Не бійся Апокаліпсиса!

Семюел Колман – На краю долі

Навіть серед так званих побожних інтелектуалів можна зауважити дивну тенденцію: звичайно, вони доволі добре знають Євангеліє, орієнтуються в посланнях св. Павла, але є одна книга, яка викликає в них незбагненний страх, видаючись їм чтивом лише для сект чи диваків, так, немовби не була однією з біблійних книг, натхненою Святим Духом. Маю на увазі Апокаліпсис[1] св. Івана. Зрештою, сама назва цієї книги зробила дивну кар’єру: попри те, що вона означає просто… об’явлення (від перших слів: «Об’явлення Ісуса Христа…»), у свідомості сучасної людини перетворилася на синонім нещасть і катаклізмів (достатньо згадати хоча б фільм під назвою «Апокаліпсис сьогодні»[2]).

Це правда, в Апокаліпсисі описано чимало трагічних подій, але ця книга аж ніяк не має на меті налякати читача, а зовсім навпаки – прагне пробудити в нього надію. Адже цей текст було створено за часів таких «милих» імператорів, як Нерон[3] і Доміціян[4], коли християни, зазнаючи нечуваних страждань і перебуваючи на межі відчаю, нерідко запитували Бога: «Чи довго ще? Чому мовчиш?».

І ось св. Іван надсилає вірним своєрідне бачення подій, написане інакше, ніж наші підручники історії: використовуючи не дати й назви, а символи, які – як відомо – можна інтерпретувати по-різному. Саме це створює найбільші труднощі для тих, хто намагається зрозуміти Апокаліпсис (щоправда, інтелігентний читач завжди може скористатися добрими коментарями), але водночас і надає цій книзі універсального характеру. Бо якби автор написав: «Ах, цей жахливий Доміціян і весь той апарат імператорського культу бореться з нами – тими, хто ходив за Ісусом», – ми сприймали б сьогодні цю книгу як історичний документ. Але коли автор зазначає, що звір розпочне війну проти святих, то під цими символами можемо розуміти не лише тодішніх імператорів, а будь-яких переслідувачів пізніших часів, зокрема й теперішніх.

Звичайно, у Книзі є й натяки на конкретних осіб чи події, але вони нечисленні й тонкі, бо тут передусім ішлося про цілісне бачення подій. То що ж у такому разі хоче сказати нам автор? Іван не має ілюзій: історія людства була, є й буде сповнена насильства, переслідувань, несправедливости… Кожна епоха матиме свій «Вавилон великий», увесь прикрашений золотом і залитий кров’ю невинних. АЛЕ… якби на світі з’явилося навіть найгірше зло, перше й останнє слово в історії завжди належить Богові: «Я – Альфа й Омега, початок і кінець» (Об. 1:8). І хоча нам може здаватися, що Бог мовчить, в одній з дуже важливих сцен Апокаліпсиса показано, що Він не є глухим до людських страждань: у восьмій главі ангел кладе на небесний жертовник кадильницю разом з молитвами всіх святих (а ми пам’ятаємо, що вони запитували Бога, коли нарешті настане справедливість?), а потім кидає на землю жар із жертовника – «і зчинилися громи, і гуркотнява, і блискавиці та трясіння землі» (Об. 8:5). Бог промовляє до людини, до грішника, через різні події, зокрема й трагічні, закликаючи нас у такий спосіб опам’ятатися. Бог дає час, але… тільки до певного часу. Колись настане той день, коли Бог остаточно переможе всіх ворогів, а ті, хто, попри випробування й труднощі, зуміли витримати й не відреклися від віри, відтоді вже завжди перебуватимуть з Ним у тій новій дійсності, яку в Апокаліпсисі зображено як предивне місто – Небесний Єрусалим. А місто це – велетенське: його довжина, ширина та… висота становлять 12000 стадіїв (1 стадій-приблизно 185 м, тож Мангеттен, якщо порівняти його з Небесним Єрусалимом, видаватиметься сірниковою коробкою). На чотири сторони світу відчинені його брами, і різні народи приноситимуть до нього свої багатства – свою мудрість, культуру… Небесний Єрусалим буде містом щастя, миру та взаєморозуміння, яких ніяк не вдається досягти на цьому світі, але передусім – місцем вічного життя з Богом.

І цієї миті кожен може сказати: «Але ж я все це знаю, хоча б з катехизму, тож навіщо мені ще й Апокаліпсис?». Так, усе це нам відомо, і ми дуже легко все це повторюємо, але тільки тоді, коли в нас усе добре або коли хочемо втішити того, хто страждає, не поділяючи його болю. Однак тільки-но відчуття загрози з’явиться в нашому власному житті…

Ніколи не забуду того дня, коли відразу після незабутнього 11 вересня 2001 року мене попросили провести конференцію на тему Апокаліпсиса. Світ з тривогою очікував на подальші події («Якщо вибухне війна, то невідомо, як то все скінчиться!»), а я мала говорити, що яким би не був перебіг подій, останнє слово все одно завжди належить Богові. Треба зізнатися, що спочатку я якусь хвилю мусила повторювати це самій собі: щоб самій засвоїти отой урок апокаліптичної непохитної надії, перш ніж навчати його інших.

І відтоді щораз чіткіше розумію, що Апокаліпсис – це не «страхопуд», а книга надії для стражденних і переслідуваних. Якщо ти щасливий і спокійний, тобі, мабуть, буде важче осягнути красу цієї книги, можливо, зосередишся лише на її літературній вишуканості, багатстві символіки… Однак якщо тебе зневажають і переслідують за те, що ти вірний євангельським засадам, то побачиш у цій книзі не лише світло надії, а й одностайно простягнуті до тебе долоні всіх переслідуваних християн Церкви І ст.: «Не бійся, мусиш вистояти, знаємо, як ти страждаєш! Ми дісталися до неба… з неабиякими ранами, але в кінцевому підсумку це саме ми перемогли!».

Імена мучеників збереглися, попри те, що від часу їхньої смерти минули століття: шануємо їх, будуємо прекрасні святині, а іменем «великого» Нерона називаємо наших собак.


[1] Апокаліпсис – грецька назва останньої книги Святого Письма – Об’явлення. Тут використано – омонімічність цього слова, яким також називають кінець світу. Тому, перекладаючи цей розділ, вживатимемо, попри усталену в українській мові традицію, назву Апокаліпсис. – Прим. пер.

[2] Оригінальна назва – «Apocalypse Now» (режисер – Френсіс Форд Коппола). Цей американський фільм про війну у В’єтнамі вийшов на кіноекрани 1979 р. – Прим. пер.

[3] Нерон (37-68) – римський імператор, який жорстоко переслідував християн. – Прим. пер.

[4] Доміціян (51-96) – римський імператор, за правління якого апостола Івана заслали на острів Патмос за те, що свідчив про Ісуса. – Прим. пер.

Попередній запис

Апостол Павло – ворог подружжя? (Пор.: 1Кор. 7)

Апостол Павло, Валантен де Булонь «Добре було б чоловікові не дотикатися жінки... Бо хочу, щоб усі ... Читати далі