Я – не свиня, свиня – не я

“Почуття власної гідності”. Величезний камінь спотикання, з яким стикаються (іноді розбиваючись) люди, які приходять у Церкву. Світська культура, на якій ми виховані, завжди звеличувала це почуття. “Ми не раби, раби – не ми”, “краще померти стоячи, ніж жити на колінах”. Людина без почуття власної гідності – це, як ми знаємо, нікчема, холуй, негідник, від якого можна чекати все що завгодно.

І от ми надихаємося Євангелієм, перед нами розкривається Небо, ми приходимо в Церкву… і починається… Тобі відразу пояснять, що ти більше не Іван Петрович, а раб Божий Іоанн (причому слово “раб” ти за умовчанням розумітимеш у традиційному, історичному сенсі), ти відчуєш на собі всю міць слів “послух” і “упокорювання”, ти і з книг, і від добрих людей дізнаєшся, що ніякої своєї гідності в тобі немає і не було, а є одні лише гріхи, з яких найголовніший – гординя. Нічого ти з себе не являєш, існуєш на цьому світі тільки по милості Божій, а щонайменша твоя незгода бути “упокореним рабом” сприймається як гординя, пихатість, а то і пряме протистояння Богові.

Я зараз описую крайній випадок – зазвичай усе буває м’якше, культурніше. Проте, тенденція саме така – неофітові обов’язково вселяють, що його уявлення про почуття власної гідності докорінно невірне, що воно виросло на ґрунті безбожництва і рясно полито гординею.

Так, у цьому є правда. Дійсно, у безбожному світі саме людина є мірилом всіх речей, а коли увіруєш і зрозумієш, що мірилом все ж є Бог – тоді доводиться посунутися, і гординя, що зачепили, звичайно ж, починає давати про себе знати. Адже це непросто визнати: я такий розумний і красивий не сам по собі, а тому що Бог дав мені Свої дари. Ні, хочеться, щоб Бог тут був ні до чого, а всьому хорошому в мені я був зобов’язаний собі самому… і всі інші теж мають мені бути за це зобов’язані, усі повинні мене цінувати: який ти молодець! Звучить, звичайно, смішно, хоча до розуміння, чому це смішно, потрібно ще дорости.

Але це – не вся правда. Тому що в будь-якій людині є не лише гріх, не лише підступність. Окрім гріха в людині є і образ Божий. Є невід’ємні дари Божі – свобода волі, розум, здатність до творчості. Так, після гріхопадіння прабатьків людська природа зіпсована і всі ці дари забруднені, пошкоджені – але ж не зведені до нуля! Людину тягне до зла, але вона здатна все ж протистояти цій тязі, здатна розвивати отримані від Бога дари. І так, дійсно, людина значною мірою сама себе робить, сама себе піднімає чи опускає. Бог – найчастіше непомітно – допомагає їй піднятися і перешкоджає опуститися. Але якби людина нічого не робила сама, не докладала б зусиль, не реалізовувала б свою свободу – то вона була би не людиною, а твариною.

Тому мова повинна йти не про те, щоб позбавити людину почуття власної гідності – а про те, щоб замість безбожного уявлення про власну гідність у неї було б християнське уявлення. Тобто моя гідність – вона не лише моя, усі мої досягнення – це плід моєї співпраці з Богом. Без Бога я ніколи б не досягнув цього, але і без своєї праці я б теж цього не досягнув. Втім, не варто гордитися собою – бо якщо тверезо поглянути на себе, неодмінно побачиш: міг би зробити ще більше, якби не лінувався, якби не боявся, якби не тупив.

Більше того, вважати себе тільки “рабом”, який нічого не значить, і більш нічим – це лише бажання зняти з себе відповідальність. Бити себе кулаками в груди і посипати голову порохом – набагато простіше, ніж розвивати дари, отримані від Бога. Це логіка раба з притчі, який зарив свій талант. Чи як у школі, коли учень волає: “я тупий, я нічого не розумію, ставте мені двійки, виганяйте мене, піду вагони розвантажувати, раз вже розуму немає”. Тут не розуму немає, а мотивації. Влаштовувати істерики куди легше, ніж спокійно і послідовно надолужувати пропущений матеріал. Бог не закликає нас вважати себе “рабами”, які нічого не значать, так само як і тими, хто “право має”. Якщо ми вважаємо, що ніякої гідності в нас, жалюгідних хробаків, немає і бути не може – але ж Він рано чи пізно запитає: “Лукавий рабе і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав; тоді треба було тобі віддати срібло моє купцям, і я, прийшовши, одержав би моє з прибутком” (Мф. 25:26,27). Інакше кажучи, а чому це в тебе немає гідності? Куди вона поділася? Чому ти не постарався її отримати? Чому не розвивав отримані дари? Твоя гідність – адже вона не лише твоя, але і Моя. І відповідати буде страшно, бо – все правда.

І другий поворот цієї теми: якщо ми не визнаємо в собі людську гідність – це означає, ми не визнаємо її і в інших. Якщо ми вважаємо себе нікчемами – то ким вважатиме інших? Це цілком зрозуміло: адже між нами, людьми, немає якихось якісних, онтологічних відмінностей. Безглуздо думати, що от тільки в мене гідності немає і я один – грішна людина, а всі навколо мене – інші. Праведні, великі. Ні вже, тут відразу спрацьовує логіка “усі одним миром мазані”.

От і виходить, що якщо ми до себе ставимося як до нікчем, то і в інших ми маємо право бачити свиней. Навіщо їх, ближніх і далеких, шанувати, навіщо виручати їх з біди, навіщо зважати на їх почуття, якщо вони – такі самі? Тоді і заповідані Господом милосердя і любов повинні полягати лише в тому, щоб роз’яснювати людям, які ж вони нікчеми. Збирає, наприклад, людина гроші на лікування важкохворої дитини – і отримує замість грошей повчання про те, що вона мерзенний грішник. Приходить, наприклад, людина вперше в храм, чекає допомоги – а стикається з повчаннями: не так стоїш, не так одягнений, нумо, швидко упокорюйся… Ну а як же! Потрібно ж упокорювати грішників! Бач, загордилися про себе!

…Загалом, усе спотикання з цим “почуттям власної гідності” – тільки в розумінні слова “власне”. Якщо власне – означає виключно моє, без щонайменшої участі Бога – тоді нам з такою гідністю дійсно не по дорозі. Якщо ж “власна гідність” – це плоди Духа, якщо це – результат співпраці з Богом, то таку гідність треба всіляко шанувати. І в собі, і, головне, в інших людях.

Автор: Віталій Каплан

Попередній запис

У чому різниця між гординею і гідністю?

Гординя завжди зовні. Людині важливо здаватися кращою, розумнішою, багатшою, красивішою, ніж хтось інший. Гордині потрібне порівняння. Вона може бути завуальована. ... Читати далі

Наступний запис

Гордість і гідність

«Душевна людина не приймає того, що від Духа Божого, бо вона вважає це безумством; і не може зрозуміти, тому що ... Читати далі