Об’явлення 12:1-6 – 12:7-18

Об’явлення 12:1-6 – Жінка і змій

«І з’явилась на небі велика ознака: Жінка, зодягнена в сонце, а під ногами її місяць, а на її голові вінок із дванадцяти зір. І вона мала в утробі, і кричала від болю, та муки терпіла від породу. І з’явилася інша ознака на небі, ось змій червоноогняний, великий, що мав сім голів та десять рогів, а на його головах сім вінців. Його хвіст змів третину зір із Неба та й кинув додолу. І змій стояв перед жінкою, що мала вродити, щоб з’їсти дитину її, коли вродить… І дитину вродила вона чоловічої статі, що всі народи має пасти залізним жезлом. І дитина її була взята до Бога, і до престолу Його. А жінка втекла на пустиню, де вона мала місце, від Бога для неї вготоване, щоб там годували її тисячу двісті шістдесят день.»

Одного разу я був на поминальній службі за відомим спортсменом-крикетистом, одному з героїв мого (і не лише мого) дитинства. У храмі було не проштовхнутися, і особливі місця були зарезервовані за іншими крикетистами, які грали разом з покійним або проти нього. Я стояв біля дверей і бачив, як вони (а їх було декілька десятків) входять. І дивна справа! Без сумніву, більшість з них були мені відомі. Проте я (і далеко не лише я) практично нікого не упізнав в обличчя. Ми пам’ятали, як вони виглядали в розквіті сил, у двадцять, тридцять і сорок років. А зараз ним було кому шістдесят, кому сімдесят, а кому під вісімдесят. Декому з нас навіть подумалося: який жаль, що в них на піджаках немає карток з іменами. А то ми б знали, з ким маємо справу. Можливо, попросили б автограф.

Схожа проблема виникає часто з Апокаліпсисом. Перед нами проходить ціла галерея персонажів. Ми розуміємо: мабуть, що це символічні вказівки на якісь біблійні теми або персонажів (чи, як у розділі 11, на народ Божий у цілому). Але як хотілося б хоч трохи прямої вказівки, хоч невеликого ключика!

Втім, у цьому розділі один ключик є (на той випадок, якщо ми заплуталися). Народжена дитина «всі народи має пасти залізним жезлом» (в. 5). Це явне відсилання до Псалму 2:9. Як ми вже бачили в 11:18, Іван, як і багато інших ранніх християн, застосовує цей псалом до самого Ісуса. Через Ісуса Христа Бог збирає народи, хоча і робить це абсолютно іншим чином (див. розділ 5), ніж чекали войовничі націоналістичні рухи в юдаїзмі тієї пори.

Звідси деякі коментатори припускали, що під жінкою мається на увазі Марія, мати Ісуса. Проте це поверхневе і занадто буквальне пояснення. До того ж Іван прямо каже, що вона є «велика ознака», а не реальна мати. Набагато ймовірніше, що сенс цього образу двоякий. З одного боку, це Ізраїль, який у Писанні часто іменується «дочкою Ізраїлевої» і нареченою ГОСПОДА. Тут вона з’являється не у вигляді невірної дружини, що викривається пророками, а у вигляді жінки вірної, що залишилася на Божому шляху і послідувала своєму покликанню. У цьому вірному Ізраїлі (і через «невинну дочку Ізраїлю», Марію) і був народжений Месія. Проте ця жінка, що займає центральне місце в задумі Божому про світ, є «царство священиків та народ святий» (Вих. 19:6). Вона втілює собою усю історію народу Божого, через який Бог здійснює Свої плани про народи і про все творіння. От чому вона зодягнена в сонце, от чому під ногами в неї місяць, а на її голові вінок із дванадцяти зір.

І от чому проти неї та її дитини піднялися богоборчі сили. На сцені з’являється сам великій змій, який, як незабаром з’ясовується, стоїть за лихами в попередніх розділах. Темна таємниця розкрита. Піднята завіса над драмою усередині драми. З благовістям про Лева-Агнця відкрита і таємниця вищого зла. Жінка і дитина несуть задум Божий про світ, а змій (Сатана: див. 12:9) намагається їм перешкодити.

Цілком імовірно, що образ жінки має і другий сенс: це Єва, прародителька людства. Адже саме їй було сказано, що її «насіння» зітре голову змія (Бут. 3:15). Ці дві лінії органічно поєднуються. Якщо жінка – «Ізраїль», через неї здійснюється задум Божий про людство. А цей задум неминуче включає знищення зла. Той, що нищив, має бути знищений.

Змій більш повно виявить себе в наступних розділах, де стане ясніший образ семи голів і десяти рогів. (Подібна метафорика була взагалі характерна для єврейської думки і сходить до Книги Даниїла, а то і до більш раннього періоду.) Врешті-решт, він і сам – «на небі» (в. 3). Як і в Старому Заповіті, «Ворог», «Сатана» складає частину небесного двору, повстаючи проти задуму Божого про світ. Усе це дуже важко зрозуміти. Проте результати бунту очевидні: роки, що передували народженню Месії, були ознаменовані нападками з усіх боків на народ Божий, а услід за народженням Месії сталася спроба Ірода убити нового «царя Юдейського» (Мт. 2). Але змієві не вдається знищити дитину. Більше того, дитина буде взята до Бога і Його престолу (в. 5; тут резюмоване уся життя Ісуса!). Іншими словами, Ісус здобув перемогу через Свою смерть, Воскресіння і Вознесіння, ставши невразливим для змія.

Між тим над жінкою все ще нависла небезпека. Повторимося, під жінкою не мається на увазі ні Діва Марія, ні етнічний Ізраїль. Як і всюди в книзі, Іван переконаний: оскільки Ісус є Месія Ізраїльський, Ізраїль – це Його учні. Значить, жінка, що тікає в пустелю, – це церква. Знову-таки Іван розповідає історію, в якій читачі є не лише глядачами, але і учасниками. За ними полює змій, але про них печеться Бог (12:14).

Крім того, втеча в пустелю – ще одне відсилання до виходу, коли народ Ізраїльський врятувався від тирана-фараона в пустелю, нехай навіть у пустелі його чекали нові труднощі.

До образу цієї жінки Іван повертатиметься ще неодноразово. Втім, він введе ще один жіночий образ, страшну карикатуру на першу жінку. Багато що буде сказане і про змія: у розділах 12-20 Іван пояснює церкві, як діє цей змій, і як буде скинута його влада. Церква повинна знати: її нинішні біди і тяготи не означають, що Бог залишив її. Події прямують до радісного кінця, і вірним вручена важлива місія, хоча і доведеться зазнати немало лиха.

Об’явлення 12:7-18 – Змій розлютився

«І сталась на небі війна: Михаїл та його Анголи вчинили зо змієм війну. І змій воював та його анголи, та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі. І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його анголи були скинені. І я почув гучний голос на небі, який говорив: Тепер настало спасіння, і сила, і царство нашого Бога, і влада Христа Його, бо скинений той, хто братів наших скаржив, хто перед нашим Богом оскаржував їх день і ніч! І вони його перемогли кров’ю Агнця та словом свого засвідчення, і не полюбили життя свого навіть до смерти! Через це звеселися ти, небо, та ті, хто на нім пробуває! Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов, маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має! А коли змій побачив, що додолу він скинений, то став переслідувати жінку, що вродила хлоп’я. І жінці дані були дві крилі великого орла, щоб від змія летіла в пустиню до місця свого, де будуть її годувати час, і часи, і півчасу. І пустив змій за жінкою з уст своїх воду, як річку, щоб річка схопила її. Та жінці земля помогла, і розкрила земля свої уста, та й випила річку, яку змій був пустив із своїх уст… І змій розлютувався на жінку, і пішов воювати з останком насіння її, що вони бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове. І я став на морському піску.»

Після закінчення футбольного матчу в роздягальні розгорілася суперечка: хто забив вирішальний гол? Біля воріт було сум’яття, м’яч переходив від одного гравця до іншого. Обидва нападники пам’ятали, що їх нога торкнулася м’яча, а в наступну мить м’яч опинився у воротах. Але чий удар став вирішальним?

У роздягальню заглянув тренер і надав дискусії новий поворот. «Загалом, – заявив він, – гол забив я». «Тобто як? – обурилися гравці». Він же відповів:

– А от так! Я вас обох поставив на гру. Я учив вас забивати м’яч якраз у такій ситуації. Я вчив обходити захисників і опинитися біля воріт у потрібний момент. Без цього гола б не було. Значить, гол забив я!

Офіційно було заявлено, що гол забили обидва гравці. Проте команда розуміла: у словах тренера є свій резон. Його заслуга дуже і дуже серйозна.

Так і тут: перемога здобута, але хто її здобув? Ми читаємо про «війну на небі» (поняття тривожне!): великий архангел Михаїл (див. Дан. 10) закликає своїх ангелів битися зі змієм і його ангелами. Що це означає? Судячи з усього, усі відомі нам моральні і політичні битви, в яких протистоять добро і зло, справедливість і несправедливість, відбивають битву в духовному плані. Михаїл переміг, а змій програв, був вигнаний з небес і скинутий на землю.

Але стривайте… Далі йде переможний гімн, в якому перемога приписується не Михаїлу, а народу Божому на землі: «І вони його перемогли кров’ю Агнця та словом свого засвідчення, і не полюбили життя свого навіть до смерти!» (в. 11). Хто ж здолав змія? Михаїл або мученики?

В якомусь сенсі і ті, і другі. Небесна реальність переможної битви нерозривно пов’язана із земною реальністю смерті мучеників. Учні Агнця вірять, що врятовані Його кров’ю, і повинні йти за Ним хресним шляхом. Так і здобувається перемога.

А змій названий «оскаржувачем». Для древніх християн це був не пустий звук: вони розуміли, що саме таке надприродне «оскарження» стоїть за численними земними звинуваченнями на їх адресу, від людських перешіптувань (з чого, мовляв, ухилятися, від звичайних язичницьких свят?) до гонінь і терору з боку влади. Скільки наклепницьких пліток говорили про древню церкву! І християни розуміли: за всім цим стоїть «батько неправди» (Ів. 8:44).

Знову ж таки Іван нагадує читачам: вони учасники великої космічної драми. Вони повинні знати про велику перемогу, що відбулася: «оскаржувачу» більше немає місця на небесах, оскільки смерть Ісуса (пор. Лк. 10:18 про падіння сатани з небес) скасувала звинувачення небесного Прокурора. Проте в час, що залишився, сатана зробить усе можливе, щоб напасти на жінку, хоча їй і дані орлині крила для втечі (пор. Вих. 19:4).

Далі йде сцена гонитви. Змій вивергнув з пащі цілу річку, щоб вона понесла з собою жінку, але земля розступилася і поглинула річку, і жінка врятувалася. Тоді змій спрямував свій погляд на «дітей» жінки, що «бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове». Тут Іван знову каже читачам: ви учасники подій! Не дивуйтеся, що змій полює на вас, і все нові і нові брехливі звинувачення загрожують затопити вас подібно до потоку. Довіряйте Богові: Він зробить так, що Його творіння потурбується про вас. (Цікаво, що на виручку жінці приходить земля. Творіння виявляється не на зміїному боці, а на боці Бога і Його народу.)

Втім, можна чекати, що це ще не кінець: мають відбутися нові гоніння, нові нападки і нові брехливі звинувачення. «Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов, маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має» (в. 12). Вирішальна перемога здобута, і диявол чудово знає це. Проте його тягне його власна природа, тягне нападати, звинувачувати (і заслужено і незаслужено), зводити наклеп, чорнити, заперечувати істину про те, що зробили і роблять Бог Творець і Його Син, Агнець. У цій битві беруть участь усі християни, знають вони про це чи не знають.

Картина, намальована в цьому уривку, покликана надихнути і застерегти читачів. Настають нові випробування. Наприкінці уривка змій стоїть на піску на березі моря. А море, як було відомо всім древнім євреям, є темне місце, звідки можуть вийти звірини.

Попередній запис

Об’явлення 11:1-14 – 11:15-19

Об’явлення 11:1-14 – Два свідки «І дано тростину мені, подібну до палиці, і сказано: Устань, і зміряй храма Божого й ... Читати далі

Наступний запис

Об’явлення 13:1-10 – 13:11-18

Об’явлення 13:1-10 – Перша звірина «І я бачив звірину, що виходила з моря, яка мала десять рогів та сім голів, ... Читати далі