«Тоді показався і кукіль». Виноградарі-вбивці

Злі виноградарі, Анатолій Венедюхін

«Був господар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов. Коли ж надійшов час плодів, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди свої. Винарі ж рабів його похапали, і одного побили, а другого замордували, а того вкаменували. Знов послав він інших рабів, більш як перше, та й їм учинили те саме. Нарешті послав до них сина свого і сказав: Посоромляться сина мого. Але винарі, як побачили сина, міркувати собі стали: Це спадкоємець; ходім, замордуймо його, і заберемо його спадщину! І, схопивши його, вони вивели за виноградник його, та й убили. Отож, як прибуде той пан виноградника, що зробить він тим винарям? Вони кажуть Йому: Злочинців погубить жорстоко, виноградника ж віддасть іншим винарям, що будуть плоди віддавати йому своєчасно… Тому кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться народові, що плоди його буде приносити» (Мт 21:33-41,43).

Вкотре Учитель різко говорить про священиків, які мали б вести Божими дорогами обраний народ. Чергова притча, яка порівнює Царство Небесне з виноградником, де робітники, замість того, щоби працювати на господаря, думають про власні інтереси, наважившись навіть убити його сина, щоб отримати спадщину. Цього разу паралель також легко зрозуміти: господар – це Бог, а син, якого вбили, – Христос, котрого Отець послав на землю, щоб Його виноградник дав плід, а Він був розіп’ятий інтересами цього світу, який продав Його за тридцять срібняків. У котре притча стосується не лише юдеїв, а усіх нас, готових продати істину, щоб отримати багатство. Замість Слова ми обираємо брехню світу, який дбає насамперед про матеріяльний добробут та особисту вигоду, відкидаючи будь-які етичні засади та критерії справедливости. Єдина спадщина, яку ми прагнемо отримати від Бога, – це Його всемогутність, котра дозволила б нам почуватися вищими за добро і зло та отримати все, що нам треба. «Сподівавсь правосуддя, та ось кроволиття, сподівавсь справедливости Він, та ось зойк» (Іс. 5:7). Усе приносимо в жертву на вівтар влади та грошей, аби тільки заволодіти всім світом, через що наше життя дає не добрий виноград, а дикі ягоди (див. Іс. 5:2). Замість того, щоби почуватися щасливими, ми перебуваємо в полоні внутрішньої тривоги. Надмірна залежність від грошей, які не скеровані на добру ціль, ув’язнила все людство в індивідуальній та суспільній слабкості: той, хто має все, не насолоджується життям, а турбується про збереження капіталу та його помноження, а той, хто не має нічого, перебуває у відчаї через неможливість жити гідно. Внутрішня порожнеча з одного боку та пустий шлунок з іншого стають вирішальними у виникненні неминучих драматичних суперечностей між тими, у кого є все, та тими, у кого немає нічого, віддаляючи будь-яку можливість миру та справедливости.

Якби ми, натомість, зосередилися у своїх думках над тим, «що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте» (Фил. 4:8), то змогли б попросити Господа: «Відвідай цього виноградника, і охорони його, якого насадила правиця Твоя» (Пс. 80:15-16). Якби ми керувалися справедливістю Бога, то змогли б просити в Нього будь-що «молитвою й проханням з подякою» (Фил. 4:6). Ми отримали б сторицею тут і у вічності, а «Бог миру буде з вами!» (Фил. 4:9).

А тепер спробуймо обміркувати, що ж означає відкритися на Його пропозицію, Його революційне вчення, – і тоді, можливо, ми зрозуміємо, що разом із відкритістю іншого світу, в якому люди розуміють свою людяність, незважаючи на протилежності, є можливою і нова відкритість. Прислухаймося до тиші, яка живе всередині нас, провідаймо самотнього хворого, і в той час, коли Дух проходитиме повз нас, обернімося до нашого супутника та відкриймося на дружнє слово, на слова, які єднають. Якщо ми втомилися бути самотніми, в’язнями нашої упередженої впевнености, відкриймося на щось більше. Ми народилися для того, щоби спілкуватися навіть з глухими, ми є людьми, бо народжені для діялогу, і якби в нас забрали слово, то ми перетворилися б на тварин. А Ісус продовжує повторювати нам: «Еффата» (Мр. 7:34), тобто: Відкрийся!

Попередній запис

«Тоді показався і кукіль». Двоє синів

Притча про двох синів, Андрій Миронов «Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: ... Читати далі

Наступний запис

«Чи світильника приносять на те, щоб поставити його під посудину» (Мр.4:21)

Відкритися на життя, на радість звіщення доброї новини – це має бути притаманним кожному християнину, на відміну від тих, хто, ... Читати далі