Коли сам Бог відчиняє двері (Дії 10)

Місія, яку Ісус доручив апостолам, може видатися нам цілком очевидною: «Тож ідіть, і навчіть всі народи…» (Мт. 28:19). Адже такого скарбу, як Євангеліє, не можна зберігати тільки для себе! Звичайно, це вимагало неабияких зусиль, праці, наражало не лише на нерозуміння, а й на переслідування, навіть мученицьку смерть. Однак ми часто забуваємо, як важко було апостолам налагодити щирі, відверті стосунки з язичниками, зокрема й… з огляду на самих себе. Адже від початку знали, що саме вони, сини Ізраїлю, є народом, що його вибрав Бог; натомість про язичників чули розповіді, від яких волосся ставало сторч на їхніх побожних головах: розпусність, ідолопоклонство та ще й повне незнання правил ритуальної чистоти, як-от поховання померлих неподалік від дому, споживання нечистих страв, особливо м’яса з кров’ю… Одне слово, просто жах! Ми сьогодні навіть не усвідомлюємо, який кардинальний злам мав відбутися в мисленні християн, що раніше були юдеями, щоб вони змогли назвати братом дотеперішнього язичника й сісти з ним за один стіл (а раптом виявиться, що він приніс на спільну агапу[1] свинину або кров’янку!).

Чесно кажучи, немає певности в тому, хто був першим наверненим язичником, однак точно можна сказати, що переломним моментом стало навернення римського сотника Корнилія. Він уже раніше повірив в єдиного Бога, молився, давав милостиню, але не прийняв Ізраїлевого Закону в усій його повноті, тобто був тим, про кого казали, що «боїться Бога». Бог чув молитви Корнилія. Мабуть, Йому неважко було через Свого ангела переконати сотника відправити своїх людей до Яффи й привести звідти невідому людину, яка розкаже йому щось важливе про Бога. Набагато важчим було те, що стосувалося протилежної сторони: кого і як переконати піти до язичника, до того ж римського солдата, та повідомити йому Добру Новину? Якщо, як ми вже згадували, мало йтися про переломні події, то їхнім головний героєм теж мусив бути хтось першорядний – сам св. Петро, який саме тоді перебував в Яффі та чекав на терасі на обід, навіть не припускаючи, що Хтось на небі готує для нього неймовірну страву. Раптом Петрові з’явилося дивне видіння: він побачив, як з неба почав опускатися предмет, схожий на полотно, а на ньому – різних тварин, що їх Мойсеїв Закон вважав нечистими. Мало того, таємничий голос наказав Петрові вбивати та їсти їх! Як це небесне видіння може суперечити вказівкам Закону? Петро, напевне, чув колись слова Ісуса про те, що «немає нічого назовні людини, що, увіходячи в неї, могло б опоганити її» (Мр. 7:15), але йому, очевидно, все одно нелегко було порушити заборону, яка переходила від покоління до покоління, та ще й була Божим законом! Петро ще раз на власній шкурі відчув, що йому випало жити за незвичайних часів – у таку пору, коли давні правила мусили поступитися новому Законові Євангелія. Так, навіть для апостола Бог – це Таємниця, яка постійно дивує; лихо тому, хто, обманюючи себе, почне вважатиме, що вже пізнав її. Отож, небесний голос, звертаючись до Петра, промовляє слова, які стануть для нього ключем для розуміння сенсу подальших подій: «Що від Бога очищене, не вважай за огидне того!» (Дії 10:15). Але що Бог очистив? На відповідь довго чекати не довелося: з’являється посланець Корнилія, щоб запросити Петра до його дому. І він погоджується – увійде в помешкання язичника!

У домівці Корнилія Петро виголошує довгу промову, яку починає нетипово: «Пізнаю я поправді, що не дивиться Бог на обличчя…» (Дії 10:34). Так, перш ніж Корнилій пізнав правду про Євангеліє, сам Петро засвоїв нову істину про Бога – те, що Він прагне донести Добру Новину й до язичників. Апостол роз’яснює Корнилієві та його близьким основні положення ранньохристиянської катехизи: хрещення Ісуса, Його діяльність, смерть і воскресення.

Ми ніколи не дізнаємося, як Петро мав намір закінчити свою промову, бо несподівано, коли ще говорив, трапилася незвичайна річ – на слухачів зійшов Святий Дух; вони ще не були охрещені, а отримали дар говорити мовами! Це остаточно переконує Петра: не можна відмовляти в хрещенні тим, хто одержав Святого Духа!

Хрещення Корнилія аж ніяк не означало остаточного вирішення проблеми язичників. Сам Петро після повернення до Єрусалима мусив пояснювати, чому ходив до Корнилієвої домівки. Унаслідок розвитку Церкви у віддалених країнах постає чергова проблема: можливо, навернених язичників слід обрізати та вимагати від них підпорядкування Мойсеєвому Законові, адже і Христос, і апостоли були синами Ізраїлю! Єрусалимський собор вирішить це питання, відкинувши такі пропозиції, хоча так звані юдаїзуючі далі сіятимуть чвари серед колишніх язичників. З їхніми поглядами рішуче боротиметься св. Павло, захищаючи християнську свободу тих, кому адресуватиме свої послання.

Нині начебто можна сказати, що все те вже минуло, що ми більше не ставимо таких питань, бо то давня історія! Так, але треба чітко сказати: нині теж мусимо дякувати Богові за таке чітке керівництво молодою Церквою, здійснюване для того, щоб вона змогла вийти поза межі – не лише географічні, а й, передусім, релігійно-культурні – Ізраїлю. Якби цього не трапилося, хтозна… можливо, ми дотепер кланялися б Світовидові, як наші праслов’янські предки… Готуючи Петра до того, щоб він пішов до Корнилія, Бог торував дорогу Євангелію до кожного з нас.


[1] Агапа (або агапе) – вечірнє зібрання християн для молитви й спільного споживання їжі. Ця практика була поширена в І-V ст. – Прим. пер.

Попередній запис

Зразкова проповідь рибалки з Галілеї (Дії 2:14-41)

То був він – Петро. Той самий, який неповних два місяці тому, тремтячи від страху, запевняв служницю біля дверей первосвященикового ... Читати далі

Наступний запис

Апостол Павло – ворог подружжя? (Пор.: 1Кор. 7)

Апостол Павло, Валантен де Булонь «Добре було б чоловікові не дотикатися жінки... Бо хочу, щоб усі ... Читати далі