Раби чи все ж таки друзі?

«Ви куплені дорогою ціною: не ставайте ж рабами людей» (1Кор. 7:23), – а зважання на думку оточення може розвинутися до такої міри, що цілком може стати справжнім ідолом, а намагання сподобатися цьому оточенню чи якимсь «потрібним» людям за всяку ціну – ідолослужінням. І дивлячись на плазування одних людей перед іншими, деколи стає… смішно, адже ті самі люди, які добровільно принижуються перед іншими, часто висміють християнство з його закликами до упокорення та убогості духовної.

Часто з вуст таких людей можна почути критику відносно того, що в Біблії досить часто вживається слово раб, яким позначається становище вірного відносно Бога. Як, наприклад: «Гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого» (Мф. 25:21). Таке звертання ці «насмішники» вважають блюзнірським відносно своєї особи, тому такі стосунки вони відкидають.

Нічого нового в такій поставі насправді немає. «Людина – це звучить гордо!» – любили постійно казати ще кілька десятків років тому, за часів існування СРСР. Але і в цьому нічого нового теж не було, джерело цього треба шукати в самих витоках історії людства. – «Ні, не вмрете, але знає Бог, що того дня, коли ви з’їсте їх, розкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло» (Бут. 3:4,5), – от де воно, коріння зневажливого ставлення, а деколи відвертого глузування з християнства, з пропагованого ним упокорення, самого вживання слова «раб» стосовно людини по її відношенню до Бога. Гординя, намагання людини стати «богом», піднестися… хоча б над кимсь.

Тут мимоволі пригадуються наступні біблійні слова: «Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мф. 7:5), – адже люди, які глузують з християнства і всього, що пов’язане з ним, самі є рабами інших людей, думки оточення, і вже точно – гріха: «Хто ким буває переможений, той тому i раб» (2Пет. 2:19). А це стосується абсолютно всіх людей. Принаймні, до тої пори, коли конкретна особа не обере Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Тоді, «звільнившись від гріха», така людина стає рабом праведності (Рим. 6:18). Виходить така дилема: чи бути нам рабами гріха чи рабами праведності. Третього варіанта насправді не існує, якби хтось там не намагався щось довести.

Проте в «рабстві праведності» є один, так би мовити, «бонус». До того ж, дуже суттєвий: «Ви – друзі Мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам. Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого» (Ін. 15:14,15). Отже, ставши «рабом праведності», наслідуючи волю Небесного Отця, що міститься передусім у заповіді Христовій любити «один одного» (Ін. 15:12), ми непомітно підвищуємося у своїй гідності: від «статусу» раба до друга Господнього. Чого, звичайно, неможливо досягнути перебуваючи в гордині, у гріховному рабстві.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docРаби чи все ж таки друзі?


Ваш коментар:

Попередній запис

Найкращий засіб проти ідолів

«Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у ... Читати далі

Наступний запис

Як любити себе без гордині

Гордість! Хіба це погано? Горда людина! Хіба це ганебно? Гордий погляд. Гордий вчинок! Усі ці і подібні словосполучення раніше, коли ... Читати далі