1 Петра 3:1-7 – 3:8-16

1 Петра 3:1-7 – Шлюб і його проблеми

«Так само дружини, коріться своїм чоловікам, щоб і деякі, хто не кориться слову, були приєднані без слова поводженням дружин, як побачать ваше поводження чисте в страху. А окрасою їм нехай буде не зовнішнє, заплітання волосся та навішання золота або вбирання одеж, але захована людина серця в нетлінні лагідного й мовчазного духа, що дорогоцінне перед Богом. Бо так само колись прикрашали себе й святі ті жінки, що клали надію на Бога й корились своїм чоловікам. Так Сара корилась Авраамові, і паном його називала. А ви її діти, коли добро робите та не лякаєтесь жадного страху. Чоловіки, так само живіть разом із дружинами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємиці благодаті життя, щоб не спинялися ваші молитви.»

Один тямущий проповідник помітив, що люди мають свободу формувати самостійну позицію, але зазвичай обирають шаблон за шаблоном. Один стереотип, другий, третій. Їх поведінка абсолютно передбачувана. Яка вже там свобода!

Він навів два приклади. Подивіться, як люди заходять у церкву. Здавалося б, сідай, де хочеш. Проте більшість людей доходять до середини і сідають з однією із сторін. Лише коли всі місця зайняті, починають розсаджуватися на інших лавах. Мабуть, це стосується і поведінки в супермаркетах. Адже невипадково дослідження показують, що краще продаються товари в упаковках певних кольорів.

А от ще приклад, з підлітками. Знову ж таки, здавалося б, носи, що хочеш. Проте всі носять однакові джинси, однакові кросівки, а часто і однакові сережки, немов у них уніформа. Втім, вона і є уніформа. Так для них здається безпечніше. Та і легше теж.

Цей уривок зачіпає стереотипи, на які люди попадаються досить часто. Що змінилося в наші дні в порівнянні із захопленнями I століття (в. 3)? Узяти хоч би жіночі журнали: нескінченні зачіски, брязкальця і різноманітне вбрання. Та і чоловічі журнали не відстають: бодібілдінг, машини, хайтек, іноді гольф – символи сили і завзятості.

Петро пропонує поглянути на речі інакше. За його словами, справжня жіноча краса – це краса серця. Справжню велич жінці повідомляють не речі, які вона на себе надіває, а те, що таїться в її серці. Дійсно, цей підхід радикальний!

А чоловіки? Нехай чоловіки не думають, що «справжній чоловік повинен змусити дружину слухатися». Навпаки, справжній шлях лежить у ставленні до дружини як до рівної, хоча вона і фізично слабкіше. І в релігійному плані, і в усіх інших стосунках, дружина анітрохи не нижче за чоловіка. Дійсно, цей підхід радикальний!

Дозволимо собі чуточку фантазії. Як змінилися б журнали, якби інакше зрозуміли справжню жіночність і справжню мужність? Як змінився б світ, якби християни з радістю сприйняли підхід, рекомендований апостолом Петром? Погодьтеся, що уява відмовляє. А якщо так, значить, і нам, і іншим поколінням, є чому повчитися. Як ні сумно, надані самі собі, ми (навіть члени церкви) підкоряємося багатовіковим соціальним стереотипам і заклику гормонів. Нам нелегко сприймати по-іншому життя у світлі благовістя про Ісуса Христа.

Звичайно, тут немало підводних каменів. Скажімо, багато чоловіків століттями цитували вірші 1-6, начисто забуваючи про вірш 7. І багато жінок їм потурали. Безумовно, грань між радісним, творчим радикалізмом і псевдолагідністю дуже тонка. Проте не варто відмовлятися від радісного радикалізму лише тому, що бувають спотворення («мовчи і роби, що сказано, якщо не хочеш бути побитою!»).

Врешті-решт, завдання полягає не лише в тому, щоб між чоловіком і дружиною встановилися добрі стосунки (хоча це важливо і цінно). Є два інші завдання.

По-перше, чоловіків-нехристиян важливо привести до віри (в. 1). Як показали історичні дослідження, у перші віки, у пору гонінь, християнство багато в чому так і поширювалося. Більше того, християнок було кількісне більше, ніж нехристиянок, оскільки в язичницьких будинках від новонароджених дівчаток часто позбавлялися (якщо одна дівчинка вже була): їх викидали на поживу диким звірам, продавали в рабство, нерідко прирікаючи на проституцію. Дівчатка вважалися дорогою і непотрібною перешкодою. Християни, як і юдеї, відмовлялися поводитися так само, і в результаті знайти собі дружину серед християнок було легше, ніж серед нехристиянок. Християнки ж серйозно ставилися до порад апостола Петра і йому подібним. Християнські сім’ї росли, їх ставало все більше.

По-друге, християнським парам важливо молитися разом (в. 7). Якщо один з подружжя – тиран, спільна молитва буде обтяжливим обов’язком, а не приємним і природним заняттям. Звичайно, буває, що люди за своїм складом тяжіють до різних типів молитви. І все-таки, коли їм трапляється молитися разом (наприклад, у храмі), між ними не повинно виникати відчуження, пов’язаного з тим, що чоловік, приміром, ставиться до дружини як до нижчої істоти. Доречно зауважити, саме усвідомивши, яким було ставлення до жінок в античності, – за Аристотелем, жінки є нижчою формою людини! – ми починаємо розуміти, наскільки революційні речі каже Петро, та інші ранні християни (услід вченню самого Ісуса). Революційним такий підхід залишається і в наші дні.

1 Петра 3:8-16 – Новий шлях життя

«Нарешті ж, будьте всі однодумні, спочутливі, братолюбні, милосердні, покірливі. Не платіть злом за зло, або лайкою за лайку, навпаки, благословляйте, знавши, що на це вас покликано, щоб ви вспадкували благословення. Бо хто хоче любити життя та бачити добрі дні, нехай здержить свого язика від лихого та уста свої від говорення підступу. Ухиляйся від злого та добре чини, шукай миру й женися за ним! Бо очі Господні до праведних, а вуха Його до їхніх прохань, а Господнє лице проти тих, хто чинить лихе! І хто заподіє вам зле, коли будете ви оборонцями доброго? А коли ви за правду й страждаєте, то ви блаженні! А їхнього страху не бійтеся, і не тривожтеся! А Господа Христа святіть у ваших серцях, і завжди готовими будьте на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас, із лагідністю та зо страхом. Майте добре сумління, щоб тим, за що вас обмовляють, немов би злочинців, були посоромлені лихословники вашого поводження в Христі.»

Більшості знайоме почуття, яке виникає, коли сідаєш за кермо незнайомої машини. Ми оглядаємося, шукаємо, де що включається, змінюємо кут дзеркал. Не завжди ясно навіть, як заводити мотор. Проте з тієї миті, як ми натискаємо педаль газу, повертаються колишні інстинкти. Рука автоматично тягнеться до важеля, яким ми звикли включати фари, а замість них починають працювати двірники. Чи навпаки. Є маса дрібних звичок, які складно змінити.

Так і в людських відносинах. Скажімо, у дитини в школі є друзі. Вона до них звикла. Потім сім’я переїжджає, і навколо з’являються зовсім інші люди. Тижні два дитина може почувати себе як риба, витягнута з води. Щоб пристосуватися до нових умов, потрібні зусилля.

Так і все наше життя. Пояснювати надмірно: ми все це розуміємо.

З християнами аналогічно. У I столітті навколишній світ був для них небезпечним. Усе більш небезпечний і зараз. Давно минула епоха, коли на «християнському» Заході, особливо в Європі і Північній Америці, християнином вважалася будь-яка людина, яка не відносила себе до юдаїзму, ісламу чи іншої певної релігії. Якщо ти християнин, ти біла ворона. У деяких колах – політиці, мистецтві і особливо журналістиці – люди, про чиє християнство відомо, часто стають об’єктом кепкувань, критики і навіть дискримінації. Західні християни все більше дізнаються, як живеться іншим християнам. Адже так було в перші віки. Так живуть і зараз більшість християн: узяти хоч би Китай або низку мусульманських країн.

Так, нелегко західним християнам відучуватися від старих звичок і засвоювати нові. Адже ми не звикли знаходити шлях між Сциллою і Харибдою, між сектантством, святенництвом – і повним підлаштовуванням під навколишню культуру. Проте останнім часом гучні випадки на кшталт того, як стюардесу звільнили за відмову зняти хрестик, привернули нашу увагу до нових обставин. Як же поводитися християнам у світі, який їх не розуміє і часто виявляє ворожість?

Відповідь ми знаходимо в цитаті з Псалму 34, яку наводить Петро: «Миру шукай і женися за ним». Знайти цей «мир» нелегко, але його потрібно шукати з такою ж старанністю, з яким ми шукаємо улюблену книгу або собаку, що загубилася. Сам по собі «мир» не виникне: треба докласти зусилля, засвоїти нові звички.

Без зусиль не обійтися: інакше ми потрапляємо в той спосіб життя, який провадять багато людей. От парадокс: передбачається, що християни повинні виділятися, але коли ми дійсно починаємо виділятися і отримуємо за це знущання і лайку, у нас виникає спокуса відповісти знущанням на знущання і лайкою на лайку, – і якщо ми цій спокусі піддаємося, ми вже не виділяємося (бо поводимося як решта світу)! І це ще одна перемога ворожого світу: коли християни відповідають так само як прийнято у світі, вони так же вірно стають на бік світу, начебто вони стали розпусними або фінансово нечесними.

Нові навички життя краще засвоювати у відносно спокійній церковній обстановці (в. 8), а потім застосовувати їх у навколишньому суспільстві (в. 9, 12-16). На жаль, і в церкві далеко не все йде гладко. Проте Петро, як і Павло, у багатьох своїх посланнях наполягає на важливому правилі: необхідно бути однодумними, співчутливими, люблячими, доброзичливими і скромними. Мабуть, одні люди за природою доброзичливіші, а другі менш, проте древні християни розуміли: доброзичливими мають бути усі, навіть якщо це важко. От чому нам даний Святий Дух: щоб ми могли розвивати нові навички життя.

На початку уривку я згадав про машину лише в порядку ілюстрації. Між тим автомобільна тема (зокрема, те, що ми думаємо і говоримо про інших водіїв) ставить дуже серйозні завдання. Ми спізнюємося, а якийсь тип попереду ледь плентається! Обігнавши його, нарешті, ми не утримуємося від побіжного погляду: цікаво, як виглядає цей егоїст? І від’їжджаємо з почуттям власної переваги, яке тим легше дається, що в приватності своєї машини можна кинути принизливу репліку, нічим не ризикуючи. (Як нічим не ризикують люди, що анонімно пишуть на форуми і в блогі.) Усе це роз’їдає наш характер як міль та іржа, і згодом неминуче дасть про себе знати в більш публічній обстановці, ганебнішим для нас чином.

Тим більше варто прислухатися до Псалму 34: бережіть язика не менш строго, ніж стережете норовливого коня. Не дозволяйте йому завдавати шкоди. Тоді і тільки тоді ви зможете сміливо дивитися в обличчя ворожому світу, який часто нападає на вас, навіть якщо ви ні в чому не винні, і навіть якщо винен він сам. («Ви, християни, вважаєте себе чистенькими, а насправді не кращі за нас, а напевно, навіть набагато гірші».) Тоді і тільки тоді ви зможете дати «відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас» (в. 15). Робити це слід делікатно і з повагою, не роблячи із себе розумників і без почуття власної переваги.

І нарешті, не можна забувати про совість. Щодня і кожну годину повинна працювати система внутрішнього моніторингу. Не дозволяйте їй заіржавіти і затихнути. Врешті-решт, усе це не лише заради вас (хоча і вам вертатиметься, якщо про совість забудете), але і заради інших, заради доброго свідоцтва в здивованому і підозрілому світі. До подібних речей краще поставитися уважно, адже одна-єдина дурість може дати зовнішнім чудовий привід для того, щоб сказати Євангелію «ні».

Попередній запис

1 Петра 2:11-17 – 2:18-25

1 Петра 2:11-17 – Життя в язичницькому світі «Благаю вас, любі, як приходьків та подорожніх, щоб ви здержувались від тілесних ... Читати далі

Наступний запис

1 Петра 3:17-22 – 4:1-11

1 Петра 3:17-22 – Страждання за правду «Бо ліпше страждати за добрі діла, коли хоче того Божа воля, аніж за ... Читати далі