Гідність людська

«І побачив Бог усе, що Він створив, і ось, добре воно» (Бут. 1:31). Досконалість створеного Господом стосувалася, звичайно, і людини, створеної за Його образом та подобою (див. Бут. 1:26). І попри гріхопадіння перших людей і подальші незліченні гріхи та мерзоти, що сталися за всю історію людства, люди, навіть найнегідніші, до кінця не втратили той образ і подобу, за якими всіх нас створив Творець.

Тому зневажати будь-яку людину, якою б непотрібною вона не була в наших очах, до якої би мерзоти (явної чи уявної) вона не опустилася, ми не маємо права. А все через те, що вона теж несе в собі, нехай і жахливо спотворений (як нам деколи може здаватися) відбиток Творця, і лише в Нього, Господа нашого є право її судити: «Один є Законодавець i Суддя, Який може спасти i погубити; а ти хто, що судиш ближнього?» (Як. 4:12).

Але це стосується суду, але зовсім не зневаги. Господь, на відміну від нас, людей, не зневажає нікого – навпаки, Він любить нас. При чому полюбив до такої міри, що поклав Своє життя за кожного, навіть найлютішого грішника: «Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5:8). Проте, незважаючи на здавалося б такі загальновідомі речі, люди продовжують не тільки судити оточуючих: ближніх і «дальніх», але часто-густо зневажати їх.

Зневажати не тільки за якусь негідну поведінку чи кривду спричинену особисто ним – тоді це може бути не зневага, а відраза (у першому випадку) або ж образа (у випадку другому). І відраза, і образа – ці речі теж не є схвальними для християнина, проте вони за своєю суттю не принижують гідності об’єкта цієї відрази чи образи, тобто людини, яка чимось образила або ж просто поводиться, принаймні на нашу думку, не відповідним чином. Але ж можна зневажати людину просто за її відмінність від нас: за расовою, національною, мовною, релігійною, світодоглядними ознаками та ще за багато чим.

Ці розбіжності, між іншим, закладені Господом, і коли хтось з нас починає зневажати за ними будь-кого: чи ближнього, тобто якусь конкретну людину, чи «дальнього», тобто сукупність невідомих для нас людей, яких об’єднує та чи інша ознака, то в такому випадку ми ставимо під сумнів Творчий задум нашого Творця… І тим самим проектуємо відносно себе в майбутньому подібне ставлення: «Давайте, і дасться вам: мірою доброю, натоптаною, утрушеною, переповненою віддадуть вам, бо якою мірою міряєте, такою ж відміряється і вам» (Лк. 6:38). Адже цей біблійний принцип стосується не тільки добрих справ. Він стосується абсолютно всього зробленого і скоєного нами.

Тому, коли в черговий раз у вас виникне бажання когось «розкритикувати» (бо ми рідко зізнаємося в тому, що зневажаємо когось), краще перед тим подумати двічі: а чи дійсно це є критика? Може цей «хтось» просто чимось не схожий на нас, а всі його «гріхи» та «неподобства» є плодом нашої уяви? Чи може, хворої уяви?

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docГідність людська


Ваш коментар:

Попередній запис

Хто сказав, що люди створені рівними?

Гідність кішок і собак Людська гідність – поняття не найочевидніше. От поняття власності є в будь-якому суспільстві, шлюб теж відомий ... Читати далі

Наступний запис

Людська гідність або цінність людини в очах Божих: чи тотожні ці поняття?

Існують два принципово різних підходи до людської гідності. Один з них пов'язаний з доктриною створення і заснований на тому, що ... Читати далі