Об’явлення 14:14-20 – 15:1-8

Об’явлення 14:14-20 – Урожай

«І я глянув, і ото біла хмара, а на хмарі сидить подібний до Людського Сина. Він мав на своїй голові золотого вінця, а в руці його гострий серп. І інший Ангол вийшов із храму, і гучним голосом кликнув до того, хто на хмарі сидів: Пошли серпа свого й жни, бо настала година пожати, дозріло бо жниво землі! І той, хто на хмарі сидів, скинув додолу серпа свого, і земля була вижата. І інший Ангол вийшов із храму, що на небі, і він мав гострого серпа. І інший Ангол, що мав владу над огнем, вийшов від жертівника. І він гучним голосом кликнув до того, що мав гострого серпа, говорячи: Пошли свого гострого серпа, і позбирай грона земної виноградини, бо грона її вже доспіли. І Ангол кинув додолу серпа свого, і зібрав виноград на землі, і вкинув в велике чавило Божого гніву. І потовчене було чавило за містом, і потекла кров із чавила аж до кінських вуздечок, на тисячу шістсот стадій…»

Минулого літа ми дивилися, як женці ходять полем. Поступово поле стало із золотого коричневим: замість колосся була видна земля, що чекає наступної сівби. Одного разу увечері я відчував почуття сорому: вирішивши, що занадто вже заробився, я вийшов з кабінету і побачив, що далеко в полі все ще горять вогні. Женці продовжували працювати. Ми звикли, що вузьким путівцем тягнуться вози із сіном. А потім сталося свято урожаю, які досі доставляють чималу радість нашому селу.

Втім, по радіо хтось скаржився: ніби, свята урожаю вже не ті, що в минулі часи. А провиною, ніби, тому перша Світова війна: стільки селян загинуло, а з ними забулися і багатовікові традиції. І справді, нас вже не так захльостує хвиля щастя, як захльостувала вона наших предків. І в цьому сенсі ми не до кінця можемо уявити, які асоціації виникали в перших читачів Апокаліпсису, коли вони читали про стигле колосся і зрізані виноградні грона. От заради чого працювали! От чим увінчалися довгі місяці сівби, поливу, догляду і захисту. Настав час святкування. Хоча багато читачів Апокаліпсису жили в містах, вони були значно ближчі до землі і землеробства, ніж ми.

Коли Іван говорить тут про урожай, він без сумніву має на увазі велику і бурхливу радість. Жодних сумнівів стосовно цього бути не може.

Втім, цей уривок часто розуміють інакше: відбудеться великий і Страшний суд, на якому Син Людський (Ісус) із серпом дасть розгулятися гніву Божому (в. 14-16), а ангел небесний зрізатиме «грона гніву» (тобто прирече нечестиві народи на вічні страждання). Проте образ урожаю підказує інше. У попередньому розділі народу Божому було строго заборонено поклонятися звірові; у наступному розділі ми побачимо, як ті ж самі люди, після здобутої перемоги, оспівають новий гімн біля скляного моря. Але як вони потрапили з одного місця в інше? Відповідь полягає в наступному: вони сам урожай і жнива Господня. Перед нами образи спасіння, а не засудження.

Проте спасіння відбувається через страждання. Як і усюди в Апокаліпсисі, Іван закликає читачів зберігати віру і терпіння перед лицем гонінь. Коли «подібний до Людського Сина» (явне відсилання до Дан. 7) чує від ангела: «Пошли серпа свого й жни» (явна алюзія на Йоіл 3), слід уявляти собі народ вірних, готовий до спасіння (пор. Ів. 4:35: «Гляньте на ниви, як для жнив уже пополовіли вони»). Гоніння і мучеництво – це не просто випадкові злісні нападки нелюдяного режиму: сам Ісус використовує людське нечестя як засіб зібрати урожай.

Це особливо впадає у вічі у випадку з виноградником. У Біблії виноградні лози, ягоди і вино часто символізують Ізраїль, народ Божий. Лише коли виноградник починає приносити дикі ягоди, виникає проблема (Іс. 5). Проте чому Іван пише, що ягоди кинуті «в велике чавило Божого гніву» (в. 19)?

Тут згадується ще один уривок з Пророків, а саме з Книги Ісаї (Іс. 63). У ньому з’являється певна царствена фігура, яка поєднує в собі як риси Месії з Іс. 9 і 11, так і риси Отрока з Іс. 42 і 53. Він топче виноград, і на одязі його плями від виноградного соку. Це образ помсти: нищаться народи, які псували землю і поневолювали народ Божий. Здавалося б, він наводить на думку, що і в цьому уривку Апокаліпсису «чавило гніву» вказує на прийдешній Суд.

Проте коли далі (19:13-16) Іван знову згадує Іс. 63, він каже, що шати Месії забруднені кров’ю самого Месії. Знову і знову ми чуємо про те, що Агнець переміг через Свою кров, Свою жертовну смерть, і що до такої ж перемоги покликані Його учні. Невипадковий і парадоксальний образ, який ми вже бачили: «гнів Агнця». Шляхи спасіння Божого і шляху гніву Божого найтіснішим чином переплітаються і з’єднуються на хресті, а також далі в мучеництві християн. Чавило – місце, де готується гнів Божий на Вавилон і тим, хто вклонився звірові. Проте саме вино є кров мучеників. Саме про такий «урожай» каже Іван.

Звернемо увагу і на важливу деталь: чавило знаходиться «за містом» (в. 20). Якби йшлося про суд Божий над нерозкаяним Вавилоном або будь-яким іншим населеним пунктом, можна було б чекати, що чавило знаходитиметься усередині міста (можливо навіть, що все місто перетвориться на гігантську давильню для ангела помсти, а то і для самого Ісуса). Проте «за містом», як ми знаємо з Послання до Євреїв (13:11-14), є умовне найменування місця, на якому був страчений сам Ісус. Можливо, невипадково і першого мученика, Степана, побили камінням за містом (Дії 7:58).

Як же тоді зрозуміти це моторошне видовище: кров тече з чавила «аж до кінських вуздечок, на тисячу шістсот стадій[1]» (в. 20)? Звичайно, битви і масова різанина в історії не рідкість: скільки разів приголомшені очевидці говорили про річки крові, в яких захлиналися навіть птахи і тварини. Проте не забуватимемо, що Іван виражається образно, а не буквально. Слова про потік, який тече від міста і вимірюється в глибину, можуть бути натяком на кінцівку Книги Єзекіїля, де говорилося про воду життя, що витікає з міста. Цілком можливо, що Іван, зі своєю бурхливою візіонерсьскою уявою, відводить крові схожу роль (хоча складно відразу сказати, якою мірою цей потік стає знаряддям благодаті, а якою – суду).

Уривок у цілому несе важливу звістку, яка для нас не менш актуальна, ніж за часів Івана. Божий час настане; Бог приведе Свій народ додому; Бог оберне нечестя і бунт світу в хвалу Собі і спасіння Свого народу. А гнаний народ Божий почує утішливі слова. Мучеництво – частина задуму Божого: через нього у світ прийде зцілення (але також і суд на тих, хто упирається в злі). Як і у випадку з виходом з Єгипту, «кари» служать славі спокутування, здійсненого Богом. І це підводить нас до наступного розділу.

Об’явлення 15:1-8 – Напередодні останніх кар

«І бачив я інше знамено на небі, велике та дивне, сім Анголів, що сім кар вони мали, бо ними кінчався гнів Божий. І я бачив щось, ніби як море скляне, з огнем перемішане. А ті, що перемогли звірину та образа його, і знамено його, і число його ймення, стояли на морі склянім, та мали гусла Божі. І співали вони пісню Мойсея, раба Божого, і пісню Агнця, говорячи: Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержителю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих! Хто Тебе, Господи, не побоїться, та Ймення Твого не прославить? Бо один Ти святий, бо народи всі прийдуть та вклоняться перед Тобою, бо з’явилися суди Твої! А по цьому я глянув, і ось відчинився храм скинії свідчення в небі, і сім Анголів вийшли з храму, і сім кар вони мали. Вони були вдягнені в шати льняні, чисті й ясні, і підперезані довкола грудей золотими поясами. І одна з чотирьох тих тварин дала сімом Анголам сім чаш золотих, наповнених гніву Бога, що живе повік віку. І храм переповнився димом від Божої слави, і від сили Його. Та до храму ніхто не спромігся ввійти, аж поки не скінчилися ті сім кар сімох Анголів.»

Що тягне людей до християнської звістки? Що кличе їх вклонитися Богові, Якого християни називають «Отцем»? Якщо ви опитаєте парафіян храму по сусідству, то напевно отримаєте найрізноманітніші відповіді. Одним подобається доброта і м’якість пастора, що підтримав їх у важку хвилину. Інші побували на зустрічі, де не лише отримали відповідь на якісь свої питання і сумніви, але ця відповідь була ввічливою і шанобливою. Треті виявилися на життєвому розпутті, у замішанні пішли за порадою в церкву, а отримали більше ніж чекали.

Ця коротка, але сильна пісня дає інше пояснення того, чому не лише окремі люди, але цілі народи прийдуть і вклоняться живому істинному Богові: «З’явилися суди Твої!». Оскільки Апокаліпсис нечасто говорить про поклоніння всіх народів (хоча ця тема засвідчена в багатьох єврейських переданнях, а ранні християни пояснювали з її допомогою велике число неєвреїв у народі Христовому), у той випадок, коли він це робить, варто вдуматися детальніше. Про які «суди» Божі йде мова? І як вони «з’явилися»? Чому це призвело народи до поклоніння Богові?

Коли Біблія говорить про «суд» Божий, це часто розглядається не лише як основа для тривоги, але і як основа для радості. Згадаємо знамениті уривки під кінець Псалмів 96 і 98, де все творіння – люди, тварини, рослини – співають від радості, оскільки ГОСПОДЬ йде «судити всесвіт». Але чому? Чому це блага звістка?

Уявимо глухе село в юдейській провінції. До міста далеко: навіть торговці бувають у ньому нечасто, а вже про великих чиновників і говорити не доводиться. У сусіднє селище кожні декілька місяців приїжджає окружний суддя. А тим часом проблем існує множина. Покупець обдурив будівельника і відмовляється визнавати свою провину. У вдови вкрали гаманець з мізерними заощадженнями, і вона потрапила в безвихідь, оскільки заступитися нікому. Шахрай звів наклеп на колегу, і інші працівники повірили бездоказовому наклепу. І багато що інше. Але нічого не можна поробити: адже судді немає.

Тепер уявіть, що суддя, нарешті, приїхав. На нього випліскуються образи і проблеми, що накопичувалися роками. Спочатку суддя встановить спокій як серед обвинувачів, так і серед обвинувачених. Він уважно і справедливо розгляне кожну справу, особливо справи тих, за кого нікому заступитися. Твердо відмовиться від будь-яких хабарів. А потім винесе вердикт. Відбудеться суд і зникне хаос. Злодії отримають за заслугами, вдова поверне собі гроші, жадібному покупцеві доведеться розщедритися, а наклепник понесе покарання, яке готував безневинному. Більшість жителів села зітхнуть з полегшенням і від щирого серця подякують судді. Правосуддя восторжествувало.

Тепер уявіть це в масштабах всього світу. Нечестива імперія зі своїми посіпаками набирає силу: негідники віднімають гроші, роблять, що хочуть, і живуть собі на втіху. До влади звертатися безглуздо, оскільки вона і коїть зло. Крик сходить до Бога, як сходив він до Бога Ізраїльського, коли єгиптяни робили життя ізраїльтян все більш і більш нестерпним. Як відомо, Бог позбавив Ізраїль, зробив для нього великий акт суду.

Недивно, що ізраїльтяни дякували Творцеві за цю рятівну операцію, за великий акт правосуддя, який приніс їм свободу. Проте перекази про вихід (такі важливі для Івана) говорять навіть про більше. Не лише Ізраїль побачить зроблене Богом і подякує Богу. Народи дивитимуться і скажуть: «Дійсно є Бог в Ізраїлі! Дійсно є Бог, що судить землю!» (див. Пс. 58:12). І прийдуть вклонитися Богові.

А як бачать ситуацію Іван і всі ранні християни? Для них найбільшим актом Божого суду було воскресіння: Ісус був засуджений як лжемесія, але Бог воскресив Його, перекреслив вирок людського суду, здійснив немислиме і тим самим довів, що Ісус і справді Месія! Більше того, воскресіння довело, що сам Хрест став великим актом суду, в якому гріх і смерть засуджені. Поглядаючи на це диво, усе нова і нова безліч людей приходила вклонитися Богові Ізраїльському.

Зробивши все це в Ісусі Христі, Бог Ізраїльський показував, що учні Ісусові – дійсно Його народ. І ключову роль тут грало їх вірне свідоцтво про Ісуса, що часом вартувало їм життя. Це подальший «суд», який витікає з «суду», відкритого в Агнцеві.

Мученики, «що перемогли звірину та образа його, і знамено його, і число його ймення», усвідомлювали, що пройшли через смерть як ізраїльтяни – через Червоне море, а нині стоять і, подібно до Мойсея і Маріам у Книзі Виходу (роз. 15), оспівують нову пісню хвали за суд, що відбувся. (Гімн в Об. 15:3-4 також містить відсилання до Повт. 32, але основна увага зосереджена на іншому аспекті виходу.) Кари єгипетські досягли крещендо, і фараон дозволив ізраїльтянам піти. Вони пройшли через Червоне море, заспівали гімн і прийшли до гори Сінай. Там, з вогнем і полум’ям Об’явлення, Бог вручив Мойсеєві настанови, що включали статут про Скинію, місце «свідоцтва», де Творець хотів перебувати зі Своїм народом. Скинія була предтечею єрусалимського Храму.

А от цікавий візіонерський поворот: Іван бачить, що небесна тронна зала, яка складає осереддя небесного Храму, містить у собі «скинію свідчення». Ця скинія відкрилася не з тим, щоб увійшов Мойсей або ще хтось, але щоб вийшли ангели, які несуть сім останніх кар. Кари уготовані не Єгипту, а Вавилону і всьому спокушеному світу.

Як і у випадку із Скинією виходу, Храмом у видінні Ісаї (Іс. 6), а також Храмом Соломоновим (1Цар. 8: сцена присвячення Храму), присутність Божа оповита димом. Просто так до Храму не увійдеш. Настає урочиста мить. Звучить радісний і щасливий гімн, звільнення відбулося, але… Що змій? Ми залишили його і його звірин, що спокусили безліч людей, двома розділами раніше. Настає час, коли ті, хто нищив, будуть винищені. У цьому полягає мета останніх семи кар і наступних катастрофічних судів.


[1] Десь на триста кілометрів

Попередній запис

Об’явлення 14:1-5 – 14:6-13

Об’явлення 14:1-5 – Обрані воїни «І я глянув, і ось Агнець стоїть на Сіонській горі, а з Ним сто сорок ... Читати далі

Наступний запис

Об’явлення 16:1-9 – 16:10-21

Об’явлення 16:1-9 – Перші чотири кари «І я почув гучний голос із храму, що казав до семи Анголів: Ідіть, і ... Читати далі