цього добро не перестає бути добром, а зло – злом, і якщо ти їх розпізнав, то вибір очевидний.

Іоанн описує далі бесіду Ісуса з Никодимом, вона занадто довга, щоб наводити її тут. Йшлося, передусім, про народження згори, яке має отримати кожна людина, щоб увійти до Царства Божого. Никодим не розумів, перепитував, Ісус терпляче пояснював. Саме в цій бесіді прозвучали слова, які часто називають “малим Євангелієм”, бо вони виражають саму суть християнської віри: “Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне” (Ін. 3:16).

Іншим разом ми зустрічаємо на сторінках того ж Євангелія Никодима на зборах інших фарисеїв. Вони вирішують питання, як їм слід ставитися до Ісуса, і їх рішення визначається досить просто: “Хіба увірував у Нього хтось з начальників або з фарисеїв?” (Ін. 7:48). Тут важлива не істина, а корпоративна солідарність. Раз начальство і всі наші проти, ніхто з нас не може бути за. Никодим заперечує: “Хіба закон наш судить людину, якщо раніше не вислухають її і не дізнаються, що вона робить?” (Ін. 7:51). Але йому фактично заткнули рота: як би то не було, з Галилеї точно не слід чекати жодних пророків, і якщо Никодим чекає – він і сам, вірно, один з цих напівязичників-галилеян, з ним і говорити немає сенсу.

Нарешті, там, де розповідається про поховання Ісуса, Іоанн каже, що Никодим приніс пахощі, якими натирали мертве тіло. Йому не вдалося відвести від Учителя удар, але він зміг віддати Йому посмертні почесті. У похоронах він взяв участь разом з Йосифом Аримафейським.

Якщо Никодим встиг зустрітися з Христом і про багато що поговорити, то про Йосифа ми нічого подібного не знаємо. Схоже, він прислухався до цього дивного Проповідника здалека – чи тому, що не хотів зайвих конфліктів з іншими духовними вождями, чи просто не довелося зустрітися, що теж буває.

Та проте всі чотири євангелісти одноголосно розповідають, що саме він влаштував похорони Ісуса після страти (Лука особливо обумовлює, що до вироку і страти сам він не мав жодного відношення). Тіло страченого злочинця в принципі могли віддати родичам, але хто їх знав у резиденції римського намісника? А от Йосиф був людиною видною, напевно особисто знав Пилата. Він легко міг просити його про послугу, і от тепер, коли, здавалося б, усе пропало і не про що було вже піклуватися, він попросив віддати йому тіло, щоб, принаймні, гідно його поховати.

Пилат здивувався: зазвичай на хресті висіли декілька днів, а Ісус вже помер? Але раз так, чому було тепер не віддати тіло? Пилат погодився. Наставав вечір п’ятниці, після заходу починалася субота, день священного спокою, і слід було поховати Ісуса терміново, вже не було часу вибирати місце. Разом з Никодимом (про нього згадує лише Іоанн) Йосиф поховав Його у власній приготованій гробниці, яка була неподалік. Так виконалося пророцтво Ісаї (53:9): “Йому призначали гріб зі злочинцями, але Він похований у багатого“.

Саме Йосиф придбав для поховання плащаницю – великий відріз тканини, в який прийнято було завертати тіло спочилого. Ймовірно, саме ця плащаниця під назвою Туринської і відома сьогодні у всьому світі, хоча про її достовірність часто сперечаються.

Туринська плащаниця

От, власне, і усе, більше ми нічого не знаємо про Йосифа. Він, здавалося б, усюди запізнився – але він же і переконався, що ніколи не пізно прийти до Ісуса і зробити для Нього хоч би зовсім небагато, але що можеш зробити тільки ти.

Тепер перейдемо до Гамаліїла. Це єдиний християнський святий, чиї вислови наведені в Талмуді (у єврейській традиції його ім’я зазвичай вимовляється як Гамліель). Більше того, він був одним із засновників талмудичного юдаїзму, так що книга Діянь не даремно іменує його “учитель закону, якого весь народ поважав“. Він не просто засідав у Синедріоні, але обіймав у ньому посаду “князя”, тобто голови. Сам Талмуд так оцінює його спадщину: “Коли Гамаліїл помер, разом з ним зникла пошана до Тори, і перестали існувати чистота і стриманість”.

Юдаїзм ніколи не був монолітним, і в ту пору теж. Гамаліїл відносився до релігійної течії фарисеїв, але і в ній зустрічалися люди з різними поглядами. Покоління його учителів прославилося спорами між Шамаєм, який прагнув до максимальної суворості всіх тлумачень, і Гилелем, який, навпаки, надавав перевагу помірності і поблажливості. Гамаліїл був учнем Гилеля і продовжував його лінію. Мабуть, з цієї причини він не брав участі в судилищі над Христом: туди, мабуть, запросили тільки тих, хто був заздалегідь готовий до крайніх заходів.

Спочатку Гамаліїл зовсім не був прихильним до християн, але коли Синедріон почав їх переслідувати, Гамаліїл замислився, наскільки доречні тут адміністративні заходи і переслідування. Коли Синедріон зібрався на суд над апостолами, то Гамаліїл велів підсудним вийти, а своїм товаришам сказав: “Нині кажу вам, відступіться від людей цих і облиште їх; бо якщо це починання і це діло від людей, то воно зруйнується; а якщо від Бога, то ви не можете знищити його” (Діян. 5:38,39). Власне, це один з перших в історії зразків справжньої віротерпимості і чудовий критерій, як чинити, якщо сумніваєшся в чиїйсь єретичності.

Втім, позиція Гамаліїла не була особливо популярною: його власний учень Савл (майбутній Павло) тоді ще люто переслідував християн, і не він один. Але якщо бути до кінця послідовним, якщо оцінювати християнство якраз за тим критерієм, який він сам запропонував, то християнство, поза сумнівом, від Бога. Тому Гамаліїл став не лише одним з найавторитетніших учителів в юдаїзмі, але і… святим ранньої Церкви (інших таких прикладів ми не знаємо).

Незважаючи на глибоку повагу юдейської традиції особисто до Гамаліїла, він не став засновником відомої школи, як деякі його сучасники і навіть нащадки. Можливо, саме тому, що головний його учень став християнином і найвідомішим новозавітним богословом?

Коли і як Гамаліїл увірував у Христа, точно не відомо (юдейська традиція наполягає, що такого взагалі не відбувалося). Можливо, переломним моментом тут стала страта диякона Стефана, коли розлючений натовп, всупереч пораді Гамаліїловій, узяв правосуддя у власні руки. В усякому разі, передання свідчить, що саме Гамаліїл поховав Стефана на власній земельній ділянці. Земне життя самого Гамаліїла закінчилося в 50-му р., за 20 років до руйнування єрусалимського Храму.

Фарисеї в масі своїй пішли іншим шляхом: не визнали Ісуса своїм Месією, і середньовічний юдаїзм (талмудичний або рабинистичний, як його часто називають) виріс переважно з їх вчення. Але тим цікавіше виключення – фарисеї, які прийняли Христа. Ким би не була людина, якого б вчення не дотримувалася, до якої б групи не належала – для неї завжди відкрита ця можливість.

Автор: Андрій Десницький

Попередній запис

Миро і мироносиці

На Сході завжди був жіночий апартеїд. І досі в Ісламі є повчання, як правильно бити жінку. Жінки в Євангелії з'являються ... Читати далі

Наступний запис

Дещо про фарисеїв

Слово "фарисей" є транслітерацією з івриту, в котрому слово "перушім" означає "відділені" (від дієслова "параш" – "відділяти"). Назва "фарисеї" виникло ... Читати далі